Зіставлення різночасових англомовних перекладів “Слова о полку Ігоревім” з оригіналом допомагає краще збагнути часово віддалений оригінал, можливості якого часто розкриваються власне у перекладі, подає надзвичайно цікавий матеріал щодо висвітлення питань про передачу жанрової своєрідності перекладного твору, допомагає дійти певних висновків щодо методів відтворення жанрово-стилістичних особливостей оригіналу з перекладознавчого погляду. Художній твір – це цілісна мовна тканина, різнорівневі компоненти якої тісно пов’язані між собою. Відтворюючи навіть окреме мовне явище, перекладач має справу не з ізольованою одиницею тексту, а, у першу чергу, з фактом мови, який поєднаний із загальною її будовою, і який, як частина тексту, міг увібрати в себе особливості та специфічні риси авторського мовлення, його уявлення, ідеї. Адже послідовність епізодів, певних образів твору становлять сукупність концептів і створюють окрему малу концептосферу твору. Врахування зазначених чинників обмежує формальні відповідники відтворюваного явища у цільовій мові. Перекладачі, занурюючись у поетичний світ “Слова о полку Iгоревiм”, прагнуть віднайти найточніші вирази, адекватні образи й звороти, щоб зробити “Слово” надбанням культури свого народу. Специфіка жанру героїко-епічної поеми полягає у збалансованому поєднанні історичного/документального пласту із міфологічним/магічним, що, водночас, зумовлює виникнення подвійної перекладацької проблеми: відтворення історичних фактів вимагає від перекладача наслідувати стратегію перекладу історичного роману, історичної балади чи, навіть, літопису, а міфологічне тло зобов’язує до підходу, виробленого перекладачами фольклорного жанру, наприклад, казки. Отже, перекладачеві “Слова” слід зберегти баланс пам’ятки як великого літературного твору ХІІ ст. та як історичного джерела. Неабияке значення має збереження у перекладах архаїчного стилістичного пласту “Слова о полку Ігоревім”, який несе найважливіше функціональне навантаження при відтворенні в перекладі історичного колориту часово-віддаленого епічного твору. І тільки тоді ця епічна поема може захоплювати англомовного читача, коли в ній збережено адекватний вплив на почуття читача, що досягається за допомогою повних і часткових відповідників чи аналогів епітетних конструкцій, метафор, порівнянь, гіпербол, реалій. У “Слові о полку Ігоревім” персонаж постає ніби у двох площинах: розкриваються певні події його життя паралельно із зображенням переживань, емоцій, настроїв. За жанровими ознаками “Слово” є яскравим представником героїчного епосу Середньовіччя: 1/ жанрово-стилістичні елементи складають композиційну структуру твору – формули зачину і кінцівки, повтори, поширені діалоги; 2/ вербалізація тісного зв’язку людини і природи; 3/ наявність описових типових символічно-маркованих ситуацій: прибуття та приймання гостей, описи бенкетів, двобоїв, плачів; 4/ велике значення незвичайних явищ у природі, зловісних прикмет (затемнення сонця, зліт гайвороння) та віщих снів; 5/ центральний персонаж – воїн-захисник рідної землі від чужоземної навали, наділений яскравими гіперболічними рисами; 6/ наявність міфологічних компонентів; 7/ магічна символіка числа; 8/ широке застосування тавтології, алітерації, асонансів та паралельних конструкцій, риторичних запитань, риторичних звертань й частково-заперечних речень. Жанрова модель героїчного епосу, виявлена за допомогою методики жанрово-стилістичної домінанти, має тричленну структуру: 1/ інваріантні елементи, зміна яких у перекладі зруйнує жанрову модель твору; 2/ варіативні елементи, при відтворенні яких перекладач має можливість виявити свою творчу індивідуальність і враховувати своєрідність ментальності, художнього сприймання і вимог цільового читача; 3/ маргінальні елементи, які можна вилучити без суттєвого порушення жанрової моделі та цілісності тексту. Оскільки героїчний епос – це ядро національної літератури, який творить особливу культурну мову, то відтворюючи його засобами цільової мови, перекладач стикається з трьома типовими варіантами пошуку відповідників: існування культурних відповідників зводить проблему перекладу лише до мовної; часткові відповідники – напівмовна, напівкультурологічна проблема перекладу; при відсутності аналогії у культурі-сприймачі перекладач стикається з подвійною проблемою – і мовною, і культурологічною. Адекватне відтворення часово віддаленого твору можливе лише тоді, коли перекладачі цілісно сприймуть жанрові риси оригіналу як вторинні утворення та вербалізують їх засобами цільової мови, долаючи проблеми часопростору і, сприяючи культурній адаптації перекладу. Англомовні варіанти перекладу жанрово-стилістичних особливостей твору – у надзвичайній місткості словесних образів, символів, реалій, одиниць ономастикону, темних місць, одиниць експресивного синтаксису при зіставленні з оригіналом дають досить вагомий і багатий матеріал для вичерпних теоретичних узагальнень щодо способів відтворення жанрово-стилістичних особливостей героїко-епічної поеми “Слово о полку Ігоревім” засобами цільової мови. У англомовних перекладах “Слова” до повних образних відповідників вдаються перекладачі у 28,9% (перекладаючи словесні образи) та у 5,8% відтворюючи реалії, одиниці ономастикону, а до часткових смислово-образних відповідників – у 6% та у 2 % відповідно. Вони забезпечують досить низький ступінь адекватності відтворення, оскільки, у більшості випадків, відрізняються функціонально-стилістичними та експресивно-емоційними властивостями. Для відтворення національного колориту жанрово-стилістичних особливостей першотвору та через відсутність функціональних відповідників в образному фонді цільової мови (в давньорусько-англійській площині), перекладачі застосовують калькування, прагнучи таким чином передати чужу образну своєрідність та жанрові особливості твору засобами своєї мови. Цей метод відтворення жанрово-стилістичних особливостей “Слова” засобами цільової мови – найчастіший при відтворенні функціональної значущості, головно, символів, гіпербол та епітетних конструкцій (43,5%). Методом описового перекладу послуговуються англомовні перекладачі “Слова”, відтворюючи семантику національно-самобутніх словесних образів (24%) та реалій (16,7%) – жанротворчих та стильотворчих засобів. Якщо у тексті-джерелі реалія – це лише деталь, подробиця, позбавлена особливої експресивної дієвості, то в перекладі, як носій семи “локальність”, вона посилює свій стилістичний потенціал, свої виражальні можливості, набуває стильотворчої ваги, втрачаючи стилістичну нейтральність, у певних випадках стає ключовим словом тексту. Перекладач, відтворюючи мовно-стилістичні засоби першоджерела описово, повинен бути добре обізнаним з матеріальними та історико-культурними умовами життя народу, з мови якого здійснюється переклад, а також із експресивним потенціалом цільової мови. Лише виконуючи ці умови та добираючи вдалі варіанти тлумачення, при дескриптивному перекладі можна (частково) уникнути втрати експресії, стилістичної маркованості. Отже, дослідження охопило основні аспекти перекладу жанрово-стилістичних особливостей героїко-епічної поеми “Слово о полку Ігоревім”. Одержані результати можна застосувати в опрацюванні теоретичних проблем перекладознавства, контрастивної лінгвістики, культурології, лінгвокультурології, етнолінгвістики, критики художнього перекладу. Робота може стимулювати дослідницькі розвідки в галузі жанрології. Доречно було б у майбутньому виокремити ключові концепти ліро-епічної поеми “Слово о полку Ігоревім” за тематичними групами та дослідити їх у перекладознавчому плані. |