Анотація до роботи:

Сизова О.Ф. Особливості відтворення в перекладі гендерної ідентичності суб'єкта жіночого поетичного дискурсу (на матеріалі англомовних перекладів з української). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16. – перекладознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено питанню відтворення гендерної ідентичності суб'єкта жіночого поетичного дискурсу в перекладі. Матеріалом дослідження є англомовні переклади поезій Лесі Українки, Олени Теліги, Ліни Костенко, Оксани Забужко.

Гендерна ідентичність суб’єкта відображується в поетичному тексті у вигляді лексико-семантичних, лексико-синтаксичних та стилістичних засобів з імпліцитною та експліцитною гендерно забарвленою семантикою, які в сукупності формують гендерну парадигму поетичного тексту.

Динаміка гендерної ідентичності суб’єктів жіночого поетичного дискурсу виявляє унікальність жіночого поетичного голосу як ключового фактора перекладацького вибору. Збереження цілісності гендерної ідентичності в цільовому тексті визначає адекватність поетичного перекладу в контексті гендерного прочитання.

Проведене дослідження дозволило дійти таких висновків:

1. Вивчення гендеру в рамках дискурсивної онтології уможливлює аналіз художніх текстів як процесу динамічного продукування національних, соціокультурних, естетичних смислів, породжуваних взаємодією категорій фемінності – маскулінності. Актуалізація гендерного чинника при інтерпретації оригінального дискурсу дозволяє глибше проникнути в картину світу автора і тим самим підійти до встановлення орієнтирів відтворення авторських позицій гендерної ідентичності в перекладі. Вивчення гендерної проблематики в контексті інтерпретативних теорій перекладу уможливлює розгляд гендеру в поетичному дискурсі як чинника перекладацького вибору.

2. Гендерна ідентичність є сукупністю соціокультурних норм та стереотипів поведінки, характерних для представників певної статі у відповідній суспільно-історичній та соціокультурній ситуації. Сукупність засобів вираження позицій гендерної ідентичності суб’єкта в тексті формує гендерну парадигму поетичного тексту. Гендерна парадигма – це комплекс лексико-семантичних, лексико-синтаксичних і стилістичних засобів з явною чи прихованою гендерною семантикою, в рамках якого вербалізується гендерна ідентичність мовної особистості автора. Гендерна парадигма як цілісна система охоплює ряд гендерно забарвлених різнорівневих текстових елементів, які в залежності від прагматичної зорієнтованості можуть бути віднесені до когнітивного, комунікативного або емотивного аспекту гендерної ідентичності суб’єкта дискурсу.

3. Поетичний текст несе в собі ознаки гендерної ідентичності автора, які містяться в його лексико-семантичних, лексико-синтаксичних і стилістичних засобах з явною або прихованою гендерною семантикою. Аналіз особливостей конструювання гендерної ідентичності в поетичному дискурсі виявив її парадигмальний характер: гендерний компонент простежується в одиницях мікроструктури та формує макроструктуру поетичного тексту. На рівні мікроструктури гендерні позиції найбільше проявляються в особливостях лексичного та синтаксичного мовного узусу та проектуються на рівень макроструктури тексту, де імплікація гендерного чинника виявляється у гендерній парадигмі поетичного тексту.

4. Аналіз динаміки гендерної ідентичності суб’єкта поетичного дискурсу в творчості Лесі Українки, Олени Теліги, Ліни Костенко і Оксани Забужко засвідчив еволюцію ролі жінки в українській культурі та її становлення від войовничо налаштованого борця до філософськи настроєної, самодостатньої, еротизованої жінки. Динаміка гендерної ідентичності суб’єктів жіночого поетичного дискурсу простежується в історико-соціальному, діахронному і інтимно-особистісному, тематичному вимірах та виявляє унікальність жіночого поетичного голосу як ключового фактора перекладацького вибору при відтворенні гендерної парадигми тексту.

5. Реконституювання системи символів та соціокультурних архетипів жінки і чоловіка в цільовому тексті відбувається по-різному: в цілому, жінка-перекладач намагається там, де це можливо, підкреслити нестачу або відсутність маскулінних ознак у героя-чоловіка та увиразнити емоційний план жіночого самовираження. Перекладачі-чоловіки ж подають жінку як слабку, яка потребує захисту, та тяжіють до приховування маскулінних рис жіночого характеру. Зокрема, в перекладах поезій Лесі Українки, виконаних Вірою Річ, простежується тенденція в бік витонченішого зображення духовних цінностей людини, тоді як почерк перекладача-чоловіка (П.Темпест, П.Канді) має виразніше раціоналістичне забарвлення. Гендерне прочитання перекладів поезій Олени Теліги дозволило простежити тенденцію до послаблення палкого, войовничого характеру ліричної героїні в перекладах Орисі Прокопів та підкреслення стереотипно чоловічих цінностей у перекладах С.Андрусишена та В.Кіркконнелла. В перекладах М.Найдана проектування поетичного голосу ліричної героїні Ліни Костенко передає смисловий інваріант оригіналу з частковою втратою експресивного навантаження. Переклад Д.Струка демонструє значно більшу підкореність оригіналові у відтворенні гендерних позицій автора, вирізняється експресією та високим ступенем збереження метафорики. В інтерпретації Вікторії Рейтер особистості ліричної героїні Ліни Костенко притаманні легкість, простіше сприйняття світу, ніж в оригіналі. Дискурс фемінності, озвучений в поезії Оксани Забужко, семантично повно розкривається в перекладах, виконаних М.Найданом і А.Мельничуком, де максимально збережено образно-символічну систему, яка розгортається навколо феномену тілесності. Порівняно з перекладами, виконаними чоловіками, інтерпретації Вірляни Ткач і Ванди Фіппс та Лізи Сапінкопф містять більше позитивних конотацій, серед яких ключовою проступає тіло як насолода.

6. Вивчення когнітивного, комунікативного та емотивного аспектів гендерної ідентичності виявляє їх характер взаємодоповнюваності і, відповідно, розуміється в рамках різних вимірів категорії гендерної ідентичності. При відтворенні основних аспектів гендерної ідентичності домінантними виявилися такі перекладацькі прийоми: вибір перекладачем із семантичного ряду еквівалента з вищим/ нижчим ступенем гедерної забарвленості; прийом додавання окремих лексем/ словосполучень/ речень для посилення або послаблення гендерних позицій автора; вживання інтенсифікаторів для підкреслення фемінних/ маскулінних ознак у структурі гендерної ідентичності; використання слова з еквівалентним денотативним значенням, але відмінними конотаціями; прийом конкретизації, внаслідок якого відбувається привнесення додаткових ознак фемінності/ маскулінності в структуру оригінальної гендерної ідентичності або, навпаки, їх вилучення; заміна стилістичних фігур з подальшою втратою/ інтенсифікацією гендерно забарвленої образності.

7. Гендерна ідентичність є вираженням гендерних позицій автора, які внаслідок перекладацької інтерференції можуть зазнавати інтенсифікації, послаблення або трансформації в цільовому тексті. Вибір перекладацьких стратегій не є статево детермінованим, а залежить від ряду суб’єктивних факторів – інтерпретативних позицій перекладача, його прагматичної настанови, власних позицій гендерної ідентичності перекладача, тощо, а також – від об’єктивних факторів, таких як творчий метод автора, перекладознавча парадигма відповідної доби й т.ін. Перекладач як суб’єкт вторинної комунікації має бути свідомим гендерної ідентичності автора. Відтворення цілісності гендерної ідентичності в перекладі вимагає збереження вихідного співвідношення фемінних і маскулінних характеристик. Адекватність відтворення в перекладі гендерної ідентичності суб’єкта дискурсу на мікрорівні визначає ступінь збереження гендерних ознак на макрорівні.

Публікації автора:

1. Гендерна культура оригіналу у перекладі: на матеріалі англомовних перекладів поезії Ліни Костенко і Павла Тичини // Літературознавчі студії. – К.: Київський університет, 2003. – Вип. 5. – С. 147-152.

2. Гендерні особливості перекладу в аспекті конфлікту "духовного/тілесного" у драмі Лесі Українки "Лісова пісня" // Мова і культура. - К.: Издательский Дом Дмитрия Бураго, 2003. – Вип. 6. – Том 4. – С. 252-263.

3. Гендерні ролі у поетичному дискурсі Лесі Українки як проблема перекладацької інтерпретації // Актуальні проблеми слов’янської філології. – К.: Знання України, 2004. – Вип. 9. – С. 364-372.

4. Проблема власти в художественном переводе: формирование и субординация // Материалы Третьей международной конференции “Гендер: язык, культура, коммуникация”. – М.: МГЛУ, 2003. – С. 98-99.

5. Владно-ієрархічна обумовленість перекладацьких рішень (на матеріалі російськомовних перекладів поезії Ліни Костенко) // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: ЛОГОС, 2004. – С. 539-548.

6. Переклад як культурно-гендерна адаптація (на матеріалі російсько- і англомовних перекладів поезії Л.Українки) // Філологічні студії. - Луцьк, 2004. - № 1 (25). – С.118-123.

7. Гендерні аспекти перекладу: проблеми та перспективи // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2005. – Вип. 12. – Частина ІІ. – С. 244-247.

8. Формування гендерного напрямку досліджень в сучасному перекладознавстві // Мова і культура. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 7. – Том VIII. – С. 107-113.

9. Гендерно марковані опозиції в поетичному дискурсі Ліни Костенко як об'єкт перекладознавчого аналізу // Мандрівець. – Тернопіль: Мандрівець, 2005. - № 1. – С.45-50.

10. Репрезентація жіночого поетичного голосу в перекладі (на матеріалі поезії Ліни Костенко) // Проблеми семантики слова, речення та тексту. – К.: Видавничий центр КНЛУ, 2005. – Вип. 13. – С. 277-282.

11. Жіночий поетичний дискурс у перекладі: можливості гендерних транспозицій і трансформацій // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 16. – Книга 2. – С. 185-189.

12. Поезія тіла: гендерні паралелі в оригіналі та перекладі // Мовні і концептуальні картини світу. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 18. – Книга 2. – С. 167-172.