Анотація до роботи:

Савчин В.Р. Новаторство Миколи Лукаша в історії українського художнього перекладу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 – перекладознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006.

Дисертацію присвячено дослідженню творчості М. Лукаша в контексті українського художнього перекладу. У роботі узагальнено внесок перекладача в українську культуру, проаналізовано динаміку виходу його перекладів та критичних матеріалів про нього, особливості рецепції його творчості в Україні і світі. Значну увагу приділено виявленню основних засад перекладацької концепції М. Лукаша, всебічному дослідженню його перекладацького методу та обґрунтуванню його новаторських рис.

З’ясовано, що перекладацька концепція М. Лукаша спрямована на забезпечення цілісності української культурної полісистеми та повноцінне функціонування української мови. М. Лукаш проводив цілеспрямований відбір мовних засобів з орієнтацією на жанрово-стилістичні особливості оригіналу, тяжіючи до призабутих, рідковживаних, розмовних форм, фольклорних ресурсів. Водночас, він розкрив потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність, органічну здатність до слово- та фразотворення, багатої синонімії. Доведено, що новаторською рисою перекладацького методу М. Лукаша є введення яскраво виражених елементів переспіву у структуру власне перекладу.

У дослідженні узагальнено внесок М. Лукаша в українську культуру, зокрема історію українського художнього перекладу, лексикографію, виявлено і проаналізовано динаміку виходу його перекладів, публікацій наукових розвідок, критичних матеріалів про нього та особливості рецепції його творчості в Україні і світі. У роботі зроблено спробу виявити основні особливості перекладацького стилю М. Лукаша, новаторство його творчого методу шляхом 1) лінгвостилістичного аналізу перекладів М. Лукаша на словотворчому, лексичному (особливості синонімії) і фразеологічному рівнях; 2) зіставного лінгвостилістичного й перекладознавчого аналізу текстів оригіналів і перекладів на лексичному (особливості перекладу реалій, власних назв, неологізмів), словеснообразному та фразеологічному рівнях та на рівні окремого цілого твору. Визначено основні засади перекладацької концепції М. Лукаша, що виявилися в підході до відбору творів для перекладу та конкретних перекладацьких рішень.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Творчий доробок М. Лукаша – багатогранний, включає серйозні напрацювання в галузі художнього перекладу, перекладознавства, мовознавства, зокрема, лексикографії. Високомайстерні переклади М. Лукаша з майже двох десятків мов та понад ста авторів репрезентують найкращі зразки світового епосу, лірики і драми, засвідчуючи якісно новий етап розвитку українського художнього перекладу. Значної уваги заслуговує лексико-фразеологічна картотека, укладена М. Лукашем, що є ґрунтовним джерелом для створення сучасних лексикографічних праць та для вивчення історії української мови.

2. Перекладацька концепція М. Лукаша невід’ємно пов’язана із соціокультурним контекстом, у якому відбувався переклад. Вона мала на меті забезпечити цілісність літературної полісистеми та повноцінне функціонування української мови, що знайшло своє відображення, передусім, у відборі творів для перекладу та конкретних перекладацьких рішеннях. М. Лукаш надавав перевагу творам тих жанрів, стилів, літературних напрямів, які були відсутні чи недостатньо розвинені в українській літературі. Зокрема, перекладач обирав теми, суголосні з тодішньою дійсністю, із виразними, актуальними політичними мотивами, висловлюючи таким чином свою громадянську позицію. З іншого боку, М. Лукаша приваблювали твори, багаті мовно-стилістично, переклад яких, відповідно, дозволяв би максимальне залучення лексико-стилістичних ресурсів української мови. Кінцевою метою Лукашевих перекладів було довести самодостатність української мови для перекладу творів різних жанрів і стилів та зберегти і збагатити рідну мову засобами перекладу. Цій меті підпорядковано конкретні перекладацькі рішення.

3. Нове, за М. Лукашем, – це добре забуте старе. Віджилої лексики нема, натомість є нагромаджений і відшліфований століттями пласт пасивних лексико-фразеологічних ресурсів, які необхідно активізувати. Тому основою його перекладацької стратегії є якнайширше звертання до творчості класиків української літератури як до багатого джерела лексичних та синтаксичних резервів української мови і максимальне використання цих мовних скарбів у перекладах. М. Лукаш проводив цілеспрямований відбір мовних засобів з орієнтацією на жанрово-стилістичні особливості оригіналу, тяжіючи до призабутих, рідковживаних, розмовних форм, фольклорних ресурсів.

4. Мовне новаторство М. Лукаша виявилося в тому, що, мобілізуючи найширші пласти української лексики та фразеології, він продемонстрував потенційні можливості української мови, її високу дериваційну спроможність, органічну здатність до слово- та фразотворення, багатої синонімії. Активно реалізуючи дериваційні можливості української мови та опираючись на продуктивні моделі словотвору, М. Лукаш увів до обігу чимало утворень узуального й оказіонального характеру. Серед них є як авторські новотвори, так і активізовані давно забуті форми. Завдяки своїй образності, влучності, виразності внутрішньої форми, вони є потенційним джерелом збагачення української мови, розширення її словникового запасу. Яскраво новаторським явищем у перекладах М. Лукаша стала синонімія як вузького, так і широкого контекстів. Перекладач поширив явище синонімії на різні рівні: фоностилістичний (синонімічні ряди, побудовані на звукописі; синоніми, вжиті для увиразнення ритмомелодики тексту), словотворчий (синонімія слів з однаковими словотворчими моделями), лексичний (парне вживання близькозначних синонімів, ампліфікаційні синонімічні ряди), фразеологічний (як правило, фразеологізми-синоніми широкого контексту), рівень тексту (існування великої кількості паралельних інтерпретацій японських хоку). Якщо розглядати синонімічне багатство перекладів М. Лукаша за межами вузького контексту, отримуємо широкі синонімічні ряди, у яких, крім власне синонімів, лексичних та фразеологічних, є синоніми контекстуальні, авторські новотвори, численні розмовно-просторічні форми. Синонімічне розмаїття перекладів М. Лукаша є одним із свідчень як мовного багатства перекладача, так і невичерпних можливостей української мови.

5. М. Лукаш розширив образні та фразеологічні можливості української мови. Словесні образи М. Лукаша (найчастіше кальковані) – яскраві й виразні, зберігають свіжість та новизну оригіналу, але змодельовані відповідно до можливостей української мови, з урахуванням особливостей її метафорики. Вони є справжніми знахідками перекладача, які збагачують українське художнє мовлення. М. Лукаш глибоко знав українську фразеологію та пареміологію, про що свідчить значна кількісна перевага повних та часткових фразеологічних еквівалентів над іншими способами відтворення семантико-стилістичних функцій ФО першотвору; використання фразеологізмів, не зафіксованих у сучасних лексикографічних джерелах; численні оказіональні трансформації ФО, їх гнучке пристосування до контексту; творення власних ФО. З цього погляду, переклади М. Лукаша – надзвичайно цінне джерело збагачення української лексикології та фразеології.

6. Переклади М. Лукаша позначені великою увагою до евфонічних та ритміко-інтонаційних засобів експресії. Це виявляється в багатих алітераціях, ампліфікаціях звуконаслідувальних слів, внутрішньому римуванні, точному відтворенні ритму та ритмомелодики тексту. Фоностилістичні засоби допомагають зберегти образність оригіналу й лежать в основі творення Лукашевих оказіоналізмів, синонімічних пар та рядів, словесних образів, прислів’їв та приказок. Тонке відчуття М. Лукаша ритмомелодики тексту забезпечило адекватне відтворення поезій, де музика слова є домінантною (напр., лірика Р. Бернса та П. Верлена), про що свідчить неупинна увага до них українських композиторів та поява цілої низки пісень на слова перекладів М. Лукаша. З іншого боку, музичний слух перекладача дозволив йому перекладати лібрето до опер та тексти пісень.

7. Виразно індивідуальною ознакою перекладацького стилю М. Лукаша є введення яскраво виражених елементів переспіву у структуру власне перекладу. Це простежуємо при відтворенні реалій (домінування методу уподібнення), власних назв (використання кличного відмінка, суто українських форм вживання ВН, демінутивних форм ВН за українськими словотвірними моделями), словесних образів (використання елементів української фольклорної поетики), фразеологізмів (уподібнення реалії-компонента ФО, відчутна фольклорна основа ФО, використання стійких народних порівнянь). Унаслідок цього, іноді спостерігаємо затемнення чи зміну національного колориту, накладання різних національно-культурних інформацій.

8. Переклади М. Лукаша – індивідуально-неповторні, позначені творчим, новаторським підходом. Усі перекладацькі рішення М. Лукаша підпорядковувалися важливому завданню – збереженню, відродженню та збагаченню української мови засобами перекладу. Зв’язок із загальнонародними джерелами, незалежність від літературних упереджень та стильових обмежень – визначальні чинники досягнення адекватності перекладу та створення свого особливого почерку.

9. Визначення новаторських рис перекладацької творчості М. Лукаша в історії українського перекладу має актуальне теоретичне та практичне значення для теорії, історії та критики художнього перекладу. Подальші дослідження доцільно проводити в контексті написання цілісної історії українського художнього перекладу, зокрема, варто простежити процес неперервності перекладацьких традицій та розбудови перекладацької школи М. Лукаша, комплексно вивчати творчість інших перекладачів. Цікаво було б дослідити мову українського перекладу ХХ ст. у порівнянні з мовою оригінальної літератури.

Публікації автора:

1. Микола Лукаш: Біобібліогр. покажч. / Уклад. В. Савчин; Наук. ред., співавтор передм. Р. Зорівчак; Редкол.: Б. Якимович (голова) та ін. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – 356 с.

2. Савчин В.Р. Микола Лукаш як перекладач Роберта Бернса // Іноземна філологія: Укр. наук. зб. – Львів, 1996. – Вип. 109. – С. 96-104.

3. Савчин В.Р. Специфіка відтворення англомовних реалій у перекладах М. Лукаша (на матеріалі творів Р. Бернса і В. Шекспіра) // Іноземна філологія: Укр. наук. зб. – Львів, 1997. – Вип. 110. – С. 124-130.

4. Савчин В.Р. Прислів’я і приказки як проблема перекладу (на матеріалі Лукашевого перекладу “Дон Кіхот” Сервантеса) // Іноземна філологія: Укр. наук. зб. – Львів, 1999. – Вип. 111. – С. 234-238.

5. Микола Лукаш: Бібліографічний покажчик / Уклад. В. Савчин // Іноземна філологія: Укр. наук. зб. – Львів, 1999. – Вип. 111. – С. 239-256.

6. Савчин В.Р. Творчість М. Лукаша в історії українського художнього перекладу: [До 80-річчя від дня народження] // Дивослово. – 1999. – № 12. – С. 7-10.

7. Савчин В.Р. Фразеологізми в перекладах М. Лукаша // Перекладознавчі студії: Укр. наук. зб. – Дрогобич, 1999. – Вип. 1. – С. 75-84.

8. Савчин В.Р. Синонімія у перекладах М. Лукаша // Записки Наукового товариства імені Шевченка. – Праці філол. секції. – Т. ССХХХІХ. – Львів, 2000. – С. 367-372.

9. Савчин В.Р. Лукашеві уроки української мови // Урок Української. – 2000. – № 4. – С. 21-24.

10. Микола Лукаш: Бібліографічний покажчик: [Доповнення до покажчика, опубл. у 111-му вип. “Іноземної філології”] / Уклад. В. Савчин // Іноземна філологія: Укр. наук. зб. – Львів, 2001. – Вип. 112. – С. 306-320.

11. Савчин В.Р. Відтворення авторських неологізмів у перекладах М. Лукаша // Іноземна філологія: Укр. наук. зб. – Львів, 2001. – Вип. 112. – С. 298-305.

12. Савчин В.Р. Інтерв’ю з Леонідом Череватенком: [Про роботу Комісії з творчої спадщини М. Лукаша] // Іноземна філологія: Укр. наук. зб. – Львів, 2001. – Вип. 112. – С. 321-328.

13. Савчин В.Р. Власні назви у перекладах Миколи Лукаша // Українське літературознавство: Міжвідомчий наук. зб. – Львів, 2002. – Вип. 65. – С. 214-220.

14. Савчин В.Р. З епістолярної спадщини Миколи Лукаша й Григорія Кочура // Дивослово. – 2003. – № 3. – С. 11-14.

15. Зорівчак Р.П., Савчин В.Р. На сторожі отчого слова // Микола Лукаш: Біобібліогр. покажч. / Уклад. В. Савчин; Наук. ред., співавтор передм. Р. Зорівчак; Редкол.: Б. Якимович (голова) та ін. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. – С. 7-35.

16. Савчин В.Р. Лукашіана: динаміка, проблеми, несподіванки (на матеріалі біобібліографічного покажчика “Микола Лукаш”) // Іноземна філологія: Укр. наук. зб. – Львів, 2004. – Вип. 113. – С. 282-293.

17. Савчин В.Р. Про перекладацьку стратегію Миколи Лукаша // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – Вип. 15. – К., 2004. – С. 77-81.

18. Зорівчак Р.П., Савчин В.Р. Лукаш Микола Олексійович // Українська мова. Енциклопедія. Вид. 2-е, виправл. і доповн. - К.: Вид-во “Українська Енциклопедія” ім. М.П. Бажана, 2004. – С. 323.

19. Савчин В.Р. Микола Лукаш. Штрихи до перекладацького портрета // Народна воля. – Скрентон (США), 1996. – 25 січ. – 1 лют.

20. Савчин В.Р. Пам’яті Миколи Лукаша // Дзвін. – 1998. – № 11-12. – С. 155-156.

21. Савчин В.Р. Безсмертний Дон Кіхот // Наше життя – Our Life. – N.Y., 1999. – № 4. – С. 8-10.

22. Савчин В.Р. Творчий подвиг перекладача // Народна воля. – Скрентон (США), 1999. – 16 груд.

23. Савчин В.Р. Незрівнянний віртуоз слова // Народна воля. – Скрентон (США), 2000. – 6-13 квітн.

24. Савчин В.Р. З епістолярної спадщини М. Лукаша й Г. Кочура // Григорій Кочур і український переклад: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., К.; Ірпінь, 27-29 жовт. 2003 р. / Редкол.: О. Чередниченко (голова) та ін. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2004. – С. 124-130.

25. Савчин В.Р. Микола Лукаш: особливості перекладацького стилю // Матеріали V конгресу Міжнародної асоціації україністів. Мовознавство: Зб. наук. статей. – Чернівці, 2003. – С. 458-463.

26. Савчин В.Р. До історії появи одного перекладу (Джон Мільтон. “Порохова змова”: Тарас Франко чи Микола Лукаш) // Літературний Львів. – 2004. – № 12. – С. 13-14.

27. Савчин В.Р. Плекав він слово, наче сад (До 85-річчя з дня народження Миколи Лукаша) // Слово Просвіти. – 2004. – 23-29 груд. – С. 10.