Анотація до роботи:

Поворознюк Р.В. Лінгвокультурологічні особливості протокольних промов у оригіналі та перекладі (на матеріалі українських та американських текстів). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.16 - перекладознавство. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

Роботу присвячено комплексному аналізу лінгвокультурологічних особливостей протокольних промов у американо-українській площині, зокрема універсальним та етноспецифічним стильовим рисам цих дипломатичних документів. Проведено всесторонній аналіз англомовного й україномовного протокольного дискурсу. Вивчено методи відтворення лінгвокультурологічних особливостей протокольних промов, трансформації, які над ними здійснюються в процесі перекладу, розкрито причини вживання певних трансформацій. Статистично доведено поширеність конкретних видів перекладацьких трансформацій. Розглянуто конвергентні та дивергентні риси дискурсних маркерів українських та американських текстів, способи відтворення їх функцій і значення цільовою мовою. Створена класифікація дискурсних маркерів за функціональними характеристиками в обох мовах. Проаналізовано випадки вживання в протокольних промовах етноспецифічних компонентів - компліментів, цитат і алюзій.

Дискурсна організація протокольних промов, вживання дискурсних маркерів та етноспецифічних компонентів випливають із комунікативних завдань дипломатичного жанру, мають визначальний вплив на добір та використання мовних засобів вираження, що робить ці документи мовно своєрідними.

У дисертації наведено засоби розв'язання проблеми відтворення лінгвокультурологічних особливостей протокольних промов. Дослідження дозволило дійти таких висновків.

Протокольні промови відносяться до офіційно-ділового стилю з набором однакових характерних рис (логічності, об'єктивності, стереотипності, заниженої емоційності тощо). Крім того, підбір виразових засобів визначається нормами дипломатичної комунікації, правилами протоколу. Необхідними атрибутами стилю дипломатичних документів є складні синтаксичні конструкції, політологічна лексика з елементами військової, юридичної тощо, особлива терміносистема. На основі повної вибірки з тексів протокольних промов, можна зробити висновок, що український дипломатичний дискурс є стриманішим і менш експресивним, ніж англомовний. Важливу текстоформуючу й стильотворчу роль у текстах промов відіграють дискурсні маркери й етноспецифічні компоненти.

Метод, що його перекладач використовує для відтворення семантики дискурсного маркера або етноспецифічного компонента, значною мірою залежить від функціонального навантаження. Заміни маркерів функціональними аналогами не справляють значного впливу на зміст речення. Лексичні одиниці з широким семантичним об'ємом значень передаються оказіональними відповідниками, що належать до різних функціональних груп. Лексико-стилістичні заміни стають помітними в тих випадках, коли перекладач обирає відповідник дискурсного маркера, який належить до іншого стильового регістру або відмовляється від найближчого відповідника в мові перекладу на користь віддаленішого за значенням, проте відповіднішого до норм цільової мови. Граматичні заміни найчастіше зумовлені правилами сполучуваності слів і побудови речень у цільовій мові, особливостями мов у подачі тематичних та рематичних елементів речення і традиціями мовлення щодо подання інформації про агентів та обставини позначених у реченнях дій. Традиції дипломатичного спілкування диктують збереження звукової або графічної форми (транскрипція, транслітерація), внутрішньої структури (калькування) протокольних формул ввічливості, звертання, виразу почуттів.

У площині перетину функціональних груп маркерів української й англійської мов помітні як конвергентні, так і дивергентні риси, зокрема представлені зміною позиції елемента в тексті перекладу, варіюванням конотативного значення, відмінностями у виразі емфази тощо. Дивергентні риси вживання маркерів становлять перешкоди, пов'язані з лінгвальним та позалінгвальним аспектами перекладу. У процесі перекладу відбувається перехід від одного культурного осередку до іншого, в результаті чого виникають труднощі на рівні взаємозв'язку мови, мислення й сприйняття світу. Відтворення семантики лінгвокультурологічних елементів залежить від ступеня прозорості денотативного значення, рівня експлікації синтагмем, а також подібності значень лінгвокультурологічних елементів мови оригіналу й перекладу. Перекладач, при цьому, змушений адаптувати свій текст до узусу, мовних традицій, панівних стратегій викладу й обробки інформації, що існують в цільовій мові.

Дослідження свідчить, що широке вживання компліментів, цитат і алюзій в протокольних промовах українських та американських ораторів є конвергентною рисою, однак у сприйнятті, трактуванні даних компонентів іншомовною аудиторією, а також їх перекладі, помітні розбіжності, що, серед іншого, становлять етноспецифіку протокольних виступів. Основною проблемою при відтворенні семантики етноспецифічних компонентів цільовою мовою виявилася необхідність за змогою передати поєднання денотативних сем, які слугують основою для активізації асоціацій, та конотативного макрокомпонента, котрий вміщує багатоаспектну етноспецифічну інформацію.

Покомпонентний переклад лінгвокультурологічних елементів створює подібні за смислом і стилістичними якостями образи та зумовлюється близькістю метафоричних значень, асоціативних зв'язків і особливостей сполучуваності лексем обох мов. Одначе цей метод не забезпечує адекватності відтворення, якщо лінгвокультурологічний елемент мови перекладу не містить конвергентних конотативних сем, особливо значущих для оригіналу. Тому словесні образи при перекладі часто зазнають змін на граматичному, структурному й лексичному рівнях. Національна та культурна самобутність зразків дипломатичної риторики, різний масив екстралінгвальних знань цільової аудиторії спричинюють необхідність в адаптованому або описовому перекладі, витлумаченні, перифразі, заміні незнайомого елемента гіперонімом. Додаткові лексичні компоненти, емоційно-оцінні модифікатори та інтенсифікатори, що їх може вносити перекладач, компенсують експресивні, асоціативні та символічні семи, які не входять до складу відповідного лінгвокультурологічного елементу мови-сприймача. Цей метод адекватний і при недиференційованості відповідників оригіналу у випадку їх стилістичної маркованості.

Отже, робота охопила основні аспекти відтворення лінгвокультурологічних характеристик протокольних промов, створена класифікація дискурсних маркерів, проведене їх дослідження в американо-українській площині. Детально проаналізоване вживання етноспецифічних компонентів у оригіналі та перекладі, розглянуті методики їх відтворення. Серед напрямків подальших наукових пошуків доцільно виділити вивчення особливостей відтворення дискурсних маркерів у інших видах дипломатичних текстів, глибше дослідити функції маркерів та етноспецифічних компонентів при створенні протокольних формул ввічливості в українській дипломатичній риториці, що зараз стала на шлях бурхливого розвитку.

Основні положення роботи відображені у таких публікаціях:

1. Поворознюк Р.В. Мовні труднощі при перекладі українських та американських протокольних промов// Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. - К.: Логос, 2000. - С.282-288.

2. Поворознюк Р.В. Особливості перекладу маркерів дипломатичного дискурсу (на матеріалі протокольних промов)// Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових праць. - К.: Видавничий центр КДЛУ, 2002. - Вип.8. - С.267-271.

3. Поворознюк Р.В. Переклад звертань у протокольних промовах// Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2003. - С.200-203.

4. Поворознюк Р.В. Етнокультурні характеристики дипломатичного дискурсу // Мова і культура. Наукове видання. - К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2002. - Вип.5. - Т.1.- Част.2. - С.142-147.