У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми типології та історичної дескрипції поетичного перекладу на матеріалі англо-українських перекладів кін.ХІХ-поч.ХХІ ст., що виявляється в розробці засад еволюції загальних тенденцій та окремих напрямів, шкіл, індивідуальних перекладацьких стратегій. Дослідження дозволило дійти таких висновків: 1. Текст перекладу набуває своєї естетичної цілісності лише в аспекті повноти реалізації концептуально-методологічних і стратегічних засад єдиного інтерпретативного проекту. Тип перекладу як метапоетичного письма визначається рівнем і вектором інтерпретації текстового матеріалу першотвору, оскільки інтерпретації є різнорівневими (ко-текстуально-зорієнтованими, контекстуально-зорієнтованими) та різновекторними (мово-, тексто-, змісто-, рецептороцентричними). Тож метапоетичне письмо реалізується за певними перекладацькими проектами (домінантно-векторними інтерпретаціями прототексту), і є процесом творення на основі обраного типу інтерпретації метатексту – змінної знакової даності. Як вторинне по відношенню до прототексту, метапоетичне письмо конституює суб’єктивність перекладача й характеризується процесуальністю, перервністю, незавершеністю. Мультиінтерпретативна модель перекладу враховує різнорівневість перекладацької інтерпретації (від рівня текстуальних значень до змістової значності й аж до континууму видимих смислів) та її різновекторність. 2. Через тип метапоетичного письма задається та чи інша тенденція розвитку поетичного перекладу, на векторі якої формуються окремі напрями та школи. На евристичному векторі реалізувалося метапоетичне письмо П. Куліша, який послідовно запроваджував у своїх перекладах п’єс В. Шекспіра постулати (і суперечності) романтичної школи, утверджуючи таким чином цінності національної культури. Розбудову на цьому ж векторі когнітивістського напряму стимулювало поширення в ХХ ст. техніки вільного вірша, спираючись на яку поети Нью-Йоркської групи (Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський) утверджують на українському ґрунті принципи семантичного перекладу, що нині домінують в англомовному світі. Герменевтичний вектор переважав у перекладацькій школі неокласиків (1920-30-ті рр.) і надалі поглиблювавсь як школа «мистецтва перекладу» в напрацюваннях М. Рильського, Г. Кочура, В. Коптілова та багатьох інших послідовників неокласиків в Україні й діаспорі. На феноменологічному векторі розгортається розбудова засад ре-креативного перекладу, що утвердився в українському перекладацькому каноні завдяки поетичним творінням М. Лукаша, які розвивали етнопоетичну школу. На цьому ж векторі сформувався в ХХ ст. і національно-специфічний необароковий напрям, найвиразніше представлений перекладацькими стратегіями Л. Гребінки та Т. Осьмачки і трансформований в постмодерністській стратегії Ю. Андруховича. Онтологічний вектор почав напрацьовуватись у др. пол. ХХ ст. завдяки актуалізації в європейському інтелектуальному середовищі зацікавлення неоромантичною концепцією перекладу та формуванню формату необуквалістичного проекту, одним із закрійників якого в українському перекладництві виступив І. Костецький як фундатор формалістичної школи. Неоромантичний напрям на цьому векторі доволі слабко розвинутий на українському ґрунті: найвиразніше неоромантичні засади втілено в перекладацькій стратегії В. Барки. 3. Перекладацька стратегія П. Куліша як перекладача Шекспіра є романтичною, а письмо – евристичним. Перекладацька стратегія неокласиків (М. Зерова, Ю. Клена, М. Рильського) – це стратегія версійного перекладу, що спирається на широку парафразу і розгортається через проект герменевтичного письма. В перекладацькій стратегії Г. Кочура спостерігається звуження широкої парафрази неокласиків та зміцнення герменевтичних позицій. З другої чверті ХХ ст. герменевтичне письмо стає найтиповішим для українського перекладацького канону, сформованого неокласиками, з їх ідеалом збалансованого перекладу (в його ключі розгортались перекладацькі стратегії М. Ореста, В. Мисика, Д. Паламарчука, О. Зуєвського, Яра Славутича, О. Соловей, О. Мокровольського, багатьох інших носіїв і розбудовників традицій неокласиків на ниві англо-українського поетичного перекладу в Україні та діаспорі). Перекладацька стратегія Л. Гребінки заховує в собі виразні необарокові прикмети, які наростають у перекладацькій стратегії Т. Осьмачки, – обидві розбудовують феноменологічне письмо, що з найбільшою інтенсивністю реалізувалось у ре-креативній стратегії М. Лукаша; сама ж необарокова стратегія на межі ХХІ ст. трансформувалася в постмодерністську, застосовану Ю. Андруховичем. Частково підпираючи бурлескну еволюцію необарокової стратегії, та, головно, напрацьовуючи формалістичну стратегію, І. Костецький зосереджує зусилля на новому типі перекладацького письма, концептуалізація якого, запропонована ним самим, випереджає пізніше формулювання засад необуквалізму. Це мовоцентричне онтологічне письмо, яке охоплює необуквалістичні проекти і лежить в основі неоромантичної стратегії, що простежується, зокрема, в перекладацькому письмі В. Барки. Поети-ідеологи Нью-Йоркської групи (Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський) і молодше покоління поетів-перекладачів з північно-американської та канадської діаспори реалізують когнітивістські принципи семантичної стратегії, нарощуючи масиви евристичного письма в нових культурно-естетичних реаліях. 4. Динаміка українських перекладів Шекспірового «Гамлета» має три вісі: евристично-романтичну (М. Старицький, П. Куліш), герменевтико-неокласицистичну (Ю. Клен, Г. Кочур) та ре-креативно-необарокову (Л. Гребінка, М. Рудницький), трансформовану в дусі бурлескної традиції І. Костецьким і Ю. Андруховичем. Проаналізовані переклади інших поетичних драм В. Шекспіра, таких як «Макбет» і «Король Лір», також засвідчують варіативність перекладацького метапоетичного письма в др. пол. ХХ ст.: неокласицистичного (М. Рильський), необарокового (Т. Осьмачка) та неоромантичного (В. Барка). Причому в літературному аспекті перекладацькі стилі Т. Осьмачки і В. Барки є ідіосинкратичними. Повні переклади Шекспірових сонетів здійснювалися з різних стильотворчих позицій: І. Костецький (1958) перекладав у спосіб «умовної стилізації» під історичний костюм доби бароко; Д. Паламарчук (1966) висував пріоритет ясності, зрозумілості змісту над точним відтворенням форми, наслідуючи в цілому розспівно-музичному тоні принципи С. Маршака (хоч переклади Д. Паламарчука семантично точніші, ніж Маршакові); О. Тарнавський (1997) основне завдання вбачав у поверненні до чіткого, лаконічного, ділового стилю автора сонетів; Д. Павличко (1998) прагнув поєднати діловиту енергійність інтонації з музичністю й багатою образністю вислову (завдяки синтаксичній та лексичній компресії, інтенсифікації образної структури, значно багатшій лексичній синонімії, його переклади гіперболізують інтонаційно-стильову своєрідність оригіналів). Детальний мовно-стилістичний аналіз розбіжностей між автентичним перекладом «Гамлета» Л. Гребінкою і його виданням у редакції М. Тупайла (К., 1986) показав масштаби тотальної правки, що знівелювала своєрідність перекладацького стилю Л. Гребінки. Подібний аналіз виявив також недоречність пізнішого редагування І. Малковичем перекладених М. Лукашем віршів Л. Керрола до першого українськомовного видання казок про Алісу (1960) з погляду руйнування в них модерністської естетики співзвучного римування. А от нечисленні правки Г. Кочура (1991) на берегах повного перекладу «Пісні про Гаявату» Г. Лонгфелло, здійсненого О. Соловей, показові тим, що вони уточнюють семантику і корегують мелодику вірша, не втручаючись в індивідуальну стратегію перекладачки. 5. Дослідивши специфіку та еволюцію українських шкіл, напрямів і тенденцій розвитку поетичного перекладу на матеріалі перекладів англомовної поезії та Шекспірівської драми ми довели внесок 1) П. Куліша в розбудову романтичного напряму через утвердження власної школи поетичного перекладу, 2) М. Зерова та Ю. Клена в утвердження програми й розбудову перекладацької школи неокласиків (що заповнила своїми напрацюваннями нішу ідейно-естетичних засад напряму), 3) Г. Кочура у розвиток перекладацької школи неокласиків у др. пол. ХХ ст., 4) В. Мисика, Д. Паламарчука, О. Зуєвського, О. Мокровольського, Яра Славутича, О. Соловей у напрацювання окремих напрямів розвитку школи неокласиків, 5) Л. Гребінки, Т. Осьмачки, М. Москаленка в напрацювання необарокового напряму, 6) М. Лукаша в утвердження школи ре-креативного перекладу та етнопоетичного напряму, 7) І. Костецького у формування засад формалістичної необуквалістичної школи, 8) В. Барки в утвердження неоромантичного напряму, 9) теоретико-ідеологічного ядра Нью-Йоркської групи (Б. Бойчука, Б. Рубчака, Ю. Тарнавського) в напрацювання програми когнітивістського напряму та формування семантичної школи, 10) М. Тарнавської у розбудову семантичної школи, 11) Ю. Андруховича в утвердження постмодерністського напряму. 6. Виділивши (на основі аналізу векторної перекладацької інтерпретації) тенденції розвитку українського поетичного перекладу, ми дослідили інгерентні видозміни перекладацьких методів у межах окреслених тенденцій. За домінантним об’єктом перекладацької інтерпретації евристичний проект розвивався від фокусу на формі вираження (граматичній та стилістичній формі дискурсу) до фокусу на формі змісту (ко-текстуальних значеннях та семантичних реляціях даних лексем) – від романтичного напряму кінця ХІХ ст. до когнітивістського напряму останньої чверті ХХ ст.; герменевтичний проект еволюціонував від пріоритету субстанції вираження (строфіка) до пріоритету субстанції змісту (тропіка) – від неокласицистичного напряму 1920-30-х років до його розбудови у др. пол. ХХ ст.; феноменологічний проект розгортався в бік розширення субстанції змісту (смислу даного тексту) до його смислового континууму (конотативного змісту означуваного як означника) – від необарокового напряму другої-третьої чверті ХХ ст. до його постмодерністської трансформації на рубежі ХХ-ХХІ ст. та етнопоетичного напряму 1970-х рр.; онтологічний проект реалізував свій розмах від фокусу на субстанції вираження (вірш – строфіка) до заглиблення в континуум вираження (смисловий зміст знака: означник як означуване) – від формалістичного напряму до неоромантичного напряму, які розвивались паралельно у третій чверті ХХ ст. 7. Українські переклади англомовної поезії та Шекспірівської поетичної драми протягом усього минулого сторіччя виступали дієвим фактором еволюції національної літературної полісистеми й розширення її інтертекстуального середовища, формували канон англомовних літератур, сприяли розвиткові поетики і стилістики поетичного жанру в українській літературі та розбудові сфери власне поетичної мови, впливали на динаміку українського літературного канону, утверджували, розвивали й збагачували українську літературну мову як систему, стали вагомим внеском до скарбниці національної культури. І нині їх значення та вагома частка в цих відношеннях зростає. Основні положення дисертації висвітлені у монографії: Концептуально-методологічні засади сучасного українського поетичного перекладу (на матеріалі перекладів з англійської, ірландської та американської поезії): Монографія. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – 522 с. У наступних статтях, опублікованих у збірниках, затверджених ВАК України як фахові: 1. Діалог титанів: «Трагедія Макбета» Шекспіра в українському перекладі Тодося Осьмачки // Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах. – 1999. – № 3. – С. 4-9. 2. Український художній переклад: від давнини до сучасності // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 2. – С. 50-54. 3. Роль перекладознавчих поглядів і перекладацької практики Езри Паунда в структурі поеми «Кантос» // Вікно в світ. Зарубіжна література: наукові дослідження, історія, методика викладання. – 1999. – № 6. – С. 54-62. 4. Українська словесність в англомовних джерелах: перші літературно-критичні публікації та переклади // Дивослово: Українська мова й література в навчальних закладах. – 2000. – № 1. – С. 7-10. 5. Моделювання процесу перекладу поетичного тексту й типологізація перекладів // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія «Іноземна філологія». – 2000. – Вип. 29. – С. 62-65. 6. Епічна поема «Кантос» Езри Паунда в українському перекладі Ігоря Костецького: до проблеми перекладацького методу” // Слово і час. – 2000. – № 8. – С. 27-35. 7. Мовно-стильові виміри творчого методу перекладача: на матеріалі українських перекладів Шекспірових сонетів // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: Логос, 2000. – С. 192-202. 8. Комунікативний та психолінгвістичний аспекти процесу перекладу: критика «моделей процесу» В. Льоршера // Наукові записки Тернопільського держ. педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія «Літературознавство». – Тернопіль: ТДПУ, 2000. – Вип. VІІІ. – С.84-99. 9. Поетичний переклад і читацька модель сприйняття у світлі теорії полісистеми // Вісник Міжнародного інституту лінгвістики і права. Літературознавчі студії. – К.: МІЛП, 2000. – Вип. 2. – С. 214-221. 10. Антропоцентричні ідеї в сучасному західному перекладознавстві / Крисаченко В. С., Митропольський О. Ю., Табачковський В. Г., Теслюк С. С. та ін. Антропоцентризм і віталізм: сучасний синтез. – Луцьк: Надстир’я, 2000. – С. 134-147. 11. Інтерпретація поетичного дискурсу: Вільям Батлер Єйтс в перекладах Олега Зуєвського // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2001. – Вип. 7. – С. 117-124. 12. Взаємозв’язок перекладознавчих і культурологічних поглядів Езри Паунда в контексті його поетичного новаторства // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія «Іноземна філологія». – 2001. – № 31. – С. 57-61. 13. Міфосимволіка поетичного тексту і межі інтерпретаційного перекладу: українські переклади Вільяма Батлера Єйтса // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – Київ: Прайм-М, 2002. – № 6. – Кн. 1. – С. 215-223. 14. До мистецтва віршового перекладу: етапи праці перекладача // Вісник Сумського держ. університету. Серія «Філологічні науки». –2002. – № 4 (37). – С. 91-95. 15. До проблематики та змісту курсу «Українська література в англомовних перекладах» // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія «Іноземна філологія». – 2002. – № 32-33. – С. 119-124. 16. Віршовий переклад як метапоетичне письмо: проблема творчого методу перекладача // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К., 2002. – № 7. – С. 245-254. 17. Метафоричність модерної поезії як проблема перекладу // Мандрівець: Журнал гуманітарних студій. – 2002. – № 6 (41). – С. 33-41. 18. Необуквалізм як перекладацький метод у постмодерністському дзеркалі // Літературознавчі студії: Зб. наук. праць. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2002. – Вип. 3. – С. 9-16. 19. Мова перекладу як реалізація методологічної моделі тексту перекладу: на матеріалі українських перекладів історичної хроніки В. Шекспіра «Генріх ІV» // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія «Іноземна філологія». – 2003. – № 34-36. – С. 99-103. 20. Ре-креація міфологемної структури літературної балади: з перекладацької скарбниці Миколи Лукаша // Мова і культура: Наук. щорічн. журнал. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2003. – Вип. 6. – Т. VІІ. – С. 327-336. 21. Поетичний переклад як герменевтичний рух до першобуття слова // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – Вип. 10. – С. 300-308. 22. Перекладацька програма українських неокласиків у світлі теорії інтерпретативного перекладу // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – Вип. 12. – Част. І. – С. 213-227. 23. Еволюція класицистичної та романтичної концепцій поетичного перекладу в українській перекладацькій культурі ХХ ст. // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: ВПЦ «Київський університет», 2004. – Вип. 15. – С. 43-51. 24. Пишнота і злиденність формалістичної школи перекладу: «Шекспірові сонети» Ігоря Костецького // Мова і культура: Наук. щорічн. журнал. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2004. – Вип. 7. – Т. VІІІ. – С. 133-140. 25. Дихотомія понять «життя» і «мистецтво» у творчості Вільяма Батлера Єйтса // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія «Іноземна філологія». – 2004. – № 37-38. – С. 56-60. 26. Проектування поетичного перекладу як метапоетичного письма // Вісник Сумського держ. університету. Серія «Філологічні науки». – 2004. – № 3 (62). – С. 199-206. 27. Новий український «Гамлет»: перекладацька стратегія Юрія Андруховича // Мова і культура: Наук. щорічн. журнал. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2005. –– Вип. 8. – Т. 3. – Част. 2. – С. 349-356. 28. Юрій Клен як розбудовник перекладацької школи неокласиків // Мовні і концептуальні картини світу: Зб. наук. праць. – К.: Вид. Дім Дмитра Бураго, 2005. – Вип. 18. – Кн. 1. – С. 228-231. 29. Два Леоніди Гребінки: до питання про автентичний переклад і редакторську правку (на матеріалі перекладу «Гамлета» В.Шекспіра) // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Серія «Іноземна філологія». – 2006. – № 40. – С. 31-35. А також у таких виданнях: 1. Молода українська поезія 90-х: постмодерністський контекст // Молода нація: Альманах. – К.: Смолоскип, 1997. – № 6. – С. 257-264. 2. Переклад як елемент жанрово-стильової моделі поетичного дискурсу «Кантос» Езри Паунда // Молода нація: Альманах. – К.: Смолоскип, 1999. – № 11. – С. 141-153. 3. Методологічні проблеми аналізу українського поетичного перекладу другої половини ХХ ст. (на матеріалі перекладів з англійської) // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. – Львів: Світ, 1999. – Част. 2. – С. 405-411. 4. До питання про функціональний зміст поняття «колоніальний переклад» // Методологічні проблеми перекладу на сучасному етапі. – Суми: СумДУ, 1999. – С. 64-67. 5. Езра Паунд – ключова постать у теорії та практиці перекладу ХХ століття // Всесвіт: Журнал іноз. літ. – 2000. – № 5-6. – С. 146-151. 6. Дослідження креативності процесу перекладу // Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва: Зб. наук. праць. – К.: Темпус – Тасіс, 2001. – С. 175-181. 7. Текстові функції поетичного перекладу у світлі полеміки про буквальний і вільний переклад // Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць. – К., 2002. – Част. І. – С. 567-576. 8. Українська поетична свідомість і переклад на зламі тисячоліть // Україна і світ: етнічні, науково-інтелектуальні та освітні виміри: Зб. наук. праць. – К.: Українська Вид. Спілка, 2004. – С. 110-121. У збірниках матеріалів та тез Міжнародних і Всеукраїнських наукових та науково-практичних конференцій: 1. Мова літературного покоління 1990-их років: майдан і муза // Про український правопис і проблеми мови: Зб. доповідей мовної секції 16-ої річної конференції української проблематики. Серія «Матеріали української мови» (20-25 червня 1997 р.). – Нью Йорк – Львів: Наук. Товариство ім. Шевченка, 1997. – С. 140-152. 2. Conceptual and Analogue Models of the Translation Process // Лінгвістика і вербальна комунікація у 21-му столітті: тенденції і перспективи: Матеріали конференції (16-17 травня 2000 р.). – Київ: Логос, 2000. – С. 79-80. 3. Ukrainian Translation of Ezra Pound’s The Cantos in the Context of the Author’s Translation Practice and the Concept of “Creative Translation” / Український переклад «Кантос» Езри Паунда в контексті перекладацької практики автора і поняття «творчий переклад» // Американська література після середини ХХ століття: Матеріали міжн. конференції (25-27 травня 1999 р.) – К.: Довіра, 2000. – С. 225-241; 233-243. 4. Интерпретационная модель процесса перевода Д. Робинсона // Актуальные проблемы теории и практики перевода: Материалы ХХІХ межвуз. научно-методич. конф. преподавателей и аспирантов (13-18 марта 2000 г.) – Санкт-Петербург: СпбГУ, 2000. – Вып. 8. – С. 34-36. 5. Художественный перевод как диалог переводчика с автором: герменевтический подход Д. Робинсона // Актуальные проблемы теории и практики перевода: Тезисы докладов ХХІХ межвуз. научно-методич. конференции преподавателей и аспирантов (13-18 марта 2000 г.). – Санкт-Петербург: СпбГУ, 2000. – С. 18. 6. Переклад як автономний твір оригінальної літератури: проблема канонізації-маргіналізації перекладу // Іноземна філологія на межі тисячоліть: Тези доповідей міжн. наук. конференції (25-26 квітня 2000 р.). – Харків: Константа, 2000. – С. 126-128. 7. Герменевтическое направление в западном переводоведении // Федоровские чтения: Тезисы докладов междун. науч. конференции по переводоведению (23-25 октября 2000 г.). – Санкт-Петербург: СпбГУ, 2000. – С.33-34. 8. Модель процесу перекладу як “герменевтичного руху” // Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики: Тези всеукр. наук. філолог. конференції (1-2 червня 2000 р.). – Черкаси: ЧІТІ, 2000. – С. 15-16. 9. Поняття про метод і тип поетичного перекладу в сучасному західному перекладознавстві // Теорія, практика, методика перекладу: сучасні підходи: Тези наук. конференції, присвяч. 100-річчю з дня народж. Н.М. Раєвської (22-23 вересня 2000 р.). – Київ: УІЛМ, 2001. – С. 29-31. 10. Герменевтическое направление в западном переводоведении // Федоровские чтения: Материалы ІІ междун. науч. конференции по переводоведению (23-25 октября 2000 г.). – Санкт-Петербург: СпбГУ, 2001. – С. 159-169. 11. Дескриптивне перекладознавство про методи передачі поетичної форми оригіналу у перекладі // Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики: Тези всеукр. наук. філологічної конференції (1-2 червня 2001 р.). – Черкаси: ЧІТІ, 2001. – С. 92-93. 12. Сучасна американська поезія: орієнтири для вивчення та перекладу // Сучасна американська література: проблеми вивчення та викладання: Матеріали семінару. – Миколаїв: Вид. МДГУ ім. Петра Могили, 2002. – С. 90-104. 13. «Король Лір» Вільяма Шекспіра у перекладах Максима Рильського та Василя Барки: між неокласицизмом і модернізмом // Матеріали V конгресу Міжн. асоціації україністів. Мовознавство: Зб. наук. статей. – Чернівці: Рута, 2003. – С. 481-489. 14. Поема «Іст Коукер» Т. С. Еліота в перекладі Г. Кочура: особливості відтворення стильової тональності // Григорій Кочур і український переклад: Матеріали міжн. науково-практ. конференції (27-29 жовтня 2003 р.). – К., Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. – С. 158-170. 15. Heterogeneity Principles in the Translational Experience of Contemporary Ukrainian-American Poets / Реалізація принципів гетерогенності в перекладацькій діяльності сучасних українсько-американських поетів // Головна течія – гетерогенність – канон в сучасній американській літературі: Матеріали ІІІ Міжнародної конференції з американської літератури (3-5 жовтня 2005 р.). – К.: Факт, 2006. – С. 412-421; 422-430. | 