| Вивчивши теоретичний і фактичний матеріал із проблеми звукозображальності, ми дійшли таких висновків:
1. Основу звукозображальної лексики кримськотатарської мови складають фонетична, морфологічна і семантична мотивованість.
2. Звукозображальна лексика поділяється на два види: звуконаслідувальна та звукосимволічна Звуконаслідувальна лексика в номінативному плані грунтується на ознаках предметів або дій, які сприймаються у слуховій модальності (такъ, шыр, хур). Ознаками номінації звукосимволічних слів можуть служити ті чи інші властивості або якості, інформацію про які ми отримуємо через зір, нюх, дотик, смак чи органічні відчуття: рух – з урахуванням його характеру та швидкості, форма предметів, світло, душевний стан, розмір, віддаленість, звукові явища мовного апарата і т.д. (лап-луп, йылтырамакъ).
3. Обидва види звукозображальної лексики стилістично марковані. На сьогоднішній день сфера вживання звукозображальних слів має свої обмеження: вони частіше зустрічаються в розмовній мові, в художніх творах, значно рідше – в публіцистиці; в офіційно-діловому і науковому стилях вживання названих одиниць не зафіксовано.
4. У розмовній мові сучасної кримськотатарської мови звукозображальні слова разом з усіма іншими словами виконують звичайну комунікативну функцію. У процесі спілкування ці слова не створюються щоразу заново, а відтворюються у вже усталеній формі згідно з особливостями конкретної мови та її типологічними закономірностями, пов’язаними з рядом акустичних, психічних та інших аспектів.
5. Різноаспектний аналіз дозволив зробити такі спостереження:
5.1. З лексико-морфологічної точки зору звукозображальні корені розподіляються на дві основні групи: корені, які мають статус самостійного слова, і корені, які зустрічаються тільки у складі якої-небудь частини мови (найчастіше у складі дієслова). В окремих граматиках звукозображальні слова віднесені до вигуків або прислівників. Однак вони мають ряд релевантних ознак та властивостей, які відрізняють звукозображальну лексику від названих частин мови. У плані похождення вони, на відміну від вигуків і прислівників, мають зовсім іншу мотиваційну основу, оскільки генетично пов’язані з певним символізуючим елементом чи наслідувальним комплексом звуків. У реченні звукозображальні слова виконують більш широкі функції, ніж прислівники, при цьому найчастіше вони семантично пов’язані з позначенням різноманітних звуків навколишньої дійсності.
5.2. Фонетико-морфологічний аналіз звукозображальних коренів дав можливість виявити три структурнi типи: ПГ, ГП, ПГП (ПГПП, ПГПГП – утворені шляхом приєднання модифікаторів до структурного типа ПГП), де П – приголосний, Г – голосний. Вони серйозно відрізняються частотністю вживання.
Корені типу ПГ в кореневій морфемі зображальних слів у кримськотатарській мові вживаються рідко (му – насл. мукання корови, бика, теляти, мэ(бэ) – насл. мекання овець, кіз).
Односкладних звукозображальних коренів типу ГП у кримськотатарській мові зустрічається небагато (ыр-ылдамакъ ‘гарчати’, ав-улдамакъ ‘гавкати’, инъ-ильдемек ‘стогнати’, уф-юрьмек ‘дути, надувати’).
Найрозповсюдженішим є структурний тип ПГП. Зі 180 виявлених нами звукозображальних коренів 122 відносяться до цього типу (тук-юрмек ‘плювати’, гуд-юрдемек ‘впасти з гуркотом’; дюк-юльдемек ‘стукати’; пат-лама-къ ‘вибухнути, лопнути’, тап-тамакъ ‘топтати’).
5.3. Результати фонетичного аналізу звукозображальних коренів моделі ПГП свідчать:
для анлаута кримськотатарських звукозображальних коренів найтиповіші: плоскощілинний ш, передньопроривний т, увулярний къ, гъ, африката ч, глухий проривний п; такі звуки, як нъ, ц, р, в анлауті не зустрічаються; для інлаута найбільш характерні: вузький неогублений заднього ряду ы, широкий, неогублений заднього ряду а і вузький огублений переднього ряду у;
в ауслаутній позиції своєю частотністю різко виділяються дрижачий р, глухий проривний п та увулярний къ. У цій позиції не зустрічаються такі приголосні, як ж, ц, щ.
Факти переконують, що функції анлаутних приголосних у кримськотатарській мові обумовлені акустико-артикуляційними ознаками: глухістю/дзвінкістю, твердістю/м’якістю, лабіальністю/нелабіальністю (тыр, дыр – насл. звуків торохтіння, деренчання). До того ж дзвінкість/глухість анлаутного приголосного в семантичному плані залежить від сильного або слабкого приглушеного удару.
Диференціація інлаутних голосних відбувається за ознакою вертикальної варіації. Звукозображальна функція морфем типу ПГП виконується переважно ауслаутними приголосними та інлаутними голосними (такъ – наслідування більш голосного стуку, тыкъ – приглушеного; дакъ-, дик-, дукъ- (дух-), дюк- – насл. різноманітних стуків, ударів жорстких недзвінких предметів, – у цих прикладах основним показаником сили звучання є інлаутний голосний, вертикальні варіації якого відповідають звукам сильного чи слабкого приглушеного удару).
5.4. З фонетико-морфологічної точки зору у звукозображальних коренях типу ПГП (та основах типу ПГПП) при взаємопереміщенні анлаутних і ауслаутних приголосних інлаут зазвичай зберігається. Ці взаємопереміщення необхідно розглядати як фонетичні варіації, зокрема метатезу. Паралельне функціонування слів із перестановкою анлаутних і ауслаутних приголосних обумововлене об’єктивними особливостями рецепторної поведінки людини, тобто сприйняттям двох звукокомплексів із взаємопереміщеними прголосними у вигляді фоносемантичної єдності (пат-ламакъ ‘вибухнути, лопнути’, тап-тамакъ ‘топтати’, пат-ыр-дамакъ ‘тріщати, стукати’, тап-ыр-дамакъ ‘топтати’). Нами встановлено, що у кримськотатарській мові пари нижчеподаних приголосних можуть зазнавати взаємної перестановки: г – д, д – к; п – с, с – п; п – т, т – п; в – з, з – в; къ – ч, ч – къ; ф – ш, ш – в; п – ш, ш – п. Ці приголосні, які відрізняються один від одного за місцем утворення, при переміщенні або одзвінчуються, або зберігають вихідну форму. Метатеза впливає на зміну слів. В одних коренях та основах значення зберігаються, у других вони близькі одне до одного, у третіх – подібні, в четвертих – дещо віддалені, в п’ятих – логічно зіставні. Таким чином, відбувається певна філіація значень, здатна призвести до значних семантичних зрушень.
5.5. ПГПП, різновид моделі ПГП, до складу якої входить модифікатор, що робить модель ПГП різноманітною, надає їй різних смислових відтінків. Так, модифікатор р, крім позначення тривалості та повтору, виконує і звукозображальну функцію тривалого гуркочучого, тріскучого звуку, ніби доповнюючи звукозображальну функцію ауслаутного дрижачого кореневої морфеми (пат-ыр-дамакъ ‘тріщати, стукати’, тап-ыр-дамакъ ‘топтати’). Походження модифікаторів має тривалу історію і проходить ряд стадій: самостійне слово + допоміжне дієслово + афікс + модифікатор. Ці трансформації і дозволяють модифікатору виконувати складні звукозображальні функції. Крім того, модифікатори позначають конкретні особливості звуків. Звукозображальна функція модифікатора – результат його асоціювання з конкретними видами звучання в навколишньому середовищі. Функція модифікаторів цієї моделі полягає в передачі таких особливостей звуку, як уривчастість, різкість, короткість, обумовлених акустико-артикуляційними ознаками модифікаторів.
Зауважимо, що тип ПГПП є усіченим варіантом дієслівного чи іменного утворення. Метою цього усічення є створення експресивної форми звукозображальних слів, що відрізняє їх від зображально нейтральної лексики.
5.6. Редуплікація є однією із суттєвих лексико-граматичних ознак звукозображальних слів кримськотатарської мови (як і інших мов).
Як показали спостереження, у кримськотатарській мові повтори за способом утворення діляться на декілька типів: 1) чисті повтори, або повтори, утворені шляхом повторення слова без будь-яких фонетичних змін (тарс- тарс – насл. сильних ударів по твердому предмету, такъ-такъ – насл. стуку об дерев’яні предмети, шылт-шылт – наслідування звуку кроків по воді, шльопання по воді); 2) редуковані повтори, що являють собою варіювання одного і того ж слова шляхом зміни голосного чи приголосного звука в одному з компонентів (шап-шуп – насл. звуку падаючих крапель дощу, багаторазового чмокання, чавкання, гъарт-гъурт – наслідування дзвінкого хрусту, лап-луп ‘шльоп-шльоп’); 3) афіновані повтори, або повтори, до компонентів (до першого чи другого або до обох) яких додаються відмінкові афікси чи різноманітні граматичні форманти (такъыр-тукъыр – насл. ритмічно повторюваного скрипу); 4) лексикалізовані повтори, тобто повтори, що зазнали повної або часткової лексикалізації. При редуплікації звукозображальних коренів можуть спостерігатися зміни голосної фонеми другого компонента, в результаті чого утворюється новий тип зображальних слів (зий-чув ‘шум- гам’).
6. За допомогою порівняльно-типологічного аналізу звуконаслідувальної підсистеми, що грунтується на психо-акустичних характеристиках зв’язку звукопозначень з денотатом, нами були визначені такі типи звуконаслідувальних слів:
Такъ-, тыкъ-, дакъ-, дыкъ-, дик-, дукъ(х)-, дюк- , чакъ-, чыкъ-, щылкъ-, пыкъ-, жыйкъ- – насл. різноманітних стукотів. Основний показник сили звучання – інлаутний голосний. Анлаутний приголосний показує глухість/дзвінкість удару, ауслаутний – короткість; афікси -ал/-ыл, -ар/-ыр – значення багаторазової дії.
Тап-, туп-, тып-, дап-, дуп-, сып-, пат-, пут-, шап-, шарт-, чат-, шыт- – насл. тупоту, різкого стукоту.
Гур-, гъур-, гъыр-, гуд-, гъыд-, гъадж-, гъудж-, гъыдж-, гуд-, гъыд-, дыр-, зыр-, къыр-, тар-, тыр-, чыр- – насл. грому, гуркоту, деренчання, дзюрчання, скрекоту, де анлаутні приголосні та інлаутні голосні позначають силу звучання.
Данъ-, дунъ-, дин-, дынъ-, танъ- – насл. дзвону, дзвякання, гучних звуків, де увулярний сонорний нъ створює відчуття м’якої вібрації, лункого дзвону.
Джанъ-, зынъ-, чанъ-, чынъ-, я(йа)нъ-, инъ-, там- – насл. звуків високої тональності.
Тук- – насл. плювання, фізичною основою артикуляції є фізіологічний процес плювання.
Шыр- – насл. звуків води, що струменить, дзюрчання.
Пыс-, пыш-, фыш-, къаш- – насл. сопіння, шипіння, шарудіння, шурхоту.
Хур-, хыр-, къыр- – насл. хропіння, хрипу; фыр- – насл. удару крилами при злеті. З додаванням модифікатора с утворюється значення наслідування хрускоту.
Сыз-, выз-, дыз- – насл. свистячих звуків.
Ыр-, ар- – насл. гарчання.
Ма-, ме-, бе-, манъ-, мыр-, мыд- – насл. мукання, бубніння, нерозбірливої мови.
7. Зібравши та проаналізувавши фактичний матеріал про природу і причини виникнення звукосимволічних (образонаслідувальних) слів, ми класифікували їх за лексико-семантичними ознаками таким чином:
Къап- утворено від жесту хапання ротом.
Шап-, чап-, зув- мають значення швидкої дії.
Ынъкъ-, ик- – при гиканні відбувається мимовільне стиснення м’язів горла, що різко припиняє втягування повітря. При цьому основну смислову роль відіграє ауслаутний къ, який ніби відтворює дію м’язів при гиканні, він також структурно та семантично близький до коренів кек-, къакъ-.
Йал-/йыл-, лап-, луп-, лип-, пар- – насл. блискоту, блищання, мерехтіння. Основний звукозображальний елемент у цих морфемах – й, що позначає блискіт, колихання, зіткнення плоских предметів.
8. Яскравим прикладом звукозображальних слів є назви деяких птахів і тварин (у тому числі комах). Етимологічні спостереження над цією тематичною групою дозволили обгрунтувати їхнє звукозображальне походження. Нами виявлені такі назви, як кукуккъуш ‘зозуля’, пугъу ‘пугач’, къаргъа ‘ворона’, кеклик ‘куріпка сіра’, лейлек ‘лелека’, тавукъ ‘курка’, ирильчик ‘чайка’, турна ‘журавель’, чагъала ‘чайка’, такътакъкъуш ‘дятел’, къарыл- гъач ‘ластівка’, бакъа ‘жаба’, арслан ‘лев’, къаплан ‘тигр’, чегертки ‘коник’.
Дослідження фонетичних та морфологічних особливостей доводить їхнє звукозображальне походження. Вони мотивовані відмітною ознакою – характерним звуком (звуконаслідувальне слово) або зовнішнім виглядом (звукосимволічне слово), виділеними людиною у процесі номінації, – та утворилися шляхом асоціативного перенесення позначень конкретних звучань на об’єкт номінації за певними, раніше сформованими моделями. В цілому у словах звукозображального походження виділяється фоносемантичний етимон, виражений узагальненим фонемотипом, який виконує звукозображальну функцію.
Зіставляючи факти деяких тюркських мов, ми переконались у тому, що вони збігаються з наявністю одного й того ж звукозображального елемента.
Це спостереження свідчить про універсальність і природну мотивованість явища, що нами вивчається.
9. На основі зібраного фактичного матеріалу укладено короткий словник звукозображальних слів у кримськотатарській мові, поданий у дисертації.
|
