1. У роботі запропоноване уточнене визначення міжнародного туризму як соціально-економічного процесу, пов’язаного із наданням туристичних послуг особам за межами країни їх постійного проживання і спрямованого на задоволення духовних, фізичних та інших некомерційних потреб. Підприємницькі аспекти міжнародної туристичної діяльності включає наукова категорія „світовий ринок туристичних послуг”, яку пропонується трактувати як систему товарно-грошових відносин, що виникають у процесі купівлі-продажу туристичних продуктів і передбачають міждержавне переміщення споживачів послуг. Світовий ринок туристичних послуг виконує регулятивну, стимулюючу, оптимізаційну, інформаційну та сануючу функції. 2. Формування світового ринку туристичних послуг у сучасному його розумінні відбулося у 1950-х роках, коли розвиток засобів перевезення та зростання доходів населення зумовили масовість міжнародного туристичного виробництва та споживання. Сучасними тенденціями на світовому ринку туристичних послуг є високий динамізм, розвиток нових форм транснаціоналізації, подальша монополізація, диверсифікація, інформатизація світового ринку туристичних послуг, кооперування малих і середніх туристичних підприємств, звуження спеціалізації, підвищення вимог до якості послуг, посилення державної підтримки туризму тощо. 3. Характер та особливості зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств визначають дві групи чинників: зовнішні (глобальні та національні прямої і опосередкованої дії) та внутрішні (об’єктивні та суб’єктивні). В сучасних умовах відбувається зростання ролі глобальних чинників та зменшення значення суб’єктивних внутрішніх чинників. 4. Позитивними організаційно-правовими передумовами розвитку зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств України є впорядкування інституційної структури управління туристичною галуззю, ухвалення нової редакції Закону України „Про туризм”, затвердження комплексної цільової програми розвитку туризму України до 2010 року; негативними – перманентне реформування інституційно-організаційної структури управління туристичної галуззю в Україні, недосконалість правових аспектів фінансового забезпечення розвитку туристичної галузі, наявність значної кількості візових, митних, прикордонних формальностей, відсутність домовленостей з Європейським Союзом, недосконалість визначення правового статусу іноземних туристів на території України. 5. Сильними позиціями національних туристичних підприємств є рівень забезпеченості туристичними ресурсами для виходу на пізнавально-розважальний та рекреаційно-оздоровчий сегменти зовнішніх ринків, слабкими – рівень забезпеченості фінансовими ресурсами та умови внутрішнього попиту. Конкурентні позиції національних туристичних підприємств у межах обраного міжнародного регіону оцінено як нейтральні. Основними конкурентами визначено туристичні підприємства Болгарії та Росії. 6. Динаміка зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств України не співпадає в часі із загальносвітовими тенденціями і характеризується стрибкоподібним зростанням обсягів та стабільністю напрямків. Найвпливовішими фактори, що обумовлюють результативність зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств, є ресурсні (забезпеченість трудовими, туристичними та інфраструктурними ресурсами) та рівень внутрішнього платоспроможного попиту. У географічній структурі туристичних потоків як з України, так і до України домінуюче значення має європейський регіон, а в його межах – країни-сусіди. Виявлено істотні розбіжності у розвитку ЗЕД туристичних підприємств у розрізі регіонів України. За подібністю показників ефективності та масштабів зовнішньоекономічної діяльності виділено чотири групи туристичних підприємств регіонів України. 7. Проаналізовано особливості зовнішніх (сучасні трансформаційні процеси у світовій економіці) та внутрішніх (проблеми ЗЕД у сфері туризму в Україні) факторів, що впливають на формування макроекономічної стратегії виходу національних підприємств на зовнішні ринки туристичних послуг. На їх основі обґрунтовано п’ять стратегічних напрямів: удосконалення правових засад регулювання зовнішньоекономічних зв’язків туристичних підприємств, підвищення рівня фінансування привабливих для іноземних туристів туристичних об’єктів та відповідної інфраструктури, забезпечення відповідності рівня якості туристичних послуг міжнародним стандартам, створення національної туристичної рекламно-інформаційної мережі, стимулювання всебічного використання національними підприємствами туристичних ресурсів країни, переваг місцерозташування. 8. З метою підвищення конкурентоспроможності національних туристичних підприємств при виході на зовнішні ринки запропоновано необхідність впровадження кластерної моделі організації туристичної діяльності. Туристичний кластер трактується як система інтенсивної виробничо-технологічної та інформаційної взаємодії туристичних підприємств, постачальників базових та додаткових послуг із приводу створення спільного туристичного продукту. З урахуванням зарубіжного та вітчизняного досвіду запропоновано типову структуру туристичного кластеру, у складі якої рекомендується створення чотирьох секторів: виробництва туристичних послуг, сервісного, допоміжного та забезпечення життєдіяльності туристичного кластеру. Ефективним засобом оптимізації потоків туристичних продуктів, інновацій та кадрів у межах кластерів є впровадження системи туристичної логістики, що трактується як інформаційно-управлінська діяльність, спрямована на скорочення витрат та узгодження в часі надання всіх складових комплексних туристичних послуг. |
