Анотація до роботи:

Собчук В. Д. Знать Південної Волині на схилі середніх віків: Історико-генеалогічне та історико-географічне дослідження. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України. – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Львів, 2002.

Дисертація присвячена генеалогії і землеволодінню княжих і шляхетських родів Південної Волині під час перебування регіону з кінця XIV ст. до кінця 60-х рр. XVI ст. в складі Великого князівства Литовського. На основі широкого кола джерел встановлено час та обставини переходу Південної Волині під владу литовських князів і простежено формування території Кременецького повіту. З’ясовано роль давньоруської спадщини та земельної політики литовських князів у формуванні на півдні Волині місцевої знаті. Виявлено й реконструйовано всі княжі й шляхетські роди, що володіли в регіоні маєтками, з’ясовано склад належних їм володінь та простежено їх історію. Уточнено структуру землеволодіння Кременецького повіту на порозі нової доби.

Формування на півдні Волині місцевої групи знаті почалося, ймовірно, ще в домонгольську добу, але бурхливі політичні зміни, пережиті регіоном від середини XIII до кінця XIV ст., завадили закріпленню цього процесу, тому після досягнення на зламі XIV – XV ст. певної політичної стабільності розвиток тут землевласницької еліти, швидше за все, не продовжився, а розпочався заново.

На початок XV ст. переважна більшість землі регіону перебувала ще у віданні великого князя. Передачу її в приватні руки започаткував Вітовт, а на кінець 20-х рр. XVI ст. у результаті донаційної політики монархів великокняжі земельні ресурси в Кременецькому повіті повністю вичерпались. За походженням склад осіб, які отримували маєтки, був строкатим: за Свидригайла це переважно різноетнічні вихідці з руських земель Польської корони; за Казимира серед реципієнтів з’являються волохи, серби, татари; за Олександра й Сигізмунда I землі надавалися тільки підданим Великого князівства Литовського; за Сигізмунда Августа осіло кілька перебіжчиків із Московської держави.

У соціальному плані землевласники Південної Волині становили дві відмінні групи – титуловану аристократію і рядовий шляхетський елемент. До першої з них належали 15 княжих родів, які протягом досліджуваного періоду володіли тут маєтками. Відгороджена від решти привілейованих своїми титулами, ця група відзначалася разючими майновими контрастами. В умовах малої заселеності регіону зусилля потужних княжих родів спрямовувалися не стільки на нагромадження, скільки на освоєння земель, тому властиве іншим регіонам нарощування князями маєтків за рахунок дрібних землевласників спостерігається в незначних розмірах.

У XV – другій третині XVI ст. в Кременецькому повіті сформувалося 26 місцевих зем’янських родів: 15 із них були започатковані особами, що отримали тут землі від великого князя; п’ять виділилося в окремі роди внаслідок поділів володінь; три сформувалося на маєтках, успадкованих по жіночій лінії; два витворилося на куплених маєтках. З родів інших регіонів, які володіли маєтками в Кременецькому повіті, залишаючись землевласниками в себе на батьківщині, половину (8 із 16) становили луцькі повітники. На південних окраїнах Луцького повіту, у середині 60-х рр. XVI ст. переданих до Кременецького, склалося 7 окремих місцевих родів.

Шляхетські роди формувалися здебільшого в північно-західній частині Кременецького повіту, бо його південна й південно-західна частини належали князям, а східні околиці через свою малолюдність і вразливість перед татарськими набігами були непосильні для освоєння дрібними землевласниками, тому з XVI ст. теж перейшли до рук князів. Це породжувало виразну диспропорцію землевласницької ситуації.

На кінець 60-х рр. XVI ст. левина частка поселень Кременецького повіту (70,8%) перебувала в руках титулованої аристократії; шляхта, становлячи абсолютну більшість повітників (86,7% особового складу землевласників), володіла тільки чвертю поселень (27,3%); доменіальні володіння не дотягували навіть до двох відсотків; церковних маєтків не було зовсім. За розмірами маєтків структура приватного землеволодіння регіону на порозі нової доби відзначалася надзвичайно високим ступенем концентрації землі в окремих руках, коли 8 % осіб належало 69,1 % поселень регіону, тоді як решта володіла менше ніж половиною земельного фонду, причому на дрібну шляхту, яка становила понад дві третини повітників, припадало всього лиш 6,4 % поселень. Слабкі економічні позиції робили цю частину шляхти особливо вразливою перед магнатами, що, безумовно, накладало свій відбиток на життя в регіоні.

Публікації автора:

1. Собчук В. Д. Украинская шляхта русского происхождения на юге Волыни во второй половине XVI – первой половине XVII в. // Историческая генеалогия: Ежеквартальный науч. журн. – Екатеринбург; Париж, 1994. – Вып. 4. – 1994. – С. 67 – 73.

2. Собчук В. Д. Крем’янецька волость у ХVI столітті: територія і поселення // Записки НТШ. – Львів, 1996. – Т. 231: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 380 – 399.

3. Собчук В. Д. З історії землеволодінь шляхетських родів із княжими титулами в Південній Волині ХV – першої половини ХVІІ ст. // Записки НТШ. – Львів, 2000. – Т. 240: Праці комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 335 – 362.

4. Собчук В. Д. Архів Сапєг як джерело для вивчення генеалогії та землеволодіння феодальної еліти Південної Волині XVI ст. // Рукописна україніка у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та проблеми створення інформаційного банку даних: Матеріали Міжнар. науково-практ. конф., 20 – 21 вересня 1996 р. – Львів, 1999. – С. 442 – 445.

5. Собчук В. Д. Рід Ісерницьких (З історії волинської шляхти другої половини ХV – першої половини ХVІІ ст.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. – К.: Ін-т україн. археогр. та джерелозн. ім. М. Грушевського НАН України, 1999. – Т. 3. – С. 28 – 33.

6. Собчук В. Д. З історії титулованої української аристократії пізнього Середньовіччя (Становлення роду князів Збаразьких та його володінь на Волині) // Молода нація. – К., 2000. – № 1. – С. 228 – 245.

7. Собчук В. Д. До питання про джерела формування української феодальної знаті (Вихідці з Московської держави серед шляхти Південної Волині) // Волинь незабутня: Тези IV регіональної науково-практичної конференції “Краєзнавчі дослідження з історії Волині. Нові підходи, форми і методи”. – Рівне, 1993. – С. 17 – 19.

8. Собчук В. Д. Походження волинської шляхетської родини Сенют // Третя наукова геральдична конференція (Львів, 4 – 5 листопада 1993 р.): Зб. тез повідомлень та доп. – Львів, 1993. – С. 78 – 80.

9. Собчук В. Д. Дениско Мукосійович і Денисковичі на півдні Волині в XV – другій третині XVI ст. // Четверта наукова геральдична конференція (Львів, 10 – 12 листопада 1994 р.): Зб. тез повідомлень та доповідей. – Львів, 1994. – С. 69 – 71.

10. Собчук В. Д. Янушпольська волость у XVІ – на початку XVIІ ст. // Велика Волинь: минуле й сучасне (Матеріали міжнародної наукової конференції, жовтень 1994 р.). – Хмельницький; Ізяслав; Шепетівка, 1994. – С. 111 – 114.

11. Собчук В. Д. Український шляхетський рід Батьківських у ХVI ст. // Шоста наукова геральдична конференція (Львів, 27 – 29 березня 1997 р.): Матеріали. – Львів, 1997. – С. 153 – 155 .