Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Діалектика і методологія пізнання


102. Петрушенко Віктор Леонтійович. Знання як форма зв'язку свідомості і буття: дисертація д-ра філос. наук: 09.00.02 / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. - О., 2003.



Анотація до роботи:

Петрушенко В.Л. Знання як форма зв’язку свідомості і буття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.02 – діалектика і методологія пізнання. Одеський національний університет ім. І.І.Мечникова, Одеса, 2003.

В дисертації подана авторська філософська концепція знання як цілісної інтелектуальної форми, що репрезентує буття для свідомості. Аргументується необхідність розвитку епістемології як філософської теорії знання на відміну від західних епістемологічних студій, що подають епістемологію як метатеорію наукового знання, тобто як інструментальну науку. В дисертації знання піддано докладному аналізу в аспектах: а) екзистенціальних особливостей становища людини в світі; б) соціального відношення; в) будови образу як вихідної одиниці знання; г) вихідних компонентів знання в його зв’язках із пізнавальними процесами. В результаті такого аналізу знання подається у трикомпонентній будові (наданість, конструктивність, смисловий компонент) та як форма і результат активної конструктивної діяльності людської свідомості по вибудовуванню універсуму людського бачення дійсності, в якому провідну роль грають смислові орієнтири, іманентні природі свідомості та фундаментальні за значущістю. Через останні знання постає органічно вписаним в культурно-історичний процес, тому в дисертації розглянуті аспекти зв’язку епістемології із культурними та історико-філософськими традиціями.

1. Необхідність епістемології як самостійного напряму філософських досліджень викликана: а) сучасними тенденціями в розвитку історико-філософського процесу, коли в центрі уваги опиняються не зовнішні у відношенні до людини явища та чинники, а пізнавальний, когнітивний процес, що розглядається із середини себе самого; б) центральним місцем знання у проблематиці сучасної філософії; в) особливостями сучасного стану вітчизняної філософії, потребами в осмисленні та переосмисленні провідних філософських питань у відповідності із культурними та філософськими традиціями, що сформувались у східноєвропейському регіоні.

2. Оскільки філософський аналіз знання передбачає доведення його розгляду до гранично широкого рівня узагальнення, остільки постає виправданим та евристично перспективним підхід до знання як до інтелектуальної форми, що опосередковує зв’язок свідомості і буття. Орієнтоване таким чином дослідження дозволяє розглядати знання у його найперших суттєвих характеристиках, а також провести аргументоване розрізняння позицій гносеології та епістемології у філософському вивченні знання.

3. Аналіз знання як форми зв’язку свідомості і буття переводить дослідження у сферу окреслення його як складової відношення людини до дійсності. Знання як відношення постає в єдності двох складових: а) просторового, континуального та – б) точечного, границі просторовості; це значить, що в знанні як відношенні наявні внутрішні градації та орієнтири, що поширюються на певні сфери реальності. Тому в знання в кожний конкретний момент може входити лише те, що вписується в означені його параметри. Всі ці важливі характеристики знання особливо виразно проявляють себе тоді, коли вони розглядаються в межах соціального відношення.

4. Вивчення знання з позиції поміркованого епістемологізму, що передбачає проведення внутрішньої аналітики когнітивних процесів, вимагає врахування того у будові знання, що постає як надане, онтологічно самодостатнє, та того, що є результатом проявів людської інтелектуальної активності; онтологічно самовладний елемент знання постає у визначеннях об’єкту, а інтелектуально конструктивний – у характеристиках предмета. Завдяки наявності в знанні об’єктних та предметних змістових одиниць воно постає як єдність сущого та акту, а в кінцевому підсумку – як процес переведення об’єктних характеристик у предметні.

5. Означені особливості знання концентровано виражені в будову образу дійсності в свідомості людини як вихідної одиниці знання: образ включає у свій зміст те, що надається через органи чуття (образність), а також певну внутрішню у відношенні до когнітивних процесів систему орієнтирів, систем відліку, норм та еталонів (предметність). Дослідження будови образу дозволяє розкрити його іманентні засади, суперечливість, його динаміку, а також особливості його подальших трансформацій у образи науки, мистецтва, релігійних одкровень.

6. Аналіз процесу формування основних складових знання на різних рівнях пізнання дає можливість додати до двох традиційно досліджуваних рівнів пізнання – чуттєвого та раціонально-логічного – третій, синтезуючий рівень, де відбувається поєднання чуттєвої наданості із конструктивним компонентом знання на основі сенсоутворюючого компонента. Останній постає вирішальним з погляду якісного завершення процесу формування певного знання, а також для формування певного типу знання. Трикомпонентна будова знання постає тою структурою, яка дозволяє сприймати та осмислювати буття в його найперших суттєвих виявленнях для людини: конкретної наданості, параметрично визначеної дії та принципової цілісності.

7. З огляду на складну будову також складним постає питання про співвідношення знання та істини: традиційні, як оптимістичні, так і скептичні уявлення про істину мають своїм основним недоліком те, що в них не відрізняється чітко і послідовно визначення поняття істини від можливості її реального отримання в когнітивних утвореннях. Поняття істини, яке передбачає повну адекватність між інтелектуальними утвореннями та дійсністю, є необхідним для знання і пізнання в якості еталону, ціннісного орієнтиру, поза яким пізнання втрачає сенс та спрямованість. Проте реальні знання повинні оцінюватись мірою наближення до такого еталону, а тому важливе значення для епістемології мають форми виразу істини у знанні, такі як очевидність, достовірність, вірогідність, правдивість, правдоподібність, істинність.

8. Осмислення знання в його найперших онтологічних та екзистенціальних характеристиках приводить до необхідності визначити його роль і місце в культурі, що, своєю чергою, передбачає дослідження когнітивних складових культури та культурних складових знання. Оскільки саме культура постає сферою продукування людських життєвих сенсів, остільки своїм смисловим компонентом знання органічно вписане в культуру, так само як і соціально-культурний процес може здійснюватись лише через опосередкування його знанням.

9. Органічний зв’язок вихідних характеристик знання із смисловими орієнтирами культури вимагає того, щоби епістемологічні дослідження, які тільки починають розгортатись на Україні, належною мірою враховували особливості вітчизняних культурних та історико-філософських традицій.

Публікації автора:

Монографії:

  1. Петрушенко В.Л. Ностальгия по абсолютному: Философский контекст кинотворчества Андрея Тарковского. – К.: Ред. журнала “Самватас”, 1995. – 188 с. (По темі дисертації – частина перша “Поиск и обретение смысла”; розд.: “Обретение человека или человек как центр мироздания”).

  2. Петрушенко В. Епістемологія як філософська теорія знання. – Львів: Вид-во Держ. ун-ту “Львівська політехніка”, 2000. – 296 с.

Статті:

  1. Методологические принципы преподавания дисциплин механического профиля // Идейная направленность учебного процесса в техническом вузе (Методологический аспект). – Львов: Выща шк., 1983. – С.93-103.

  2. Принципы диалектики и проблема смысла в культуре // Проблемы философии. – Межведомственный республиканский сборник. Вып. 78. – К.: Выща шк., 1988. – С.39-46.

  3. Знать или верить? Диалектика соотношения знания и веры в жизнедеятельности человека и общества. Вера-истина-социальная деятельность // Петрушенко В.Л., Щербакова Г.Н. Вера в духовном мире личности. – Львов: Выща. шк., 1989. - С.53-69; 70-95.

  4. О гуманистической направленности курса лекций по диалектическому материализму // Вопросы общественных наук. Вып. 78. – К.: Выща шк., 1989. - С.10-15.

  5. Мировоззрение и духовный мир личности // Коммунистическое мировоззрение: диалектическое единство общественного и индивидуального. – К.: Наукова думка, 1989. - С.44-62

  6. Fundamentalne podstawy egzystencji czloweka w filmach Andreja Tarkowskiego // Sztuka i filozofia. - Warszawa: 1990. С.205-215.

  7. Предельные основания бытия человека в фильмах А.Тарковско-го // Мир и фильмы Андрея Тарковского. – М.: Искусство, 1991 (перевод на японский яз. 1993 г.). - С.263-268.

  8. Символика фильмов А.Тарковского как выражение смысловой глубины повседневности // Киноведческие записки. Вып. 14. – М.: Инст-т киновед-я, 1992. - С.68-74

  9. До питання про метод та сенс сократівських бесід // Гуманізм і культура. – Матеріали людинознавчих читань. Вип. І, кн. 3. Людина у вимірах культури. – Дрогобич: Вимір, 1995. - С.368-379.

  10. Метафізична ретроспектива теорії суджень Ф.Брентано // Вісник державного університету “Львівська політехніка”. №309. Вісник українознавства. – Львів: Вид-во держ. ун-ту “Львівська політ-ка”, 1996. - С.78-83.

  11. Духовність і абсолюти в знанні // Духовність і технічний прогрес: проблема гармонізації. – Вінниця: ВДТУ, 1997. – С.206-212 (у співавторстві із Н.Краснонос; особистий доробок – 50%).

  12. Філософський метод сьогодні: проблеми та перспективи // Філософські пошуки. Вип. І-ІІ. Львів-Одеса: Центр Європи, 1997. - С.26-31.

  13. Безмежність та невизначеність людини як елемент людського самопізнання // Філософські пошуки. Вип. ІІІ. – Львів-Одеса: Центр Європи, 1997. - С.34-39.

  14. Філософія інтелекту: класична та некласична парадигми // Філософські пошуки. Вип. І (V-VI). – Львів: Cogito-Ахіл- Центр Європи, 1998. - С.19-25.

  15. Місце істини у драмі людського буття // Гуманістичні реалії істини. Людинознавчі філософські читання ДДПУ. Вип. восьмий. – Дрогобич: Вимір, 1999. – С.16-31.

  16. Природа музики: муз. образ та символ // Науковий вісник Волинського державного університету. Філософські науки. Вип.11. – Луцьк: Ред. відділ “Вежа”, 1999. - С.221-227.

  17. Епістемологічні засади метафізики розуму у філософії Нового часу та їх історичні трансформації // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць ДДПУ ім. І.Франка. Вип.2. – Дрогобич: Вимір, 2000. - С.14-23.

  18. Епістемологічні парадигми у філософії Нового часу та їх історичні трансформації // Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії. 2/2000.- Вінниця: Універсум, 2000.- С.48-55.

  19. Антиметодологізм постмодерну та нова метафізика розуму в еспістемологічному окресленні // Постмодерн: Переоцінка цінностей. Збірник наукових праць. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2001. – С.248-259.

  20. Епістемологічна інтенція та її роль у сучасній філософії // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. – Дрогобич: Каменяр, 2002. – С.95-105.

  21. Епістемологічний аргумент в онтологічному доведенні // Філософська думка. – 2002, № 2. – С.3-21.

  22. Структура і сенс іносказання в “Думках” Б.Паскаля: когнітивний контекст // Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії. V (1/2002).- Вінниця: Універсум, 2002.- С.105-113.

  23. Епістемологія в контексті історико-філософських традицій // Людина і політика. Український соціально-гуманітарний науковий журнал. – 2002, № 5 (23). – С.112-128.

Тези, анотації:

  1. Выступление на читательской конференции журнала “Вопросы философии” // Вопросы философии. – 1987, №4. - С.162.

  2. Духовні виміри архітектурного образу // Проблеми містобудування Західної України (Тези міжнародної конференції, присвяченої 80-літ. кафедри “Містобудування”). – Львів: Держ. ун-т “Львівска політехніка”, 1994. – С.114-116.

  3. Концепція освіти в філософському окресленні // Вища освіта в Україні: реалії, тенденції, перспективи розвитку. – Ч.І. Нова парадигма вищої освіти. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 17-18 квітня 1996 р. – К., 1996. – С.97-100.