Анотація до роботи:

Пархоменко О.В. ,, Жуки-мертвоїди (Coleoptera, Silphidae) фауни України “.–Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03. 00. 09–ентомологія. Інститут зоології імені

І.І Шмальгаузена НАН України. Київ, 2001.

У результаті проведених досліджень встановлено 24 види жуків–мертвоїдів, що належать до 9 родів.

Результати дослідження видового складу, географічного поширення, способу життя, динаміки, трофічних зв’язків, способу живлення і розмноження, циклів розвитку видів, їх ролі в біогеоценозах і практичній діяльності людини дозволили вперше скласти загальну характеристику родини жуків-мертвоїдів фауни України.

Отримані експериментальні дані щодо особливостей біології жуків-мертвоїдів, їх добової і сезонної активності, плодючості самок, періодів відкладання яєць, розвитку преімагінальних фаз.

Уточнені строки виходу жуків із зимової діапаузи.

Досліджено особливості поведінки жуків-гробариків на різних етапах життєвого циклу.

Описані невідомі раніше преімагінальні фази у видів Nicrophorus sepultor, Nicrophorus antennatus і Thanatophilus terminatus.

Вперше встановлено в лабораторних умовах літню діапаузу у жуків Thanatophilus terminatus.

Проведено зоогеографічний аналіз видів регіональної фауни.

Досліджено трофічні зв’язки жуків-мертвоїдів з представниками ґрунтової мезофауни, розглянуто їх значення в біогеоценозах і практичній діяльності людини.

Запропоновані оригінальні таблиці для визначення родів, видів жуків–мертвоїдів фауни України за дорослою і личинковими фазами.

1. У складі фауни України виявлено 24 види жуків-мертвоїдів, які належать до двох підродин (Silphinae - 15 видів, Nicrophorinae - 9 видів) і 9 родів.

2. На основі аналізу будови мандибул дорослих жуків–мертвоїдів виділено чотири типи: Перший тип мандибул є найпримітивнішим і зустрічається у видів роду Aclypea. Для мандибул цього типу характерна різцева поверхня з багаточисленними горбками та зубцями. Другий тип мандибул характерний для більшості представників підродини Silphіnae. Мандибули цього типу масивні, з двома великими зубцями, за винятком лівої мандибули у видів роду Silpha, на якій наявні три зубці. Третій тип мандибул зустрічається у видів роду Phosphuga i Ablattaria. У представників згаданих родів мандибули витягнуті, тонкі, з двома загостреними зубцями. Мандибули жуків підродини Nicrophorinae відносяться до четвертого типу. Вони масивні, в той же час витягнуті, їх різцевий край загострений.

3. За особливостями розподілу жуків-мертвоїдів за біотопами серед представників родини можна виділити декілька екологічних груп. Першу групу складають лісові мезофіли (Nicrophorus vespilloides, N. humator, Oiceoptoma thoracica, Silpha carinata, Xylodrepa quadripunctata). До другої групи належать мешканці відкритих ксерофітних суходільних луків, степових схилів і пустирів (Silpha obscura, Thanatophilus terminatus, Nicrophorus antennatus, N. germanicus). Третю групу складають мезогігрофільні види (Necrodes littoralis, Phosphuga atrata, Ablattaria laevigata). До четвертої групи відносимо види, які зустрічаються на заліснених та на відкритих ділянках (Nicrophorus vespillo, Thanatophilus rugosus, Th. sinuanus).

4. Розвиток преімагінальних фаз більшості видів жуків-мертвоїдів пов’язаний з трупами хребетних, розміщених на поверхні ґрунту. Типовими епігеобіонтами є личинки підродини Silphіnae. Личинки підродини Nicrophorinae–криптобіонти. Вони розвиваються в ґрунті на спеціально підготовлених дорослими жуками трупах. Розвиток личинок відбувається в стислі строки, всього за 15–22 дні.У жуків-мертвоїдів фауни України цикли розвитку досить одноманітні. Більшості мертвоїдів притаманний моновольтний цикл розвитку, хоча види Nicrophorus vespillo, N. antennatus, N. humator, Thanatophilus rugosus, T. sinuatus в межах України мають, як правило, дві генерації на рік. У жуків Thanatophilus terminatus вперше встановлено в лабораторних умовах літню діапаузу.

5. За способом живлення серед мертвоїдів регіональної фауни можна виділити групи фітофагів (представники роду Aclypea), некрофагів (представники підродини Nicrophorinae, родів Thanatophilus i Necrodes), поліфагів (роди Silpha, Oiceoptoma) і хижаків (роди Xylodrepa, Ablattaria і Phosphuga).

6. У деяких представників жуків-мертвоїдів фауни України виявлено специфічну поведінку. Так, види підродини Nicrophorinae ведуть конкурентну боротьбу за труп, яким у подальшому будуть живитися личинки. На першій стадії розвитку личинок годує самка. Жуки Necrodes littoralis активно захищаються від ворогів, вистрілюючи секретом анальних залоз.

7. На основі аналізу ареалів видів рецентної фауни серед жуків-мертвоїдів виділено 5 зоогеографічних комплексів: голарктичний (5 видів), транспалеарктичний (15 видів), європейський (2 види), бореальний (1 вид) і центральноазіатський (1 вид). Основне ядро фауни складає транспалеарктичний комплекс.

8. Результати порівняльного аналізу ротових органів жуків-мертвоїдів фауни України дозволяють накреслити ймовірну схему їх еволюції. Еволюція мандибул здійснювалась від гіпотетичного най-примітивнішого типу, властивого поліфагам, до фітофагів (Aclypea), через перехідний тип (роди Silpha, Oiceoptoma) до некрофагів (підродини Nicrophorinae, родів Thanatophilus i Necrodes) і хижаків (Xylodrepa, Ablattaria і Phosphuga).

9. Жуки-мертвоїди відіграють важливу роль у біогеоценозах. Вони є індикаторами їх трансформованості. Жуки і личинки беруть активну участь в процесах утилізації трупів. Живлячись трупами вони запобігають розповсюдженні таких інфекційних хвороб, як чума і сибірська язва. Деякі види (Аclypea opaca, A. undata, Silpha оbscura) іноді пошкоджують сільськогосподарські культури, зокрема цукрові, столові і кормові буряки.

10. Вперше описані преімагінальні фази видів Nicrophorus sepultor, Nicrophorus antennatus і Thanatophilus terminatus. Зроблено повний опис жуків-мертвоїдів фауни України, складені таблиці для їх визначення за дорослою і личинковою фазами.

Публікації автора:

1. Пархоменко О. В. Матеріали до вивчення жуків-мертвоїдів (Coleoptera, Silphidae) лісостепової зони України // Вестник зоологии.–1998.–№ 9.– С. 136–139.

2. Пархоменко О. В. Сезонна динаміка чисельності жуків-мертвоїдів (Coleoptera, Silphidae) в агроценозі озимої пшениці лісостепової зони України // Изв. Харьк. энтомол. об-ва.-1999.–Т. 7.–В. 2.–С. 59–61.

3. Пархоменко О. В. Опис личинки третього віку жука–гробарика Nicrophorus sepultor (Coleoptera, Silphidae) // Вестник зоологии.–2000.–Т. 34, № 1-2.–С. 89–92.

4. Пархоменко О. В. Морфологічна характеристика личинки жука-гробарика Nicrophorus antennatus (Coleoptera, Silphidae) // Вестник зоологии.–2000.-№ 14.–С. 160–164.

5. Пархоменко О. В. Роль жуків-мертвоїдів (Coleoptera, Silphidae) в біогеоценозах Лісостепу України // Сучасний стан та перспективи розвитку природничо-географічних наук і освіти.–К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 1999.–С. 81–82.

6. Бровдій В. М., Пархоменко О. В. Матеріали до вивчення жуків-мертвоїдів (Coleoptera, Silphidae) лісостепової зони України // Тези 5-го з’їзду Укр. ентомол. тов. (Харків, 7–11 вересня 1998р.).–К.: Укр. ентомол. тов-во, 1998.–С. 28.