Анотація до роботи:

Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. - Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2003.

У дисертації проведено комплексне наукове дослідження кримінологічних, кримінально-правових, кримінально-виконавчих проблем визначення оптимального обсягу кримінальної відповідальності, виду та розміру покарання стосовно жінок як суб’єкта кримінальної відповідальності. На підставі аналізу корелятивних статевих відмінностей, особливостей вчинення жінками злочинів корисливого, насильницького спрямування досліджується вплив психофізичних особливостей жінки на її суспільно-правову поведінку. Охарактеризовано історичні витоки особливостей кримінальної відповідальності жінок з часів Давньоруської держави до початку XX ст.. Здійснено аналіз чинного кримінального законодавства з огляду відтворення природних статевих відмінностей під час вибору об’єкта кримінально-правової охорони, визначення форм кримінальної відповідальності, системи та видів покарання, призначення покарання за злочини ненасильницького спрямування, вбивство на сімейно-побутовому грунті. Визначено головні пріоритетні напрями реформування кримінального законодавства, підвищення ефективності окремих форм кримінальної відповідальності. Сформульовані конкретні пропозиції стосовно змісту та сутності окремих кримінально-правових норм. Розглянуто психологічні передумови, наслідки відбування жінками позбавлення волі, правові підстави диференціації жінок під час відбування цього покарання, особливості умовно-дострокового звільнення, звільнення від відбування позбавлення волі вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.

У висновках підсумовується проведене дослідження, викладено основні його результати, сформульовано пропозиції щодо удосконалення законодавства про кримінальну відповідальність стосовно жінки як суб’єкта кримінальної відповідальності. Зокрема автор дійшов таких висновків.

1. За джерелами кримінального права різних періодів історії України природна відмінність жінок завжди визнавалася, але зумовлювала в більшості випадків настання негативних наслідків. Той факт, що досить тривалий час за злочини, суб’єктом яких могла бути жінка передбачалася лише страта, не міг не позначитися на обсязі кримінальної репресії щодо жінок у подальшому. Суворість законодавства - це данина не лише релігійно-теологічним поглядам на жінку як таку, але й певним кримінологічним концепціям кінця XIX ст. - початку XX ст. (антропологічна), які перебільшуючи психофізичні особливості жінки, узгоджували її збудливість, імпульсивність, фізичну слабість із виявами жорстокості, схильністю до злочинної поведінки, що ніколи не підтверджувалося кримінальною статистикою.

2. На загальному історичному тлі суворого осуду правопорушень, які вчинялися жінками, відсутності жіночого питання в системі виконання покарань, позитивними є врахування законодавцем статевих відмінностей у визначенні кола осіб, порядку застосування найсуворіших покарань (як на той час), які не відповідали фізичним можливостям жінки (калічницькі та тілесні покарання, позбавлення волі, поєднане із роботами у копальнях, фортеці). Практика існування системи паралельних, альтернативних щодо жінок покарань у кінці XIX ст. - початку XX ст., застосування яких пов’язувалося із природними статевими властивостями, набуває актуальності в сучасний період за умови визнання особливостей реалізації усіх форм кримінальної відповідальності щодо жінок, застосування щодо них покарання у виді позбавлення волі.

3. Міра антисоціальної настанови жінки, її небезпеки для суспільства має бути результатом інтегрованості особистісних властивостей (соціально-демографічного, соціально-психологічного та психофізичного характеру) із особливостями формування злочинної поведінки, вчинення злочину. Природні властивості жінки суттєво відтворюються в об’єктивних та суб’єктивних обставинах вчинення ними злочину. У сукупності вини є чинником, який у середньому значенні знижує ступінь небезпечності вчиненого жінкою правопорушення на один рівень. За такої правової оцінки статевих відмінностей має відбуватися криміналізація певних діянь, вибір об’єкта кримінально-правової охорони, визначатися ефективна система засобів кримінально-правового впливу щодо жінок як суб’єкта кримінальної відповідальності, умови та порядок відбування позбавлення волі.

4. Досягнення соціальної справедливості, фактичної рівності при розв’язанні питання про обсяг кримінально-правового примусу, форми кримінальної відповідальності, види, розміри покарання, підстави дострокового звільнення має відповідати етичним, моральним цінностям суспільства, природному праву, а отже передбачати надання природним статевим відмінностям системоутворюючих властивостей, введення спеціального правового статусу жінок як суб’єкта кримінальної відповідальності.

5. Реформування законодавства, практики його застосування щодо жінок, як суб’єкта кримінальної відповідальності, має базуватися на наступних пріоритетних ідеях:

обмеження мінімально припустимим обсягом кримінальної репресії, який потрібен для досягнення мети виправлення, попередження нового злочину;

щодо вагітних жінок, жінок, які мають малолітніх дітей, - надання переваги застосуванню м’яких форм кримінальної відповідальності, не пов’язаних із реальним відбуванням покарання;

сумлінне виконання материнських функцій розглядати як чинник, який значно зменшує ступінь небезпеки вчиненого злочину та особи винної, і має впливати суттєво на обсяг кримінальної репресії;

реальне відбування покарання у виді позбавлення волі розглядати як крайній захід кримінально-правового примусу, що має застосовуватися до жінок, які вчинили злочин проти особи, мають сталу антисоціальну настанову;

максимально застосовувати на законних підставах різні види змін під час реалізації кримінальної відповідальності, дострокового звільнення від відбування покарання, передусім - позбавлення волі;

у кримінально-виконавчому процесі надавати перевагу механізму стимулювання правослухняної поведінки, ніж посиленню засобів дисциплінарного стягнення;

гуманізм та милосердя мають відбитися у напрямах профілактичної діяльності державних органів, громадськості, соціальній допомозі жінкам, які намагаються вирватися із злочинного кола.

6. Інтегрованість природних статевих відмінностей із характером вчиненого злочину, ступенем його тяжкості, як системоутворююча властивість, має стати підставою для визначення специфічної системи реалізації кримінальної відповідальності щодо жінок, які вчинили злочин, позначитися суттєво на виборі форм кримінальної відповідальності, виду, терміну покарання, змін в період реалізації найсуворішої форми кримінальної відповідальності, пов’язаної із реальним відбуванням позбавлення волі. Має бути дворівневий змішаний критерій визначення відповідності заходів кримінально-правового примусу тяжкості вчиненого злочину, ступеню суспільної небезпечності винної. Перший рівень визначення міри кримінально-правового впливу на засуджену має базуватися на врахуванні природних статевих відмінностей (тобто належності до жіночої статі як такої), тяжкості вчиненого злочину (за класифікацією, наданою у ст. 12 КК) та зумовлювати певні пріоритетні напрями реалізації кримінальної відповідальності стосовно усіх жінок, які вчинили злочин, як то:

у разі вчинення злочинів невеликої, середньої тяжкості застосовувати м’які форми кримінальної відповідальності - засудження без призначення покарання, звільнення від відбування покарання із випробуванням, альтернативні ізоляції жінки від суспільства, сім’ї та дітей покарання;

у разі вчинення тяжкого злочину ненасильницького спрямування застосовувати альтернативне позбавленню волі покарання у виді обмеження волі, яке ми маємо розглядати, як достатнє за обсягом кримінально-правового примусу, найсуворіший захід, не пов’язаний із ізоляцією жінки від суспільства, суттєву альтернативу соціально-психологічним негативним наслідкам позбавлення волі;

у разі призначення за тяжкий, особливо тяжкий злочин ненасильницького спрямування покарання у виді позбавлення волі, за відсутності комплексу обтяжуючих провину обставин, термін покарання має не перебільшувати половини максимального строку, встановленого санкцією статті; за умови призначення покарання при сукупності злочинів - не перебільшувати 8 років позбавлення волі, при сукупності вироків - 10 років позбавлення волі;

за умови відбування жінками, які вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі ненасильницького спрямування, покарання у виді позбавлення волі, розглядати чинник відбуття ними половини призначеного терміну покарання як достатня формальна підстава дострокового звільнення (за наявності матеріальних підстав).

Другий рівень визначення заходів кримінально-правового впливу має стосуватися специфічної категорії жінок - вагітних, жінок, які мають дитину віком до семи років. Критерій має інтегрувати соціально-демографічні властивості жінки та тяжкість вчиненого нею злочину. За його наявності у законотворчості та правозастосуванні вважати пріоритетними, відповідними принципу справедливості та гуманізму такі співвідношення між тяжкістю вчиненого злочину та обсягом кримінальної відповідальності:

за умови вчинення жінкою, яка сумлінно виконує свої материнські обов’язки, злочинів невеликої, середньої тяжкості, застосовувати звільнення від кримінальної відповідальності, засудження без призначення покарання; звільнення від відбування покарання із випробуванням;

за умови вчинення тяжкого злочину ненасильницького спрямування, надавати перевагу застосуванню звільнення від відбування покарання із випробуванням;

не застосовувати покарання - громадські роботи, виправні роботи, арешт, обмеження волі, довічне позбавлення волі, - недоцільність яких у цей період життя жінки зумовлюється її найбільшою вразливістю у соціально-психологічному відношенні, обмеженістю її можливостей у сфері працевлаштування, найбільш важливим періодом фізичного та психічного розвитку дитини;

за умови призначення покарання у виді позбавлення волі, застосовувати звільнення від відбування покарання до усіх жінок (не залежно від тяжкості злочину) за формальними підставами, які мають бути нижчими ніж для умовно-дострокового звільнення, що узгоджується із загальним напрямом поширення умовно-дострокового звільнення на усі категорії засуджених (крім засуджених до довічного позбавлення волі).

7. Механізм нейтралізації негативних наслідків позбавлення волі, як найсуворішого покарання, має бути специфічним, заснованим на визнанні природних статевих відмінностей у сприйнятті покарання, поведінки жінок під час його відбування, передбачати наступні напрями:

- визнання можливості досягти мети виправлення та попередження нового злочину у більш оптимальні терміни за умови спеціального психолого-педагогічного впливу на засуджених до позбавлення волі жінок, надання переваги застосуванню заходів стимулювання самодисципліни жінок, стабільної позитивної поведінки, прагнення до виправлення, дострокового звільнення, ніж посиленню дисциплінарних стягнень;

- підвищення ефективності та інтенсивності стимулюючого впливу переведення жінок на поліпшені умови утримання в ізоляції, що безпосередньо пов’язано із визначенням інших матеріальних, формальних підстав, обсягу правообмежень;

- надання особливого значення скороченню терміну перебування жінок в ізоляції, різним видам змін у реалізації кримінальної відповідальності, поширенню сфери дострокового звільнення від відбування покарання; усі сумніви щодо доцільності застосування умовно-дострокового звільнення, звільнення від відбування покарання вагітних, жінок, які мають малолітніх дітей, тлумачити на їхню користь;

- вважати диференціацію засуджених до позбавлення волі жінок за правовими підставами згідно з створенням трьох відділень - діагностики, ресоціалізації та соціальної адаптації достатньою; щодо засуджених жінок з негативними схильностями існують досить суворі заходи дисциплінарного впливу (штрафний ізолятор, приміщення камерного типу), де і необхідно створити умови для більш інтенсивного виховного впливу.

8. Ефективність та доцільність поширення застосування щодо засуджених жінок м’яких форм кримінальної відповідальності, не пов’язаних із реальним відбуванням покарання, альтернативних ізоляції жінки від суспільства, родини, покарань, різних видів дострокового звільнення безпосередньо пов’язані: із наявністю експертної оцінки ефективності застосування різних форм кримінальної відповідальності щодо жінок, з урахуванням особливостей особистісного сприйняття факту засудження, засобів кримінально-правового впливу; із створенням спеціальних державних соціальних структур, фондів, залученням до контролю та соціальної допомоги жінкам, які мають дітей (крім кримінально-виконавчих органів), органів опіки та піклування; виокремлення в кримінально-виконавчій службі співробітників, які мають займатися контрольно-наглядовими, індивідуально-виховними та профілактичними функціями щодо засуджених жінок (контроль за зайнятістю, рівнем життя, станом здоров’я дітей, можливістю медичного обслуговування). Ресоціалізація засуджених жінок - це справа усіх суб’єктів соціального життя, бо стосується не лише жінки, яка порушила кримінально-правову заборону, але й її сім’ї, дітей, які є головним об’єктом соціальної політики держави.

Основні положення дисертації відображені в таких опублікованих працях автора

1. Монографія

2. Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності. - Одеса: Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ, 2003. - 280 с.

2. Посібники

1. Сушко В.А. Уголовно-исполнительное право: теоретические и практические аспекты исполнения наказаний в отношении некоторых категорий осужденных: Пособие. - Одесса: Астропринт, 1998. -240 с.

2. Сушко В.О. Положення Конвенції проти катувань, жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність людини видів поводження та покарання щодо захисту прав і свобод громадян в сфері правосуддя: Посібник. - Одеса: Астропринт, 1998. - 148 с.

3. Меркулова В.О. Правові та психологічні проблеми відповідальності жінок-злочинниць: Посібник. - К., Національна академія внутрішніх справ України, 2001. - 108 с.

3. Статті в наукових фахових виданнях України:

1. Сушко В.О. Проблеми психолого-педагогічного впливу на деякі категорії засуджених жінок // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1997. - № 3. - С. 55-59.

2. Сушко В.О. Аналіз міжнародно-правових документів, стандартів, які регламентують питання у сфері захисту прав людини під час відправлення правосуддя // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1998. - № 1. - С. 36 - 44.

3. Меркулова В.О. Ступінь соціальної небезпеки злочинів, скоєних жінками: історичний та міжнародний аспекти // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - № 3. - С.28-33.

4. Меркулова В.О. Міжнародні тенденції у сфері реалізації кримінально-правової відповідальності жінок, які вчинили злочин: кримінально-правові та кримінально-виконавчі аспекти // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1999. - № 4. - С. 88-93.

5. Меркулова В.О. Роль міжнародних організацій щодо визначення ефективної системи заходів кримінально-правового впливу на правопорушників // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - № 1. - С.163-168.

6. Меркулова В.О. Особливості жіночої рецидивної злочинності // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України.- 2000. - № 2. - С.93-98.

7. Меркулова В.О. Деяка кримінально-правова характеристика жінок, засуджених за крадіжку особистого майна, за незаконні дії з наркотиками // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - №2. - С.30-35.

8. Меркулова В.О. Відповідність законодавчої та правозастосовчої діяльності в Україні принципу гуманізму кримінальної політики, права відносно жінок, які вчинили злочин // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - № 3. - С.52-56.

9. Меркулова В.О. Історичні джерела кримінальної відповідальності жінок в Україні // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2000, - № 3. - С.282-287.

10. Меркулова В.О. Соціально-психологічні аспекти кримінальної відповідальності жінок-злочинниць // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2000. - № 4. - С.13-17.

11. Меркулова В.О. Призначення покарання жінкам, які вчинили вбивство на сімейно-побутовому грунті // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 1. - С. 180-185.

12. Меркулова В.О. Міжнародні стандарти щодо поводження з в’язнями та проблеми їх застосування в Україні до деяких категорій засуджених // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - № 2. - С.17 - 21.

13. Меркулова В.О. Порядок відбування засудженими жінками покарання у вигляді позбавлення волі // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 3. - С.63-69.

14. Меркулова В.О. Психологічні передумови та наслідки відбування жінками позбавлення волі // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2001. - № 4. - С.279-284.

15. Меркулова В.О. Особливості вчинення жінками злочинів насильницького спрямування // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2001. - № 4. - С.106-112.

16. Меркулова В.О. Окремі аспекти визначення обсягу кримінально-правового примусу щодо жінок, які вчинили злочин // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2002. - № 1. - С. 57-65.

17. Меркулова В.О. Окремі аспекти визначення обсягу кримінального примусу щодо жінок, які вчинили злочини не насильницького спрямування // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 2. - С.177-183.

18. Психологічні аспекти жіночої насильницької злочинності // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2002. - № 2. - С.67-72.

19. Меркулова В.О. Визначення об’єктів кримінально-правового захисту: деякі міркування щодо чиннику статевої належності суб’єкта злочину // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 3. - С.52-60.

20. Меркулова В.О. Удосконалення кримінального законодавства щодо жінок, які вчинили злочин // Право України. - 2002. - № 6. - С.118-121.

21. Меркулова В.О. Співвідношення стану психологічної кризи з наркотичною залежністю сучасної жінки // Науковий Вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2002. - № 5. - С.44-49.

22. Меркулова В.О. Жінка як суб’єкт кримінальної відповідальності: проблеми теорії та практики // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2002. - № 3. - С.91-98.

23. Меркулова В.О. Особливості призначення жінкам, які вчинили злочин, альтернативних позбавленню волі покарань // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 2002. - № 4. - С.121-125.

4. Посібник, стаття в наукових фахових виданнях інших країн

1. Сушко В. А. Особенности отбывания наказания в виде лишения свободы осужденными женщинами, имеющими малолетних детей, беременными: Пособие: - М., 1996. - 94 с.

2. Сушко В. А. Уголовно-правовой анализ института отсрочки отбывания наказания беременными женщинами, женщинами, имеющими детей до трех лет: - Сб. науч. тр. ВНИИ МВД РФ. - М., 1994. - С.38-52.

Інші публікаці, які додатково відображають наукові результати дисертації

1. Сушко В.О. Проблеми удосконалення виконання покарань стосовно вагітних жінок, та жінок, які мають дітей у дитячих будинках при виправно-трудових установах // Актуальні проблеми сучасної пенітенціарної політики України: Матеріали наук.-практ. конф. - К., 1995. - С. 41-43.

2. Сушко В.А. Социально-правовые аспекты проблемы наказания женщин // Культурно - історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. - Одеса: Одеський державний університет, 1996. - С. 96-98.

3. Сушко В.А. Социально-правовые и психологические причины женской рецидивной преступности // Актуальные проблемы государства и права: Сб. науч. тр. - Вып. 3.- Одесса: Одесский государственный университет, 1996. - С.125-131.

4. Сушко В.О. Порівняльна характеристика кримінально-правових інститутів, передбачених статтями 46, 46² КК України: деякі проблеми реалізації // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - 1997. -

№ 1. - С.51-55.

5. Меркулова В.О. Психолого-педагогічний напрям професійної діяльності співробітників системи виконання покарань: проблеми сьогодення // Проблеми розвитку педагогічної вищої школи в XXI столітті: теорія і практика: Матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. - Одеса, 2002.