Насамперед звертається увага на принципи формування жанрової системи лірики І.Франка. Поет у своїй творчій практиці йшов шляхом жанрового еволюціонізму, а це означає, що він не наслідував традиційні жанрові зразки, а вдосконалював кожен застосовуваний жанр, розширював його зображувальні можливості, враховував естетичні потреби свого часу, зорієнтовував на загальноєвропейські зразки. Жанрова система лірики І.Франка є відбиттям специфіки його поетичного мислення. Воно насамперед пов’язане зі стильовою поліфонією (романтизмом, неоромантизмом, реалізмом, натуралізмом та ін.) і виражає сутність естетичних пошуків І.Франка в перехідну епоху, що визначається зламом двох століть – ХІХ-го і ХХ-го. У своїй творчості поет прагнув охопити всі сфери людських переживань і стосунків. Його вірші могли нести ідейну настанову, закликати до духовної мобілізації, виражати експресії душевних мук і переживань, могли бути націлені на осмислення повсякденних явищ, а також імпресій інтимного життя. І.Франко надав нового імпульсу в розвитку літературної пісні, веснянки, романсу, думки, ліричної думи, викінченої форми в його поезії набув вірш-алегорія, нового значення набрав вірш-медитація, завдяки йому утвердився в українській поезії жанр стансів. Поет звернувся до жанру елегії у зв’язку з його найдавнішою версифікаційною формою – елегійним дистихом. Завдяки його творчості жанри послання і присвяти розкрили нові якості, відновив свої позиції жанр епістоли, набрали актуального значення жанри епітафії, прощального посмертного слова, поминальника. На вищий рівень підніс І.Франко жанр вірша-заклику, ввів в українську поезію жанр повчання. Художньої досконалості набув жанр гімну. І.Франко канонізував жанр сонета, посилив його інтроекційну дію. У ліриці І.Франка жанри не лише оновилися, але й створили власну систему модифікацій (присвяти та ін.). Це той випадок, коли можна сказати, що не жанр диктує автору тему і стиль твору, а автор “нав’язує” йому тему і стиль. Дослідження характеристик тропів, риторичних фігур, інших художніх засобів і прийомів у творах, віднесених до певних жанрів, дозволяє зробити висновок про диференціацію виражальних елементів стосовно певного жанру та групи. Так, у І.Франка із жанрами фольклорної генези (літературна пісня, веснянка, романс, думка, лірична дума) експресивної лірики органічно взаємодіє народнопісенна образність, зовні сталі тропи, які поет збагачує новими відтінками значень. Жанрам літературного походження вокативної лірики (референсним – послання, присвята, епістола; некрологічним – епітафія, прощальне посмертне слово, поминальник; умовної адресності – заклик, віршове повчання) притаманна загалом конвенціональна літературна стилістика. Для жанрів власне літературного походження репрезентативної лірики гімну та сонетові властива конклюзивна стилістика генералітивного і дескриптивного типу. Закоріненість художнього мислення І.Франка у міфологічну стихію по-своєму розкриває жанр вірша-алегорії з його семіотично багатими образами “каменярів”, “беркута” тощо. Образність виразно індивідуально-авторського плану заявлена у таких жанрах медитативної лірики І.Франка, як медитація, станси, елегія. Функціонування жанрових груп у ліриці І.Франка пов’язане з відповідними типами (романтичного чи міметичного) хронотопу, сюжету, пафосу, психологізму, нарації. Стиль – це складова жанрової системи. Він виявляється як на макрорівні, так і на мікрорівні будови творів. Завдяки цьому виникає ієрархічна впорядкованість жанрів. Провідна роль у ній належить жанровій модальності, тобто естетичній оцінці автором вибраної ним ліричної ситуації. Жанрова система поезії І.Франка (в тому числі й система лірики як її складова) є найширшою і найбагатшою серед усіх систем української поезії ХІХ ст. Проведене дослідження жанрової системи Франкової лірики, безперечно, на думку автора, здатне сприяти подальшому вивченню інших жанрових явищ української поезії класичного періоду. |
