Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки. 1. Більшість пам’яток у потенційній зоні мала кілька типів ґрунтів, що дозволяло використовувати окремі складові з максимальною ефективністю. Це обумовлювало диференційний підхід до систем землекористування. Слов’яни займалися підсічним землеробством, використовували заплави, впроваджували перелог, двопілля, трипілля, сівозміну. 2. Комплекс землеробських знарядь демонструє часткове складання на місцевій основі (втульчасті чересла, зернотерки). Разом з тим відчутний вплив з Правобережжя Дніпра (практично увесь комплекс) і салтівської культури (масивні чересла, леміш, масивні жорна, кінська збруя). ПБК культур відповідають рівню розвитку знарядь землеробства. Наприкінці І тис. н.е. простежується тенденція до збільшення частки більш врожайних зернових, що узгоджується із загальною тенденцією інтенсифікації землеробства. За похолодання середини І тис. н.е. використовувалися непримхливі культурні рослини з низькою врожайністю. Те ж спостерігається і в скотарстві, де на цей період припадає більша кількість свиней, ніж у попередній та наступний. Однак, соціальні зміни, розповсюдження комплексу знарядь землеробства із прогресивними параметрами, малий кліматичний оптимум кінця І тис. н.е. призвели до змін у ПБК в бік розширення посівів жита і голозерної пшениці, відповідно відобразилися на тваринництві. 3. Заплави з часу виникнення відтворюючих форм господарства завжди використовувалися для потреб сільського господарства. Навіть після зміни топографічних умов ці землі продовжували використовуватися під посіви та/або для потреб тваринництва. Підсічна система на початку І тис. н.е. могла бути однією з найважливіших. Однак, наприкінці I тис. н.е. вона витісняється прогресивнішими формами, імовірно, у результаті збільшення інших ресурсів. Матеріали свідчать, що докорінні зміни у використанні підсіки відбулися на зламі VII/VIII ст. і пов’язані зі зміною археологічних культур і соціальних відносин. Якщо до VII ст. підсіка могла бути однією з найважливіших форм землеробства, то з появою волинцевських пам’яток її роль зводиться до розчищення ділянок під поля, що залучалися до перелогу, дво- та трипільної системи. Перелог як основна форма землекористування міг бути широко впроваджений наприкінці I тис. н.е. Для цього на той час вже існувала гарна технічна база (знаряддя для обробки ґрунту). 4. Велика частка напівдорослих та дорослих особин ВРХ, коней і ДРХ вказує на існування надійної кормової бази. Воли і коні (від 1/10 стада) забезпечували землеробство достатньою кількістю тяглової сили. Склад стада та запропонований вигінний і відгінний типи утримання вказують в основному на навколоселищний характер тваринництва. Складовими кормової бази могли бути поля під паром; лісові ділянки на узліссях; заплави, що не використовувалися для землеробства. Також використовувалися відходи землеробства. Невеликі і недовготривалі поселення третьої чверті І тис. н.е. вказують на екстенсивне ведення сільського господарства, при якому використовувалися незначні ділянки. Великі ж за розмірами довготривалі пам’ятки останньої чверті І тис. н.е. на значних відстанях одна від одної вказують на закріплення жителів цих поселень на землі і її розподіл. Таким чином, основа сільського господарства часів Київської Русі фактично сформувалася у слов’ян в переддержавний період, і надалі не потерпала суттєвих змін з технічної точки зору. |