Анотація до роботи:

Михальська О.М. Збереженість плодів томата різних генотипів залежно від температурних умов та стиглості. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук за спеціальністю 05.18.03 – первинна обробка та зберігання продуктів рослинництва. Національний аграрний університет, Київ, 2005.

У дисертації подані результати досліджень вивчення збереженості плодів томата різних генотипів залежно від температурних умов та стиглості. Встановлено, що плоди томата з генами „лежкості” повільніше дозрівають та зберігають свої товарні властивості 60-90 днів. Результатами досліджень встановлено, що збереженість плодів, природна стійкість їх проти хвороб при зберіганні залежать від генетичних особливостей сорту та метеорологічних умов вегетаційного періоду. Виявлено, що сорт Мобіл найменш стійкий проти хвороб та для тривалого зберігання непридатний Встановлено, що хімічний склад плодів томата та його зміни при зберіганні залежать від генетичних особливостей сорту, ступеня стиглості та строків зберігання. Вивчено вплив способів післязбирального дозрівання на поживну цінність плодів. Встановлено оптимальний ступінь стиглості для закладання на зберігання. Проведена економічна оцінка ефективності збереження плодів томата різних генотипів та ступенів стиглості. Основні результати досліджень впроваджені у виробництво.

На підставі проведених досліджень з вивчення збереженості плодів томата різних генотипів можна зробити наступні висновки:

1. Зберігання свіжих плодів томата різних генотипів в умовах оптимальної та генотипів з генами „лежкості” в умовах нерегульованої температури дозволяє подовжити період їх споживання на 1,5-2,5 місяці. В період зберігання відбуваються зміни хімічного складу плодів – найменші втрати сухої речовини, цукрів, вітаміну С відмічені в плодах рожевої стиглості. При зберіганні зелених плодів поживна цінність їх підвищувалася в зв’язку з дозріванням, особливо при дозріванні на бадиллі.

2. Генетичні особливості сортів та гібридів визначали лежкоздатність та збереженість плодів. Найкращу лежкість та збереженість мали форми з генами лежкості F₁ Снєгопад, сорт Шедевр1, про що свідчить високий вихід товарних плодів. Генотип Де Барао хоча не має генів „лежкості”, але характеризувався доброю збереженістю плодів. Плоди сорту Мобіл для тривалого зберігання непридатні. Використання сортів з генами „лежкості” сприяло повільнішому дозріванню плодів, здатності зберігати свої товарні властивості 60-90днів.

3. Генотипи томата, в яких період післязбирального дозрівання більш тривалий (F₁ Снєгопад, сорт Шедевр1, Де Барао та в деякій мірі Лагідний), характеризувалися більш високою лежкістю, ніж ті, у яких він короткий або взагалі відсутній (сорт Мобіл).

4. Природна стійкість плодів проти хвороб відігравала важливу роль при збереженні продукції та визначалася сортовими особливостями. Найменшу природну стійкість плодів при зберіганні мав сорт Мобіл. Сорт Де Барао та F₁ Снєгопад найменше уражувалися при зберіганні. Сорти Лагідний та Шедевр1 займали проміжне місце між найменш стійким сортом Мобіл та більш стійкими Де Барао та F₁ Снєгопад.

5. При зберіганні плодів рожевої стиглості сортів Де Барао та Мобіл відмічені найменші зміни вмісту сухої речовини. Втрати становили відповідно 15,09 та 16,33%, а втрати сорту Лагідний – 21,15% початкового вмісту. Гірше зберігався вміст сухої речовини в плодах повної стиглості при тих же температурах (0-2^оС) і тривалості зберігання (30 днів). Втрати сухої речовини у стиглих плодів були в межах 14,55-30,19%, бланжевих – 11,90-17,39%, бурих – 21,28-26,00% початкового вмісту.

6. У сортів з високим виходом товарної продукції (F1Снєгопад, Шедевр1, Де Барао) кількість цукрів зменшувалася незначно, тоді як сорти менш лежкі (Лагідний та Мобіл) втрачали їх за цей період значно більше. Максимальні втрати цукрів відмічені при зберіганні плодів слаболежкого сорту Мобіл всіх ступенів стиглості.

7. Виявлена зміна кислотності у плодах всіх сортів, гібридів різних ступенів стиглості при зберіганні. Найбільші втрати кислотності при зберіганні відмічені у плодах бланжевого ступеня стиглості всіх сортів, а мінімальні - у плодах рожевого ступеня стиглості сортів Мобіл та Де Барао – відповідно 7,32 та 11,36% від початкового вмісту.

8. В період дозрівання бланжевих плодів, вміст вітаміну С зростав, а при подальшому перезріванні їх – падав. Втрати вітаміну С при зберіганні плодів повної стиглості були в межах 12,79-28,68% від початкового вмісту. У генотипів, які характеризувалися кращою збереженістю плодів (F₁ Снєгопад, Шедевр 1 та Де Барао) відмічені мінімальні втрати вітаміну С. Сорт Мобіл характеризувався максимальними втратами вітаміну С. Втрати вітаміну С у плодах сорту Лагідний були 28,31% початкового вмісту, що підтверджує доцільність зберігання стиглих плодів не більше 30 днів.

9. Зміни хімічного складу зелених плодів в період зберігання аналогічні змінам, які відбуваються в них при дозріванні безпосередньо на рослині. При післязбиральному дозріванні вміст сухої речовини, цукрів, вітаміну С по мірі дозрівання плодів збільшувався, а при перезріванні падав.

10. Плоди при дозріванні на бадиллі на кінець зберігання мали більше сухої речовини на 3,92-6,12%, цукрів на 3-4%, вітаміну С на 4,63-10,16% від початкового вмісту плодів, які дозрівали в ящиках. Кислотність плодів, які дозрівали в ящиках, була вищою на 3,33-6,15%, ніж при дозріванні на бадиллі. Загальний коефіцієнт якості в кінці дозрівання плодів на бадиллі був вищим на 0,02-0,05%, ніж при дозріванні в ящиках.

11. Між показниками хімічного складу плодів, збереженістю існував тісний, середній або незначний кореляційний взаємозв’язок. На вихід здорової продукції при зберіганні позитивно впливали вміст у плодах сухої речовини та цукрів. Плоди з більш високим вмістом сухої речовини та цукрів краще зберігалися, коефіцієнт кореляції між їх вмістом та збереженістю становив (r=+0,56) та (r=+0,59) відповідно. Також існував тісний прямий зв’язок між вмістом сухої речовини та цукрів (r=+0,93).

12. Плоди зеленого та бланжевого ступеня стиглості економічно невигідно реалізувати в період масового збирання врожаю, а більш доцільно закладати на післязбиральне дозрівання. Найвищий рівень рентабельності при зберіганні зелених плодів томата мали F1Снєгопад – 188%, Де Барао – 156%, Шедевр1 – 139%, Лагідний – 133%, а найменший – у сорту Мобіл – 112%.

Публікації автора:

1. Хилевич В.С., Михальська О.М. Сучасний стан та перспективи зберігання томатів різних сортів // Науковий вісник НАУ. – Київ. – 2003. – №64. – С.246-248.

2. Михальська О.М. Види хвороб томата та стійкість плодів до них при зберіганні // Вісник ДААУ. – Житомир. – 2004. – №1. – С. 287-292.

3. Михальська О.М. Вплив строків дозарювання томата на поживну цінність плодів // Збірник наукових праць Вінницького державного аграрного університету. – Вінниця. – 2004. – №18. – С.15-19.

4. Михальська О.М. Зміна вмісту сухої речовини та цукрів у плодах томата при зберіганні // Науковий вісник НАУ. – Київ. – 2005. – №84. – С.298-302.

5. Михальська О.М. Збереженість плодів томата залежно від сортових особливостей // Матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції „Науковий потенціал світу 2004”. Том 55. Сільське господарство. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С.43-44.