Проведений у роботі порівняльний аналіз синтаксичних особливостей текстів слов’яноруської та „руської” редакцій збірки Калліста поч. XVII ст. виявив цілу низку відмінностей між ними в системі синтаксичних засобів риторичної організації тексту. Виявлені відмінності, зокрема, стосуються можливостей виділення в аналізованих текстах речення як окремої, відносно самостійної, синтаксичної одиниці; особливостей пунктуаційного оформлення та структурного членування тексту; тенденцій організації змістових відношень усередині речення й у тексті в цілому. Виступаючи засобами матеріального вираження й модифікації думки, синтаксичні структури беруть участь у реалізації загальної комунікативної мети текстів проповідей, де констатація певних змістових положень супроводжується настановою на схилення аудиторії до їх акцептації. З огляду на це виявлені зміни в синтаксичному оформленні тексту, упроваджені М. Смотрицьким при перекладі слов’яноруського оригіналу «Євангелія Учительного …», логічно аналізувати в контексті загальних принципів гомілетики, а також моделей і настанов риторики, які складали теоретичне підґрунтя тогочасної літературної практики. Аналіз вимог класичної риторики до укладання прозових текстів, а також підсумування результатів наявних у мовознавстві досліджень, присвячених загальним тенденціям розвитку риторичної прози Речі Посполитої 2-ї пол. XVI – поч. XVII ст., ведуть до висновку, що відмінності твору М. Смотрицького від його слов’яноруського взірця на рівні структурної та змістової організації тексту – багаточленність і розгорнута синтаксична структура речень, увиразнення взаємозалежності й логічних зв’язків між їх частинами, інверсійне розташування головної та підрядних частин у складному реченні, тенденція до послідовного підпорядкування складових елементів змістових положень тощо – значною мірою пов’язані з дотриманням М. Смотрицьким періодичного стилю літературного письма. Було виявлено, що трансформація синтаксичної будови слов’яноруського тексту при перекладі його «простою руською» мовою доволі часто застосовується М. Смотрицьким з метою утворення різних риторичних фігур, які виступають засобами реалізації комунікативної мети проповідей, що складають збірку. Оскільки аналізований нами твір належить до групи традиційних Учительних Євангелій, для котрих є характерним якомога точніше збереження оригінального змісту гомілій, застосування перекладачем нових риторико-стилістичних прийомів, зокрема створення риторичних фігур синтаксичного характеру, частіше спостерігається на вербальному рівні організації тексту, ніж на змістовому. До найхарактерніших відмінностей редакції М. Смотрицького від її слов’яноруського оригіналу в системі риторичних фігур синтаксичного характеру належать: – збільшення кількості фігур додавання та підкріплення, пов’язане з реалізацією прийому ампліфікації тексту, однієї з найважливіших теоретичних настанов української гомілетики XVII ст.; – зменшення кількості фігур віднімання й заміна їх при перекладі на протилежні до них фігури per adiectionem, побудовані за принципом додавання елементів; – зміни в порядку розташування елементів синтаксичних конструкцій, пов’язані з перерозподілом змістових акцентів; – синтаксична трансформація частин складного речення з метою досягнення змістового й формального паралелізму між висловлюваннями, що складають фразу. Виявлені в Учительному Євангелії М. Смотрицького прийоми синтаксичної трансформації слов’яноруського тексту значною мірою пов’язані з дотримання перекладачем базових засад гомілетики, таких як настанова на постійне утримання контакту з аудиторією, прагнення до персвазійного та сугестивного впливу на свідомість адресата з метою схилення його до прийняття стверджуваних проповідником ідей тощо. Послідовні зміни, упроваджувані М. Смотрицьким на рівні синтаксичної організації тексту, демонструють реалізацію перекладачем загальних тенденцій риторичного письма. Це вводить «Євангеліє Учительне …» 1616 р. в загальний контекст сучасних йому зразків європейської проповідницької прози. Результати пропонованого дисертаційного дослідження відкривають перспективу для подальшого комплексного й системного аналізу риторичних засобів оформлення синтаксичних конструкцій в українській проповідницькій прозі кінця XVI – XVII ст. у контексті реалізації засад і моделей риторики – не лише на рівні elocutio, але й на рівні inventio та dispositio. | 