В реферованому дисертаційному дослідженні запропоновано новий підхід до вивчення: 1) шляхів зародження мовних одиниць вираження числа іменників, 2) особливостей їх розвитку і функціонування в німецькій мові, 3) процесу взаємодії лексичних і граматичних засобів у генезисі числа. Результати дослідження граматичної категорії числа дали змогу встановити, що зародження граматичних форм числа ґрунтується на ознаках розвитку загального поняття числа, яке мало лексичні форми реалізації. Найдавніший період існування числа характеризувався наявністю опозиції „ціле/частина” і звідси походить опозиція „два/один”, яка послужила зародженню поняття „одиничність/двоїна (множинність)”. Наступний етап у розвитку числа можна позначити як час появи парціального значення в слові, коли „частина” відділилася від „цілого” і, як результат, „одиниця” вийшла з форми двоїни. Отже, форми множини слів є первинними по відношенню до форм однини. Одночасно з лексичними формами йшло зародження граматичних ознак числа. Делексикалізація перших поступово привела до зародження граматичних формативів категорії числа в індоєвропейській прамові. Останній етап у розвитку числа полягає в появі в індоєвропейській прамові протиставлень „два” – „один” і „один, два” – „багато”, що зумовили закріплення в мові-основі однини, двоїни та множини. Утворення „множинності” як поняття лічильної безкінечної множини є завершенням розвитку числа в доісторичну епоху. Матеріал німецьких текстів уможливив визначення в іменниках чіткої реалізації однини і множини та виявлення слідів двоїни, функціонування якої належить до дописемного часу. Найдавнішими є безфлективні форми, що належать до лексичного типу множини, інші засоби вираження числа свідчать про перехід на граматичний рівень і одночасно про зародження граматичних маркерів числа. Граматичні показники числа беруть свій початок від прагерманського часу і пов’язані із суфіксами *-er/*-er, *-en/*-en (та їх редукованими формами *-е/*-e), що мають в основі семантику „одиничність (цілісність)” і „двоїна (множинність)”, а також *-na, *-ra, *-kwa зі значенням „одиничності”. Останні виражають множину шляхом редуплікації. В дописемний час у німецькій мові відбулося поступове розщеплення суфікса основи, як результат цього початковий приголосний відійшов до кореня (фонетична атракція), а наступний голосний перетворився у флексію у вигляді -i, -o, -u, яка синкретично виражала відмінок та число. Типовим для реалізації однини/множини в давні часи виступає протиставлення „нульова флексія/кінцевий голосний (-i, -o, -u)”. Спрощення в германській структурі слова та дія фонетичної атракції привели до розщеплення суфіксів та утворення консонантного і вокалічного типів множини у двн. мові, що синкретично позначають число та відмінок. Фонетичні зміни в корені слова спричинили зародження власне граматичного показника числа умлаутного типу. Наприклад: vter „батьки”. Дія граматичної аналогії призвела до переносу показників числа на іменники з іншими основами, які не мають семантичної подібності з первинними словоформами. У свн. мові провідними у вираженні числа є граматичні формативи, до яких належать суфікси, що зазнають уніфікації під час розвитку свн. мови та представлені у вигляді -e(n), -e, -er, -s. Історично -e(n) та -er походять від імен з основою на приголосний та -e. Суфікс -s є запозиченим. Поява нових умлаутних голосних у свн. період /,/ (довгих та коротких) поруч з і-умлаутним, який існував із двн. періоду, зумовила збільшення частки іменників у множині з умлаутними формами (пор. 0,9% та 13,2%). Цей фонетико-граматичний показник, реалізований у корені слова, є єдиним формативом, що визначає граматичне число за допомогою протиставлення „відсутність умлаута/наявність умлаута”. Рнвн. мова свідчить про диференціацію засобів вираження числа та відмінка, які в попередні періоди були для обох систем синтетичними. У підсумку попередня морфемна структура „корінь+флексія” поступово перетворилася на „корінь + суфікс множини + флексія”. Аналіз текстів показав, що на кінець рнвн. періоду в мові існували наступні типи множини: умлаутний /,,/ , консонантний із суфіксами -(e)n, -er, -s, вокалічний із суфіксом -e, безфлективний. З точки зору місця реалізації формативів множини необхідно розрізняти синтетичні структури, які припадають на лексему іменника, та аналітичні, що проявляються в іменниках з артиклем та іншими словами-означеннями. Результати дослідження граматичної категорії числа в німецькій мові уможливили визначення особливостей її зародження, функціонування та шляхів розвитку, а також опис фонетико-граматичних маркерів множини, які прийшли на зміну семантичним. Еволюція категорії числа іменників свідчить про перехід синтетичних засобів вираження в аналітичні. В цілому розвиток граматичних показників числа іменників у німецькій мові становить собою дивергентний процес, характерний для багатьох одиниць мови. Подальші дослідження отриманих діахронічних констант в інших мовах поглиблюватимуть уявлення про типологічні риси германських мов і увиразнюватимуть наукові перспективи отриманих результатів. | 