Анотація до роботи:

Паславська А. Й. Заперечення та сфери його дії: семантика, синтактика, прагматика, просодика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

У дисертації запропоновано різновекторний аналіз вербального та невербального заперечення в германських, романських і слов’янських мовах.

Дослідження охоплює особливості синтаксичної реалізації заперечення, його семантичної інтерпретації, пресупозиціонування та інформаційного структурування заперечних речень.

Обґрунтовано універсальний статус мовного заперечення, доведено, що ядром мовного заперечення є його формально-логічний корелят. Встановлено комплекс факторів, що зумовлюють моно- чи полінегативний характер мови. Розроблено теоретичну модель циклічного розвитку заперечення в германських, романських та слов’янських мовах. Обґрунтовано концепцію набуття мовно–мовленнєвих навичок заперечення. Виявлено та верифіковано сфери дії заперечення і окреслено їх кореляцію. Простежено динаміку поширення семантичного впливу заперечення. Визначено структурну позицію заперечення в універсальній синтаксичній моделі речення. З’ясовано взаємодію заперечення з пресупозиціями та чинники, які зумовлюють його сильний або слабкий характер. Запропоновано дворівневу модель інформаційного структурування заперечного речення.

1. Відповідно до поставленої мети у дисертації запропоновано багатоаспектний аналіз заперечення як мовної універсалії, що охоплює особливості його синтаксичної реалізації, семантичної інтерпретації, пресупозиціонування та інформаційного структурування заперечних речень. Докладний розгляд заперечення та його універсальних властивостей дав змогу з’ясувати специфічні ознаки цієї категорії з погляду логіки, філософії та лінгвістики. Відправною точкою стала теза про те, що ядром мовного заперечення є його формально-логічний корелят. З огляду на це заперечення в мові можна, подібно до логічного, схарактеризувати як оператор, що має властивість змінювати зміст на протилежний, перетворюючи істинне речення на хибне і навпаки. Умовна ідентифікація мовного заперечення з формально-логічним дала змогу виявити його типологічні ознаки та механізми дії, властиві всім природним мовам, і підтвердити правомірність віднесення заперечення до універсальних мовних категорій. Поряд з цим, логіка не завжди в змозі повноцінно пояснити ті унікальні мовні вияви заперечення, які не вписуються у логічні схеми. І на рівні системи мови, і на рівні функціонування можна зафіксувати варіативні випадки, у яких логіка безсила перед конкретними мовно-мовленнєвими фактами.

2. У мові заперечення разом зі своїм протичленом – ствердженням формує універсальну бінарну опозицію, маркованим протичленом якої виступає заперечення. Маркованість заперечення виявляється і в плані формальної репрезентації – у вигляді складніших лексичних та граматичних конструкцій, і в плані семантично насиченішої інтерпретації та процесу сприйняття адресатом заперечних структур. Незважаючи на певну вторинність заперечних речень порівняно зі стверджувальними в плані інформативності, вони відіграють дуже важливу, а інколи й вирішальну роль у пізнавальному процесі. Нарівні зі стверджувальними, заперечні речення містять інформацію про довколишній світ, оскільки якщо вони істинні, то вони його описують. За умови хибності ні стверджувальні, ні заперечні речення цієї функції не виконують.

3. Як універсальна мовна категорія, заперечення реалізується за допомогою низки різнорівневих мовних одиниць, а також позамовних засобів. Одне лише предикатне заперечення, яке можна застосувати до більшості мінімальних та базових речень, здатне експлікуватися в мовах у вигляді афікса в складі повнозначного дієслова, частки, спеціального допоміжного заперечного дієслова, комбінації із заперечної частки та допоміжного дієслова, спеціального дієслова-оператора.

4. Залежно від специфіки поширення семантичного впливу, можна виокремити абсолютне, предикатне, контрастне, зміщене та лексичне заперечення, кожне з яких характеризується своїми механізмами семантичної дії. Абсолютне заперечення, як і його формально-логічний аналог, позначає хибність цілого речення, тоді як предикатне поширює свій вплив суто на предикацію. Реалізація контрастного заперечення супроводжується специфічним логічним наголосом, який у взаємодії з відповідним порядком слів та інтонацією відкриває клас можливих альтернатив щодо елемента, який зазнав протиставлення. Лексичне заперечення оперує значенням окремої лексичної одиниці. Зміщене заперечення характеризується синтаксичним підпорядкуванням елементові структури, до якого воно семантично не відноситься.

5. Відповідно до того, чи марковані запереченням неозначені займенники та прислівники вживаються автономно, чи в супроводі заперечної форми предиката, індоєвропейські мови можна умовно поділити на моно- та полінегативні. Генетична та типологічна спорідненість германських, романських та слов’янських мов не стала на заваді формуванню в кожній із них специфічної системи заперечення: мононегативної в германських мовах, полінегативної – в слов’янських та перехідної – в романських, де моно- чи полінегативність пов’язана з визначеним порядком слів – негація предиката передує індефінітному елементові. Однак моно- чи полінегативність мови – змінні величини. У процесі своєї еволюції кожна мова має змогу змінити одну систему негації на іншу. Зазначений мовно-історичний процес виявляє чіткий циклічний характер: формальне і, як наслідок, функціональне ослаблення первинного заперечення, вимагає його підсилення іншим словом, яке поступово десемантизується, а з часом цілком витісняє архаїзоване заперечення. Відсутність окремих циклів у системі заперечення – результат особливого розвитку кожної мови.

6. Дослідження поетапного формування навичок заперечення в дитячому віці дало змогу провести певні паралелі між індивідуальним процесом становлення системи заперечення та загальною схемою еволюції мовного заперечення: лише зі здобуттям нижчого рівня заперечної компетенції можна опанувати складнішим типом. Становлення навичок заперечення в дитячому віці відображає глибинні процеси формування заперечних речень. Так само, як на рівні абстрактної репрезентації ментальних структур заперечення займає позицію перед комплексом предиката, в дитячому мовленні воно є первинним у вигляді заперечного слова-речення. Набуття навичок структурних пересувань елементів речення дозволяє реалізувати предикатне заперечення.

7. Різновекторний аналіз заперечних речень дав змогу розмежувати чотири автономні сфери дії заперечення – семантичну, синтаксичну, прагматичну та просодичну, в рамках кожної з яких заперечення не лише отримує відповідну специфічну характеристику, а й верифікує статус універсальної мовно-мовленнєвої категорії.

8. У переважній більшості випадків значення реченнєвого заперечення можна описати за допомогою логічного оператора хибно, що p, який завжди оперує пропозитивним змістом речення. Предикат без аргументів чи аргументи без предиката не підлягають запереченню в ізоляції. Сирконстанти ж можуть потрапляти під вплив заперечення або поширювати на нього свій семантичний вплив.

9. Нейтральне та контрастне заперечення характеризуються наявністю конвергентних та дивергентних ознак. Конвергентність проявляється по лінії заперечення предиката: і нейтральне, і контрастне заперечення оперують змістом висловлення. Дивергентність виявлено в специфічних комунікативних, семантичних, синтаксичних та сполучувальних ознаках реалізації цього процесу.

10. Універсальні якості заперечення послідовно виявляються в позиціонуванні заперечення в синтаксичній структурі речення. Для заперечення характерна чітко визначена структурна позиція, яка семантично продиктована необхідністю поширення впливу на предикацію. Однак у своїй базовій позиції заперечення перебуває в більшості випадків лише на рівні прихованого синтаксису. На поверхневому рівні простежується послідовна асиметрія між структурною позицією експонента заперечення та місцем, яке воно займає в семантичній інтерпретації речення.

11. Заперечення є сильним або слабким, залежно від того, зберігаються чи нейтралізуються під його дією пресупозиції речення. Фраза хибно, що p завжди виражає заперечення, яке нейтралізує наявні в підрядному до неї реченні пресупозиції. Будь-які заперечні твердження з нейтралізованими пресупозиціями можна описати за допомогою експлікатора зовнішнього заперечення – фрази хибно, що p.

12. Заперечення активно впливає на формування просодичної структури речення і є одним із головних чинників перерозподілу його інформаційного навантаження. У комунікативній структурі речення заперечення тяжіє до правої периферії, формуючи, залежно від комунікативної ситуації, мінімальний, медіальний або максимальний фокус висловлення.

Публікації автора:

1. Заперечення як мовна універсалія: принципи, параметри, функціонування: Монографія. – Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. – 290 с.

2. Про асиметрію антонімічної опозиції та заперечення як її маркер // Іноземна філологія. – Львів, 1995. – Вип. 108. – С. 42–49.

3. Transparente Morphologie und Semantik eines deutschen Negationsaffixes // Linguistische Berichte. – Opladen, 1998. – Bd. 175. – S. 353–385.

4. Генеративна граматика як теорія мови: основні положення та методика дослідження // Вісн. Львів. ун–ту. – Сер. іноз. мови. – Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2001. – Вип. 9. – С. 11–21.

5. Категорія заперечення: прагматичний аспект // Актуальні проблеми менталінгвістики: Зб. наук. праць. / Черкаський держ. ун-т. – Черкаси, 2001. – С. 143–147. (Cпівавт.: Крайник О. В.).

6. Заперечення, негація, негатор (типологічне дослідження на матеріалі німецької, української та ін. мов) // Вісник КЛУ. – Сер. Філологія. – К.: Вид. центр КНЛУ. – 2001. – Т. 4, №1. – С. 119–125.

7. Типологія та циклічний розвиток категорії заперечення в європейських мовах // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. пр. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2001. – Вип. 7. – С. 191–197. (Cпівавт.: Помірко Р. С.).

8. Типологічний аспект способів репрезентації заперечення в різноструктурних мовах // Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. іноз. мови. – Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2002. – Вип. 10. – С. 36–41.

9. Perfect Readings in Russian // Arbeitspapiere des Sonderforschungsbereichs 340 ”Sprachtheoretische Grundlagen fr die Computerlinguistik”. – Tbingen: Universitt Tbingen, 2002. – 57 S. (Cпівавт.: ф. Штехов А.).

10. Явище негативної полярності: типологічний аналіз // Мовознавство. – 2003. – Вип. 4. – С. 76–82. (Cпівавт.: Помірко Р. С.).

11. Архітектоніка темпорально–аспектуальних систем: типологічний аналіз // Вісн. Львів. ун–ту. – Сер. іноз. мови. – Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2003. – Вип. 11. – С. 19–36. (Cпівавт.: ф. Штехов А.).

12. Perfect Readings in Russian // Perfect Explorations. – Berlin; New York: Mouton de Gruyter, 2003. – S. 307–362. (Cпівавт.: ф. Штехов А.).

13. Negative Polarittselemente und ihre Lizensierung im Ukrainischen // Investigations into Formal Slavic Linguistics. – Frankfurt am Main: Peter Lang, 2003. – S. 673–683.

14. Заперечення як мовна універсалія та сфери його дії // Мова і культура / Наук. вид. – Сер. Філологія. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго. – Вип. 7. – Т. IV . – Ч. 1.: Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту, 2004. – С. 63–68.

15. Зіставно-типологічний аналіз афіксального заперечення у германських, слов’янських та романських мовах // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Зб. наук. праць. – К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. – Вип. 4. – С. 66–78.

16. Типологічний аналіз нейтрального та контрастного заперечення // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах. Зб. наук. праць. – Донецьк: ДонНУ, 2004. – Вип. 10. – С. 31–42.

17. Синтаксична організація заперечних речень: генеративна модель // Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. іноз. мови. – Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. – Вип. 12. – С. 49–58.

18. Про вплив заперечення на формування інформаційної структури речення // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. праць. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. – Вип. 13. – С. 238–244.

19. Невербальне заперечення в комунікативній поведінці: типологічний аспект // Studia Germanica et Romanica: Іноземні мови. Зарубіжна література. Методика викладання: Наук. журнал. – Донецьк: ДонНУ, 2005. – Т. 2. №1 (4). – С. 55–63.

20. Бацевич Ф. Нариси з комунікативної лінгвістики // Вісн. Львів. ун-ту. – Сер. іноз. мови. – Львів: Вид. центр Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка, 2005. – Вип. 12. – С. 439–442.

21. Міжкультурний аспект невербального заперечення // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Зб. наук. праць. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2005. – Вип. 15. – С. 309–313.

22. Negation in natrlichen Sprachen: deutsch-ukrainische Kontraste // Dokumentation der 2. Ukrainisch-Bayerischen Germanistentagung 8.–10. April 2002. – L’wiw: BАК, 2004. – С. 221–226.

23. Negation als sprachliches Universale und deren Wirkungsbereiche // Dokumentation der 3. Ukrainisch-Bayerischen Germanistentagung 28.–31. Oktober 2003. – L’wiw: BAK, 2005. – S. 52–58.

24. Transparente Morphologie und Semantik eines deutschen Negationsaffixes // Sprachtheoretische Grundlagen fr die Computerlinguistik. – Arbeitspapiere des Sonderforschungsbereiches 340. – №116. – 1997. – 35 S.

25. Negation und Negieren im Fremdsprachenunterricht // Interkulturelle Germanistik bzw. interkulturelles Lernen im ukrainischen Kontext. – Thesenband der 5. UDGV-Tagung 26.–28. September 1997. – L’wiw: Universitt L’wiw, 1997. – S. 24–25.

26. Starke Verben leicht gemacht // Sprachkompetenz, Kreativitt und aktuelle Probleme des Fremdsprachenunterrichts. – Матеріали 4 міжнар. конф. АУГ. – Харків: Константа, 1998. – C. 81.

27. Категорія заперечення як мовна універсалія // Мотивація, кваліфікація, якість: питання теорії і практики. – Матеріали 11 міжнар. конф. АУГ 25–26 листопада 2004 р. – Харків: Харків. ун–т, 2004. – С. 71–74.

28. Negative Polarittselemente im Ukrainischen // Proceedings of Formal Description of Slavic Languages-4. – Potsdam: University Potsdam, 28.–30. November, 2001. – P. 116–118.

29. Ein Problem der ukrainischen Negationssyntax // Proceedings of Formal Description of Slavic Languages-5. – Leipzig: Univ. Leipzig, 26.–28. November, 2003.

30. Negation und Negierung aus interkultureller Sicht // Deutsch als Fremdsprache auf dem Teppich der Sprachenvielfalt im Bildungssystem der Ukraine / Materialien der UDGV-Jubilumstagung am 26.–27. September 2003. – L’wiw: Universitt L’wiw, 2003. – S. 48.

31. Zum Problem der interkulturellen Kommunikation im DaF-Unterricht // Berufsbild eines Lehrenden und Spezifika des Lehr- und Lernprozesses an Bildungseinrichtungen der Ukraine im Kontext des Europischen Referenzrahmens und BolognaProzesses. –12. UDGV-Tagung am 11–12. November 2005. – L’wiw: Universitt L’wiw, 2005. –S. 27.

32. Невербальне заперечення в комунікації: типологічний аспект // Соціокультурні аспекти навчання іноземних мов. – Тези міжнар. наук.-практ. конф. – Тернопіль: ТДПУ, 2004. – С. 61–62.

33. Семантична сфера дії заперечення: універсальне та унікальне // Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес: Мат. міжнар. наук. конф. (24–26 листопада 2004 р.). – Чернівці: Рута, 2004. – С. 226–228.

34. Negation und Negieren im Fremdsprachenunterricht: deutsch-ukrainisch kontrastiv // Begegnungssprache Deutsch: Motivation, Herausforderung, Perspektiven. – Thesenband der 13. Internationalen Tagung der Deutschlehrerinnen und Deutschlehrer Graz/sterreich, 1. – 6. August 2005. – Graz: Khil, 2005. – S. 255–256.