Проведене на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних і нормативно-правових джерел, дисертаційне дослідження проблематики участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, дозволило отримати відповідно до поставленої мети та завдань основні результати дослідження, в яких певною мірою відображається наукова новизна та актуальність обраної теми. Основні з яких такі. Правова природа діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення має складний та багатоплановий характер. По-перше, інститут захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення тісно пов’язаний із реалізацію фундаментальних принципів адміністративного права взагалі та адміністративного процесу зокрема, а також виступає однією із гарантій законності провадження у справах про адміністративні правопорушення. По-друге, участь захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення випливає із конституційного права особи на правову допомогу. Особливо потребують такої професійної правової допомоги учасники правовідносин, що складаються у рамках кримінального та адміністративно-деліктного процесу, оскільки саме у цій сфері зачіпляються не лише майнові (як, наприклад, у цивільному, господарському процесі) права та інтереси, а й так звані природні права людини, зокрема право на свободу та особисту недоторканність. Сутністю діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративне правопорушення є здійснення конституційного права особи на правову допомогу у провадженні у справах про адміністративні правопорушення з метою забезпечення захисту та реалізації прав, свобод та законних інтересів осіб, щодо яких здійснюється провадження у справі про адміністративні правопорушення, забезпечення законності у відповідному провадженні. Захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення – це самостійний, незалежний учасник провадження по справі про адміністративне правопорушення, який надає професійну правову допомогу у встановленому законом порядку особі, по відношенню до якої здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення, шляхом захисту її прав, свобод та законних інтересів. Ґенезу дослідження статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у вітчизняній адміністративно-правовій науці умовно можна поділити на чотири етапи, кожен з яких має свою специфіку і свідчить про певну наступність у дослідженні відповідного питання у правовій доктрині, хоча й при загальному фрагментарному погляді вчених. Права захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення – це закріплений Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України комплекс юридично забезпечених можливостей захисника надавати правову допомогу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, що полягає, зокрема, в ознайомленні з матеріалами справи, заявлені клопотань, поданні скарг на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, тощо, з метою забезпечення особи правом на захист.
Наступним важливим елементом правового статусу захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення є його обов'язки, які взаємопов'язані із здійсненням відповідних прав. Недоліком законодавчого регулювання зазначеного питання є відсутність в чинному адміністративно-процесуальному законодавстві переліку обов'язків захисника. Гарантії його діяльності в адміністративно-деліктному процесі, є водночас і елементом його правового статусу, і засобом ефективної реалізації повноважень захисника. Місце захисника як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення серед традиційного класифікаційного розподілу відповідних суб’єктів, характеризується тим, що: розподіляючи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючи правовий статус захисника, його слід віднести до індивідуальних суб’єктів; за обсягом виконуваних процесуальних функцій у провадженні у справі про адміністративні правопорушення роль захисника у відповідному провадженні по справам про адміністративні правопорушення є на сучасному етапі факультативною; захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення належить до групи суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями; особливість позиції захисника в традиційному класифікаційному розподілі за критерієм зацікавленості особи у справі, зокрема і результаті її вирішення, полягає в тому, що його логічно та обґрунтовано можна відносити і до групи суб’єктів, що мають особисту зацікавленість (юридичний інтерес) у справі, і до групи осіб, які сприяють здійсненню провадження своїми знанням та діями. Автор пропонує власний варіант класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення за критерієм наявності особливої зацікавленості у справі на тих, що її мають та на таких, які не мають власного інтересу.
Окрім того, можливим є введення ще одного критерію класифікації – мети участі, обсягу повноважень та відношення до справи суб’єктів провадження. Участь захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення має певні особливості в залежності від стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення (підтримується домінуюча позиція у вітчизняній адміністративно-правовій науці щодо виділення чотирьох стадій й збереження за ними традиційно-прийнятних назв). Змістом діяльності захисника на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення є реалізація наданих йому законодавством прав та виконання обов’язків у рамках конкретних процесуальних дій, зумовлених специфікою завдань кожної стадії провадження по справі, і спрямованих на відстоювання інтересів особи, щодо якої здійснюється захист. На сучасному етапі найповніше розкривається зміст діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення на стадії розгляду справи, що зумовлено станом сучасного адміністративно-деліктного законодавства, разом з тим слід розширити законодавчі можливості участі захисника на всіх стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення. Одним із шляхів вдосконалення чинного законодавства про участь захисника у провадження у справах про адміністративні правопорушення традиційно є аналіз та запозичення позитивного зарубіжного досвіду відповідного законодавчого регулювання. Можна стверджувати, що спостерігається багатовекторність у нормотворчій діяльності зарубіжних держав щодо визначення правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.
Позитивним і цілком логічним вбачається для вітчизняного законодавця врахування досвіду тієї групи держав, які з метою приведення у відповідність до вимог сучасності, реформували інститут захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, оновили кодифіковані акти. При цьому доречно зробити наголос, що досвід зарубіжних держав, повинен запозичуватися з урахуванням ряду критеріїв: логічність та послідовність тієї чи іншої зарубіжної моделі; достатній період ефективного функціонування моделі у певній державі; відсутність історичних чи ідеологічних обумовленостей відповідної моделі у конкретній країні; прогнозні показники щодо реального функціонування моделі, що запозичується, в умовах українського суспільства та держави. Важливим та необхідним при розробці та прийнятті нового адміністративно-деліктного акту стало б запозичення досвіду зарубіжних країн щодо закріплення моменту вступу захисника у провадження з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення. Позитивним було б і чітке визначення процесуальних прав та обов’язків захисника у проваджені у справах про адміністративні правопорушення, законодавче визначення терміну „захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення”. Поряд із запровадженням інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб, логічним було б передбачити участь у справах про адміністративні правопорушення, вчинені юридичними особами, захисника юридичної особи. Безумовно, такі новели будуть сприяти реалізації конституційних положень щодо гарантій прав і свобод людини, громадянина і юридичних осіб, посилять правозахисну функцію держави. Проведений комплексний аналіз відповідного чинного законодавства щодо участі захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення, забезпечення права на юридичну допомогу особи, що притягується до адміністративної відповідальності, практики його застосування, дозволяє зробити висновок про недостатньо ефективний рівень законодавчого регулювання зазначеного питання та необхідність його реформування. Зокрема, необхідним є прийняття відповідних законодавчих положень, які б встановлювали коло суб’єктів надання правової допомоги взагалі та захисту у провадженні у справах про адміністративні провадження зокрема. Стосовно саме останнього виду правової допомоги повинні бути закріплені певні фахові вимоги, які б забезпечували кваліфікованість надання такої допомоги, найбільш оптимальним, з урахуванням позиції КСУ, було б надати таке право адвокатам та фахівцям у галузі права, що мають вищу юридичну освіту.
Приймаючи остаточний варіант закону про правову допомогу, законодавець повинен приділити увагу і етичним аспектам діяльності осіб, яким буде надано право надавати правовому допомогу, зокрема здійснювати захист у провадженні і у справах про адміністративні правопорушення. Недоліком чинного законодавчого регулювання є також відсутність норм щодо можливості надання безоплатної правової допомоги у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Проблема надання безоплатної правової допомоги взагалі та у провадженні у справах про адміністративні правопорушення зокрема, потребує врегулювання або як деталізована частина закону про правову допомогу, або окремим законодавчим актом. Однак у КУпАП можливо вже сьогодні внести відповідні зміни, закріпивши право окремих категорій населення на безоплатну правову допомогу. Із проблемою гарантування права на правову допомогу, зокрема і захисту у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, пов’язано питання випадків обов'язкової участі захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення. Доцільним є закріплення обов’язкової участі захисника у провадженні у справах про адміністративне правопорушення щодо: 1) неповнолiтнiх; 2) осiб, якi внаслідок фізичних або психічних вад, не спроможні самостійно захищати свої права і свободи; 3) осіб, які не володіють мовою провадження, 4) у справах, пов’язаних із заходами примусу, спрямованими на обмеження волі (у випадках притягнення до відповідальності за правопорушення, за яке передбачено стягнення у вигляді адмiнiстративного арешту, та заходи забезпечення провадження, які пов’язані із затриманням більш ніж на три години. Необхідним є внесення змін до адміністративно-деліктного законодавства щодо моменту допуску захисника до участі в провадженні. Слід закріпити саме на рівні КУпАП положення про те, що захисник повинен бути допущений для участі у справі про адміністративне правопорушення з моменту порушення справи (з моменту складання протоколу), а у випадку адміністративного затримання – з моменту адміністративного затримання, причому у випадках, коли термін затримання подовжується на термін більш ніж три години, його участь є обов’язковою. За умови чіткого визнання адміністративно-деліктним законодавством можливості притягнення юридичних осіб до адміністративної відповідальності потребує свого висвітлення і специфіка надання правової допомоги, зокрема захисту, юридичним особам. Складність цього питання не в останню чергу зумовлена відсутністю як законодавчого досвіду, так і практичного у цій сфері. Отже, питання захисту юридичної особи в провадженні у справах про адміністративні правопорушення ще потребує спеціальних наукових досліджень. Нині триває процес реформування адміністративного права, зокрема його процесуальної частини, розроблюються та виносяться на обговорення проекти нових кодифікованих адміністративно-деліктних актів. Аналіз доктринальних положень свідчить про наявність різних думок, поглядів та концепцій з цього питання. Вдосконалення адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися у рамках майбутнього кодифікованого адміністративно-деліктного акту, до складу якого повинна входити і процесуальна частина, однак досить деталізована. |
