В дисертації проведено теоретичні узагальнення і запропоновано розв’язання наукового завдання щодо удосконалення методологічних і практичних основ запровадження загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в системі соціальної політики. Загальні висновки, отримані в ході дослідження, полягають в наступному: На сучасному етапі соціально-економічного розвитку принципово важливого значення набуває формування та запровадження організаційно-економічних і нормативно-правових механізмів, що забезпечують побудову практично нової за принципами обов’язкової державної страхової складової пенсійної системи України. За своєю структурою та змістом остання являє собою складний комплекс інститутів, відносин і механізмів соціально-політичного характеру щодо пом’якшення впливу чи компенсації соціальних ризиків шляхом створення інституційних страхових механізмів соціального захисту та інших суспільних заходів, які сприяють вирішенню різних проблем на протязі всього життя людини. Дослідження теоретичних засад загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в соціально-політичному вимірі дало можливість визначити його як один із інституційних механізмів в системі соціальної політики. Сама ж соціальна політика спрямована на розвиток і гармонізацію соціальних відносин, перш за все соціально-трудових, між соціальними групами, соціальними прошарками суспільства, у центрі яких - людина, її добробут і соціальний захист. В вузькому розумінні соціальна політика виступає як соціальний захист, спрямований на забезпечення життя, здоров’я і добробуту населення за конкретних економічних умов. Об’єктивна необхідність соціального захисту витікає з наявності соціальних ризиків як визнаних суспільством подій в житті людини, настання яких містить ймовірність втрати або обмеження економічної самостійності та соціального благополуччя людини.
3. Державне пенсійне страхування є однією з основних гарантій соціального захисту, завданням якого є підтримка матеріального добробуту громадян та їхніх сімей у випадку виходу на пенсію за віком, за інвалідністю чи у разі втрати годувальника. Воно виступає як сукупність особливих замкнених перерозподільчих відносин між його учасниками з питань формування за рахунок грошових внесків цільового пенсійного фонду для надання грошової допомоги громадянам, які вийшли на пенсію. Його нормативна база входить до переліку основних прав людини і є одним з найважливіших засобів досягнення соціальної злагоди в суспільстві, сприяючи тим самим зростанню участі в житті суспільства представників всіх соціальних груп населення. В системі державного пенсійного страхування основними є дві моделі: розподільча (солідарна) і накопичувальна. Для України поєднання солідарної й накопичувальної систем є найоптимальнішим варіантом нової пенсійної системи, оскільки дає змогу диверсифікувати різні типи ризиків. 4. Сучасний стан пенсійного забезпечення і захист непрацездатного населення в Україні залежать від рівня економічного розвитку держави, а також розвитку його інститутів. Якщо перше впливає на розмір пенсій (мінімальної і середньої), то інституційні елементи, відповідно, - на інформаційно-правові та організаційно-функціональні і фінансові аспекти-системи пенсійного забезпечення. До цього слід додати наявність украй високої та невиправданої диференціації в системі заробітної плати і доходів населення в різних секторах економіки, яка при цьому непов'язана з розмірами страхових відрахувань і системою соціального захисту, і є гальмом розвитку системи пенсійного страхування. 5. Аналізуючи можливості і проблеми запровадження обов’язкового накопичувального рівня в пенсійній системі виявлено, що соціально-трудова сфера впливаючи на розвиток суспільства і його соціальну політику, залишається проблемним фундаментальним ключовим фактором в досягненні суспільно прийнятного рівня, структури та диференціації трудових доходів. За таких умов принципового значення у проведенні пенсійної реформи на страхових засадах набуває розроблення організаційно-економічного механізму зростання доходів від трудової діяльності та поліпшення рівня життя працюючих. Проте спрямованість на досягнення високих соціальних стандартів вимагає узгодженості та гармонійного поєднання як заходів соціальної політики, наприклад, введення єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників закладів і організацій окремих галузей бюджетної сфери, так і всіх елементів механізму державного господарювання в податковій, ціновій, інвестиційній та інших економічних сферах. До того ж це потребує формування економіки інноваційного розвитку, в якій основну частку займатимуть високопродуктивні, конкурентоспроможні робочі місця, що можуть гарантувати зайнятим на них працівникам стабільну та високооплачувану зайнятість і відповідно високі ставки страхових пенсійних відрахувань. 6. Запровадження накопичувальної системи є нагальним завданням при реформуванні державного пенсійного страхування, яку, як засвідчив аналіз, супроводжуватимуть цілий ряд ризиків в процесі функціонування на ринках капіталів задля отримання інвестиційного доходу і отримання прибутку на користь застрахованих осіб. До таких ризиків відносяться системні, агентські, портфельні, фінансові, інвестиційні, політичні, демографічні і моральні ризики. Обмеження різних видів ризиків може відбуватись як через встановлення державою регуляторних правил поведінки для пенсійних фондів і інших суб’єктів фінансового ринку, так і шляхом забезпечення державних гарантій, особливо в умовах початку пенсійної реформи, щоб підтримати довіру до нововведень. 7. Діюча солідарна пенсійна система достатньо залежна і від демографічних ризиків. Україна має коефіцієнт демографічної залежності пенсійної системи один з найвищих у світі, а вік виходу на пенсію чи не найнижчий у світі і середню очікувану тривалість життя чоловіків при досягненні 60-річного віку 14,5 років, а жінок при досягненні 55 років – 23,2 роки. Все це наштовхує на думку про необхідність підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років. 8. Окрім проблем, які пов’язані з демографічними факторами, нова пенсійна система заснована на засадах страхування, зіткнулася з проблемами гендерного характеру, що багато в чому пов’язано з тим, що середня заробітна плата жінок не перевищує 70% середньої заробітної плати чоловіків. Протягом останніх років гендерний дисбаланс в оплаті праці на користь чоловіків посилюється і тим самим негативно впливає як на сучасний фінансовий стан жінки, так і не сприяє в повній мірі використанню трудового потенціалу жінок. 9. Вдосконалення пенсійної системи має відбуватися шляхом переосмислення структури та змісту моделей її реформування. Вдосконалення існуючої вітчизняної трирівневої моделі, на нашу думку, має відбуватися шляхом розмежування страхових і не страхових елементів пенсійного забезпечення, тобто за аналогією, що запропонована Світовим Банком. За його рекомендацією п’ятирівнева модель включає солідарний, накопичувальний (обов’язковий та добровільний), а також рівень, що базується виключно на бюджетних коштах за рахунок податків, і рівень, який передбачає фінансову підтримку людей похилого віку всередині родини або іншими поколіннями. 10. Нагальною потребою і важливим завданням щодо подальшого розвитку пенсійної системи є запровадження цілісної системи звітності, фінансового обліку та державного контролю в сфері соціального страхування. На його вирішення і направлений законопроект “Про єдиний соціальний внесок і адміністрування збору і обліку єдиного соціального внеску”, який дасть можливість вирішити проблемні питання, пов’язані з ухиленням від сплати страхових внесків до пенсійного та інших соціальних страхових фондів. 11. Системним заходом удосконалення пенсійного забезпечення є звільнення солідарної системи від пільгових категорій пенсіонерів шляхом запровадження професійної пенсійної системи, скорочення чисельності пенсіонерів за рахунок підвищення пенсійного віку, збільшення чисельності платників внесків через поступову ліквідацію зайнятості в тіньовому секторі. Для досягнення позитивних результатів при запроваджені загальнообов’язкового державного пенсійного страхування важливу роль має відігравати роз'яснювальна робота серед населення. 12. Реформування пенсійної системи в Україні відбувається шляхом поєднання досвіду інших країн з урахуванням вітчизняної специфіки. Враховуючи досвід розвинених країн та ближнього зарубіжжя, пенсійні виплати громадян нашої держави мають складатися з базової страхової та накопичувальної частин. Проте, проблемним питанням для України в майбутньому, враховуючи досвід Казахстану і Росії, залишається інвестиційна діяльність, розпорядження та управління пенсійними активами. В інвестиційній стратегії має бути враховано більш широкий спектр можливостей щодо капіталізації пенсійних коштів, як у вітчизняній економіці, так і за рубежем. На перших порах запровадження обов’язкової накопичувальної системи інвестування пенсійних внесків буде більш стабільним в зарубіжні компанії або в спільні з іноземними компаніями проекти. Однак, якщо Україна затримуватиме впровадження другого рівня, то це негативно вплине на пенсії громадян і відповідно на їх соціальний захист, а значить і на рівень соціальності держави в цілому. |