Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки: Дослідження підтвердило провідну роль Я. Бодуена де Куртене у закладанні фундаменту теорії фонеми, визначенні супровідної номенклатури та окресленні принципів і методів подальших фонологічних досліджень. Учений виділив поняття “фонема” як психічний еквівалент звука, що дало поштовх для вивчення фонеми як психологічної одиниці. Ф. де Сосюр у положенні про фонему як тип у системі протиставлень з іншими типами створив передумови для визначення фонеми як лінгвістичної одиниці. Теорія мовного знака Ф. де Сосюра стала ще одним джерелом інтерпретації фонеми – вже як елемента позначення. Концепції, що інтерпретують теорію фонеми, можна поділити на три типи: 1) такі, що розбудовують співвідношення “фонема як психологічна одиниця – мовець” – теорія фонеми Я. Бодуена де Куртене, ранній дескриптивізм, сучасний нейропсихологічний напрямок Лондонської фонетичної школи; 2) такі, що розбудовують співвідношення “фонема як одиниця фонологічної системи мови – система мови” – Щербівська фонологічна школа, Московська фонологічна школа, різні напрямки структуралізму: фонологічна концепція М.С. Трубецького, глосематика, модель диференційних ознак, дистрибуціоналізм; 3) такі, що розбудовують обидва ці співвідношення при домінуванні одного з них – фізична концепція Д. Джоунза (при домінуванні співвідношення ІІ типу), теорія подвійного членування мови А. Мартіне (при домінуванні співвідношення ІІ типу). Наприкінці ХХ ст. переважали концепції І та ІІ типу. За визначеними типами нам видається за можливе здійснити класифікацію концепцій, що розвивають теорію фонеми в українській лінгвістиці. До І типу належать концепції психологічного напрямку 1920 – 40-х рр. (М.Г. Йогансена, І. Трояна, Є.К. Тимченка, М.Я. Калиновича). До ІІ типу належать: структурна концепція О.Н. Синявського, концепція І.П. Сунцової, семантична інтерпретація теорії фонеми М.Ф. Наконечного, функціональна концепція П.П. Коструби. До ІІІ типу належать: модель системи фонем О.Б. Курило (при домінуванні співвідношення І типу), структурно-семантична концепція Н.І. Тоцької (при домінуванні співвідношення ІІ типу), психологічно-структурна концепція Ю.О. Карпенка (при домінуванні співвідношення І типу), лiнгвiстична модель аналізу теорії фонеми С.В. Семчинського (при домінуванні співвідношення ІІ типу) та нейролiнгвiстична модель фонеми К.М. Тищенка (домінує співвідношення І типу). Проведена класифікація концепцій дозволяє зробити висновок, що психологічний підхід до інтерпретації теорії фонеми переважає в українській лінгвістиці як на першому – визначальному – етапі інтерпретації теорії фонеми, так і на сучасному етапі. У межах концепцій, які утворюють фундамент загальнолінгвістичної теорії фонеми, протягом ХХ ст. було подано лінгвістичну характеристику основного об’єкта теорії, визначено місце фонеми у системі мови, відкрито закономірності функціонування системи фонем, створено класифікації фонем. Встановлення причин існування основного об’єкта загальнолінгвістичної теорії фонеми переводить фонему і до сфери досліджень нейролінгвістики. Основнi положення дисертацiї викладено у таких публiкацiях: Радван Д. Фонетичний дискурс класичного арабського мовознавства // Сходознавство. – 2000. – № 9–10. – С. 41– 44. Радван Д. Фонетичне дослідження О. Синявського // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія “Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика”. – 2000. – Вип. 9. – С. 63–64. Радван Д. Hurf ’usl та hurf fur‘ у фонетичній концепції Сибавейгі // Сходознавство. – 2000. – № 11–12. – С. 129–134. Радван Д. Лiнгвiстична модель аналiзу теорiї фонеми // Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць: У 2 ч. / Упоряд. В.Ф. Чемес. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. – Ч.2. – С. 276–281. Радван Д.В. Психологічний напрямок української фонології: погляд у контексті новітніх досліджень // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Зб. наук. праць. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”. – 2003. – Вип. VII. – С. 128–135. |