Основні наукові й практичні результати дисертації полягають у наступному. 1. Права і свободи людини в розгортанні філософсько-політичних доктрин та їх вплив на розвиток ліберально-демократичних процесів у становленні демократії набувають як теоретичного, так і практичного значення. Їх аналіз дає підстави стверджувати, що з розвитком демократичного процесу пов’язаного з певними історичними умовами відбувається становлення сучасної цивілізованої держави, головною ознакою якої є забезпечення та зміцнення прав і свобод людини. 2. Аналіз історико-ідеологічної спадщини у галузі політичних доктрин щодо розуміння прав і свобод людини в українському суспільстві, ступінь їх впливу на поточний соціально-політичний розвиток, за своєю суттю історично формулювали і продовжують нормативно формулювати ті умови та способи співжиття людей, які є об’єктивно необхідними для становлення громадянського суспільства в Україні, для забезпечення гармонійної взаємодії людини, суспільства, держави, природного середовища. 3. Саме цим визначається два підходи до вивчення розвитку вітчизняного демократичного процесу, а саме: плюралістичного і моністичного. Плюралістичний підхід включає різні дисципліни: історію політичних і правових учень, політичну соціологію, політичну філософію, політичну географію. Моністичний підхід розглядає зазначене дослідження через вивчення політичного режиму, державних інститутів, існуючих елементів громадянського суспільства. На основі філософсько-політологічної парадигми дослідження функціонування прав і свобод людини у становленні цивілізованої демократії в Україні, її перехідному періоді, доведено гіпотезу, що ґрунтувалася на двох припущеннях: об’єктивного і суб’єктивного змісту. З точки зору об’єктивного припущення – не демократичними, авторитарними застарілими радянсько-партійними засобами рухатись у напрямку сучасної демократії неможливо. За суб’єктивною – суб’єкт політики, від якого залежить, доля демократичних реформ, не може керуватися світоглядом набутих під час активної діяльності доби тоталітаризму. Тому “перехідний період” став не стільки часом утвердження демократії, скільки етапом повільного та болісного розпаду тоталітаризму, з поступовим та надзвичайно повільним формуванням нового політичного мислення у громадян, як суб’єктів політичних процесів, здатних до самоврядування, сприйняття і утвердження нової політичної культури суспільства, зміни менталітету. 4. В ході дослідження становлення сучасної демократичної системи була звернута увага на вагомий елемент суб’єктивного фактора, тобто досвід політичного лідера, пов'язаний з його минулим досвідом. Зроблено висновок, що політичний лідер, який отримав досвід управління за тоталітарного режиму, не здатний своїми діями впливати на розвиток демократичних процесів, а навпаки, причетний тільки до його гальмування. Демократична процедура, якої завжди необхідно дотримуватись, заважає набутим практично вольовим діям. Намагання командно-адміністративними методами розбудувати цивілізоване демократичне суспільство неможливе. 5. Реалізація конституційного прагнення формування в Україні відкритого громадянського суспільства, розвиток та зміцнення демократичної, соціальної, правової держави неможлива без урахування та утвердження в суспільній свідомості, як на рівні посадових осіб, так і на рівні пересічних громадян, дотримання чітко визначених правил суспільно-політичного життя, захисту невід’ємних та невідчужуваних природних прав і свобод людини. 6. Незважаючи на уніфікованість українського менталітету, є всі підстави вважати здатність українського народу швидше просуватись до універсалізації світового процесу, пов’язаного з поширенням сучасної демократизації, з високими стандартами життя, зберігаючи при цьому свою неповторну самобутність. Разом з тим, це ознака того, що тенденції охоплення ліберально-демократичними процесами об’єктивно існують, незалежно від того, усвідомлюється це дослідниками в належних поняттях чи ні, і чи адекватні терміни застосовуються для визначення їх характеристик. 7. Переоцінка цінностей європейської культури у філософській і політичній думці на рубежі ХХ – ХХІ ст. стала органічною складовою сучасного стилю мислення. До сцієнтистського і гуманістичного типу знань, які вважалися універсальною формою будь-яких досліджень додаються знання, що формують новий способ мислення – звернення до ментальних структур етносу та його національних можливостей. 8. Досвід теоретичної рефлексії щодо прав і свобод в контексті гуманітарного пізнання зумовив висновки, згідно яких концептуальний підхід до вивчення демократичного лібералізму характеризується міждисциплінарністю, тобто базується на комплексному використанні специфічних методів різних наук та інтеграції отриманих результатів в рамках єдиної методології і, перш за все, – напрацьованих останнім часом підходів у рамках політичної філософії, політичної соціології, політичної психології, етнополітології, історіософії, етнокультурології, які з різних сторін вивчають ліберально-демократичні процеси та втілення прав і свобод у національно-демократичних політичних системах. 9. Глобальність і гострота проблем, з якими доводиться мати справу сучасному українському суспільству на шляху розбудови демократичної, правової, соціально-орієнтованої держави, потребує не тільки всебічної інтерпретації ідей зарубіжної та вітчизняної політологічної науки, теоретичного осмислення національного феномену, але і прямого співставлення теоретичних питань з тими, котрі ставить сьогодні суспільно-політична практика. Так, осмислення вільної демократії в своєму змістовно-ідентифікативному навантаженні має політико-світоглядне спрямування, в контексті якого визначається загальна характеристика властивостей та особливостей політичної філософії. Аналіз взаємовідносин між категоріями національного менталітету та політичного менталітету в історико-філософському та політологічному контексті дає підстави стверджувати, що політичний менталітет знаходиться в стані виявлення онтології і феноменології національного менталітету, тому, що політичний менталітет, змістом якого виступає ліберальна демократія, не може сформуватися у суспільстві, де людина не усвідомила себе духовним суб’єктом, внутрішньо вільним і здатним до самоврядування і соціопраксіологічної діяльності, суб’єктом державницького умонастрою. Визначено, що при спробі окреслити предметну реальність сучасної демократії, слід виявити можливості і здатність вступу до неї нації, адже політичний менталітет не повинен відкидати традиції, культуру, історичну пам’ять народу, минулий досвід політичного режиму, його психологію, комунікативні мультипроцеси. Опрацьований матеріал дисертаційного дослідження далеко не вичерпує зміст поставленої проблеми щодо прав і свобод в контексті українського державотворення, але являє собою можливий варіант переходу від сучасного стану суспільства до постсучасного, модернізованого, здатного забезпечити собі стабільність, життєздатність і розвиток на основі багатоаспектних підходів з максимальним використанням можливостей окремих індивідів, етнонаціонального, соціального, інституційно-інформаційного та державного потенціалу, оптимального поєднання традиційних і сучасних цінностей, збереження особливостей і неповторності українського народу. |
