Результатом дисертаційного дослідження є наукове обгрунтування теоретико-методологічних та прикладних засад процесу підвищення конкурентоспроможності високотоварних сільськогосподарських підприємств, яке дало змогу сформулювати низку висновків і пропозицій щодо перспектив його ефективної реалізації: 1. Конкуренція як основний рушійний елемент ринку розвивається за законами попиту і пропозиції, впливає на забезпеченість ринку товарами та стимулює розвиток економічної системи в цілому. До її особливостей в аграрній сфері відносяться: по-перше, локальний сільськогосподарський ринок, де товаровиробники реалізовують свою продукцію дрібними партіями за ціною, що встановлена під дією попиту та пропозиції, є прикладом досконалої конкуренції; по-друге, для сучасного типу конкуренції в аграрній сфері більш характерні риси монополістичної конкуренції, оскільки продукція, що виробляється сільськогосподарськими підприємствами: цукрові буряки, соняшник, зерно, м’ясо, молоко, хоча і є стандартизованою, але реалізується великими партіями, які відрізняються якістю, ціною й умовами поставки; по-третє, олігополія характерна переважно для недиверсифікованих підприємств з переробки сільськогосподарської продукції спиртових і цукрових заводів, масложирових комбінатів, консервних заводів і т.д., а науково-дослідні підприємства з виробництва елітних сортів рослин та виведення високопродуктивних порід тварин займають монопольне становище на ринку. 2. Ключового значення конкурентна боротьба набуває для високо-товарних сільськогосподарських підприємств, до яких відносяться суб’єкти господарської діяльності з загальною площею сільськогосподарських угідь не менше 1000 га, які реалізують власну продукцію на рівні 75% і вище, оцінену у вартісному виразі в поточних цінах реалізації, за виключенням приросту незавершеного виробництва, приросту вартості молодих багаторічних насаджень і малотоварних продуктів (соломи, зеленої маси, гною), характеризуються незменшуваним рівнем товарності ( 75%) протягом кількох років (не менше 3 років). 3. Конкурентоспроможність високотоварного сільськогосподарського підприємства залежить від рівня товарності підприємства, конкуренто-спроможності продукції й потенційної можливості забезпечити цю конкурентоспроможність у довгостроковому періоді. Саме потенційна можливість утримувати (завойовувати) конкурентні переваги в майбутньому є вирішальною для реальної оцінки конкурентної позиції даного підприємства порівняно з існуючими або потенційними конкурентами, оскільки визначає б наскільки одне підприємство має більше можливостей розвити свою реальну конкурентоспроможність порівняно з іншими. 4. За період 2005-2007 років в Житомирській області функціонувало 548 сільськогосподарських підприємств, рівень товарності яких був не менше 75% протягом 3 останніх років, та 215 сільськогосподарських підприємства з загальною площею сільськогосподарських угідь не менше 1000 га. Проте, одночасно двом вищезазначеним критеріям відповідали 124 сільськогосподарських підприємства Житомирської області, яких необхідно відносити до категорії високотоварних. Серед зазначених господарств найбільшу питому вагу склали господарські товариства (37,1%), приватно-орендні підприємства (30,6%) та фермерські господарства (27,4%). 5. Високий рівень конкурентоспроможності високотоварних сільськогосподарських підприємств забезпечується ефективним використанням наявного ресурсного потенціалу та налагодженою системою збуту. Порівняльний аналіз господарської діяльності високотоварних і низькотоварних сільськогосподарських підприємств регіону дослідження виявив переваги високотоварних сільськогосподарських підприємств у процесі виробництва конкурентоспроможної продукції і використання наявних ресурсів. Так, високотоварні сільськогосподарські підприємства ефективніше використовують уречевлені засоби, робочу силу, виробничу і соціальну інфраструктуру, нову техніку та технології; в них відбувається зниження собівартості одиниці реалізованої продукції при збільшенні обсягів її реалізації (ефект масштабу); вони мають більше можливостей реалізувати продукцію не в період масового збирання, коли пропозиція вища від попиту, а у більш пізні терміни із сприятливою кон'юнктурою, що дає змогу збільшувати прибутки. 6. Проведений кореляційно-регресійний аналіз впливу відібраних факторів на конкурентоспроможність високотоварних сільськогосподарських підприємств показав пряму залежність між показниками потенційної (ресурсної), поточної конкурентоспроможностей, рівнем товарності підприємства та загальної конкурентоспроможності даних підприємств. Все це свідчить про те, що підвищення індексів потенційної (ресурсної) та поточної конкурентоспроможностей призведе до підвищення рівня товарності підприємства, що, в свою чергу, спричинить збільшення показника конкурентоспроможності високотоварного сільськогосподарського підпри-ємства. 7. Оптимізаційне моделювання співвідношення земельних, трудових, матеріально-технічних ресурсів з метою підвищення потенційної (ресурсної) конкурентоспроможності типового високотоварного сільськогосподарського підприємства Житомирської області показало, що найбільш мобільною складовою ресурсного потенціалу є матеріально-технічні ресурси сільсько-господарського підприємства, а для підвищення ефективності виробництва аграрної продукції важливим є не кількісний, а якісний критерій використання виробничих ресурсів. 8. В умовах монополізму переробних підприємств, диспаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, відсутності системної державної політики, зменшення питомої ваги сировини в ціні кінцевого продукту, основним і найефективнішим методом збільшення конкуренто-спроможності сільськогосподарської продукції для високотоварних сільсько-господарських підприємств Житомирської області є інтеграція з переробними галузями. Високотоварні сільськогосподарські підприємства мають великі можливості для здійснення диверсифікації у таких видах діяльності, як виробництво борошна, консервованих овочів і фруктів, ковбасних виробів, сметани, сирів, вирощування коней, виробництво тари та пакувальних матеріалів тощо. 9. На конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств суттєво впливає державна підтримка, що доповнює ринковий механізм і запобігає негативним наслідкам, які пов’язані з його недосконалістю. Організаційно-економічні критерії державної підтримки сільськогосподарських підприємств свідчать про те, що державна допомога аграрних товаровиробників не повинна суперечити правилам її надання згідно вимог СОТ, повинна бути адресною, гарантованою, своєчасною, прозорою, стабільною і розподілятися між підприємствами, які є прибутковими, забезпечують продовольчу безпеку країни, зростання зайнятості населення сільських територій, мають інноваційний напрямок розвитку виробництва, в структурі товарної продукції яких більшу частину займає продукція, що є екологобезпечною і відповідає міжнародним стандартам якості. Оскільки можливості державного бюджету обмежені, на перших етапах саме зазначені вище підприємства повинні отримувати державну підтримку за запропонованими критеріями в більшій мірі, що дозволить їм бути конкурентоспроможними на внутрішніх та зовнішніх ринках. |