У дисертаційному дослідженні підтверджена покладена в його основу гіпотеза, що в специфічних умовах трансформації суспільства та освіти поєднання механізмів державного регулювання та самоорганізації в управлінні галуззю набуває значущості й актуальності з огляду на забезпечення стабільності та ефективності функціонування й розвитку вищої освіти. У новій системі управління сферою вищої освіти мають враховуватися регіональні особливості, тенденції до розширення автономності вищих навчальних закладів, конкурентності освітніх послуг, орієнтації освіти не на відтворення, а на розвиток. Узагальнення результатів дослідження дало змогу сформулювати низку висновків, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Розвиток системи державного управління освітою, зокрема вищою, має велике значення для трансформаційних процесів, що відбуваються в Україні. Орієнтація на демократію й становлення ринкових відносин, підвищення авторитету особистості робить своєрідний виклик освіті, зумовлює потребу в її радикальній модернізації, мобільності управління. Виступаючи могутньою детермінантою соціальних трансформацій, вища освіта потребує об’єктивної оцінки змін, що відбуваються як у системі загалом, так і в управлінні галуззю. Нова модель управління вищою освітою є відкритою і демократичною. Відкрита система передбачає широке залучення зацікавлених сторін до процесу управління. Закрита система була продовженням планової, директивної економіки, відкрита відповідає економіці ринковій, саморегульованій. Завдяки тому, що система вищої освіти приводиться у відповідність з новими економічними реаліями, налагоджуються нові зв’язки між вищою і середньою школами, вищою освітою та ринком праці. У відкритій моделі освіти органічно поєднуються засоби державного впливу з громадським управлінням, оскільки це визначає наявність громадянського суспільства. 2. Найкращим засобом усвідомлення сучасного стану галузі та орієнтирів її подальшого розвитку є системна методологія з її синергетичним ядром. Науково-методичне значення цього підходу полягає в тому, що він дає змогу розглянути суб’єкт-об’єктні відносини в управлінні галуззю, функціональний зміст управлінських явищ, їх взаємозв’язок між собою і соціальним середовищем, з’ясувати дії різноманітних системоутворюючих факторів. Системний підхід до розуміння закономірностей синтезу державного регулювання та самоорганізації в управлінні вищою освітою (яка функціонує в певному соціально-економічному середовищі, в межах більшої всесвітньої мезосистеми вищої освіти і, отже, відчуває на собі їх вплив) допомагає визначити напрями його еволюції, можливі перспективи подальшого розвитку. 3. Управління відкритою системою вищої освіти - це взаємодія внутрішніх саморегуляційних механізмів децентралізованих органів управління галуззю із зовнішнім державним регулюванням, метою якого є досягнення очікуваного результату. Оптимальне поєднання зовнішнього та внутрішнього управління галуззю сприяє ефективному функціонуванню вищої освіти. Важливим має бути також оптимальне співвідношення принципів централізації та децентралізації державного управління галуззю, підвищення автономності ВНЗ. Надання більших свобод закладам має супроводжуватись розширенням організаційно-правових можливостей їх діяльності і підвищенням відповідальності як перед споживачами освітніх послуг, так і перед державою за розвиток галузі, ефективне використання ресурсів, якість освіти. 4. Внаслідок трансформаційних процесів у галузі змінюються функції центрального і регіонального управління вищою освітою: контроль і пряме втручання у функціонування вищої освіти мають поступитися місцем гнучкості, дієвості рішень, прогностичним, експертним, інформаційним та іншим функціям. Функції конкретних органів державного управління вищою освітою мають бути чітко визначені з урахуванням нових тенденцій, що сприятиме підвищенню ефективності управління як за вертикаллю, так і за горизонталлю. Розширення самостійності управлінських структур має грунтуватися на повному використанні наявного потенціалу, активному залученні внутрішніх ресурсів, поєднанні інтересів держави й регіону. Перехід до сучасної системи управління можна здійснити через розробку і поетапне впровадження альтернативних підходів до управління вищою освітою. Для цього необхідно активізувати діяльність рад ректорів (директорів) регіону. 5. Відкритій системі освіти притаманні дезорганізаційні процеси як наслідок протиріч, що в ній накопичуються. В результаті в такій системі, як освіта, ускладнюється управління, посилюються хаотичні процеси, які починають проявлятися не лише на мікро-, а й на макрорівні. В дисертації по-новому визначається роль, яку відіграють хаос, порядок, варіативність у процесах оптимізації державного управління. Відкрита нелінійна парадигма, представлена в дисертації, забезпечує нові можливості для державного управління, яке з огляду на невизначеність світу, всезростаючу складність та різкі зміни потребує динамічності. Отже, виникає необхідність регулювання й закріплення в сучасному законодавстві нових тенденцій у галузі вищої освіти. 6. У нестабільному світі державне управління виступає стабілізуючою силою. В дисертації воно розглядається як фактор збереження стабільності вищої освіти в нестабільні часи трансформацій шляхом знаходження нових джерел порядку, зміни (оновлення) функцій діяльності системи і управління. Основною функцією управління системою вищої освіти залишається розвиток організаційних процесів і системи загалом, підтримуваний самооновленням і самоорганізацією. Трактування класичною наукою системи освіти як закритого, лінійного, оборотного та рівноважного утворення, визначення однозначності шляхів її подальшого розвитку нівелювало саморозвиток освітньої системи. 7. Доведено, що важливим у дослідженні є проблеми прогнозування шляхів подальшого розвитку системи державного управління вищою освітою в сучасних умовах. Категорія самоорганізації як здатність системи до саморозвитку, використання не лише зовнішніх ресурсів, але й залучення внутрішніх можливостей, є системоутворюючим елементом для нової парадигми. Базуючись на засадах самоорганізації, нестабільності та неврівноваженості, вона передбачає багатоваріантність шляхів еволюції системи. У результаті оновлення існуючих та появи нових функцій виникає потреба у розробці нової моделі освіти з притаманною їй системою управління. В умовах ринкової економіки жорстка уніфікована система державного управління вищою освітою демонструє свою неспроможність, а тому потребує залучення механізмів самоорганізації системи. Перспективу дослідження вбачаємо в подальшому вивченні специфіки взаємозв’язку державного регулювання та самоорганізації у відкритій системі вищої освіти. |
