Анотація до роботи:

Ковалішина Н.П. Взаємодія жіночих громадських організацій з органами державної влади як фактор здійснення гендерної політики в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 – теорія та історія державного управління. – Національна академія державного управління при Президентові України. – Київ, 2006.

Дисертація присвячена науково-практичному аналізу взаємодії жіночих громадських організацій з органами державної влади у процесі забезпечення ефективності реалізації гендерної політики в Україні на сучасному етапі її державотворення.

На основі застосування комплексного підходу розкрито особливості та запропоновано періодизацію становлення та розвитку жіночого руху в Україні, концептуально виокремлено та проаналізовано основні моделі діяльності сучасних жіночих громадських організацій в Україні. Виявлено чинники розвитку жіночого руху в регіонах України та визначено його вплив на демократизацію гендерної політики на місцевому рівні влади, а також вплив міжнародних організацій-партнерів на активізацію ролі жінок в управлінні суспільними процесами. Вивчено особливості гендерного підходу до формування державної політики Канади як необхідної умови забезпечення її соціально-політичного розвитку, специфіку управлінської діяльності жіночих громадських організацій щодо забезпечення гендерного балансу в США. Удосконалено механізми взаємодії держави та громадських жіночих організацій щодо формування та оптимізації політики гендерного паритету, запропоновано шляхи оптимізації внеску жіночого громадського руху в процеси формування громадянського суспільства в Україні, визначено засоби впливу жіночих громадських організацій та держави на зміну гендерних стереотипів у сучасному українському суспільстві.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в науково-теоретичному обґрунтуванні шляхів ефективної взаємодії жіночих громадських організацій з органами державної влади на сучасному етапі розвитку Української держави.

У процесі дослідження підтверджено, що вихідна методологія правильна, поставлені завдання виконано, мету досягнуто, покладена в основу наукова позиція автора себе в основних аспектах виправдала й висунута гіпотеза підтвердилася.

На підставі результатів дослідження отримано низку узагальнюючих висновків і сформульовано пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення.

1. Усебічний аналіз наукових джерел, присвячених темі дослідження, свідчить, що взаємодія жіночих громадських організацій з органами державної влади з метою здійснення гендерної політики України є однією з найважливіших управлінських і організаційних проблем, рівень наукової розробки якої недостатній та не відповідає сучасному стану розвитку наукової галузі “Державне управління”.

Особливу роль у контексті становлення жіночого руху в Україні відіграв Захід країни, де відбулося його ідейно-теоретичне та організаційне структурування (оскільки тут він був збагачений досвідом роботи західноєвропейських країн, де жінки стали активними борцями за свої права та освіту), що суттєво поширило його вплив на жінок та суспільство в цілому, підвищило авторитет жіночих організацій серед народу, сприяло збільшенню кількості жіночих організацій, налагодженню співпраці з європейськими феміністичними організаціями та українськими організаціями в еміграції, відродило інтерес жінок до участі у вирішенні освітянських, культурно-побутових та економічних проблем.

Оскільки раніше вказана тема не досліджувалася, хоча окремі її аспекти відображені в науковій літературі, це й зумовило визначення основних напрямів наукового дослідження.

2. З’ясовано сутність жіночого руху як сукупності багатьох жіночих організацій, груп та об’єднань з фіксованим та нефіксованим членством, які активно діють у суспільстві з метою врахування матеріальних, соціальних, політичних, духовних чи інших інтересів жінок, а також досягнення фактичного рівноправ’я з чоловіками у різних сферах суспільного життя.

Розкрито історію становлення й розвитку жіночого руху та здійснено його періодизацію: І період (1860-1900 рр.) – просвітницька та літературна діяльність жінок, організація перших жіночих гуртків; ІІ період (1900-1905 рр.) – зміна характеру боротьби жінок, боротьба жінок за свої політичні права; ІІІ період (1905-1914 рр.) – поява жіночих організацій як самостійних та багатофункціональних утворень; ІV період (1914-1920 рр.) – національно-визвольна боротьба та робота жінок на потреби фронту; V період (1920-1945 рр.) – набуття жіночим рухом регіональної специфіки, становлення системи жіночих рад в Радянській Україні; VІ період (1945-1990 рр.) – “соціалістичне” вирішення жіночого питання; VІІ період (з 1991р. по цей час) – відродження та розвиток жіночого руху в Україні, набуття ним гендерного змісту та спрямування.

3. Визначено, що жіночі громадські організації відповідно до історичних аспектів, організаційної структури, ідеологічного спрямування, цільових уподобань та основних видів і форм роботи характеризуються такими основними моделями діяльності: національно-культурною (побудова незалежної Української держави, відродження українських звичаїв та традицій, що мають політичне спрямування); благодійницькою (соціальна, доброчинна і меценатська діяльність); молодіжною (соціально-психологічна підготовка та формування здорового способу життя молодих жінок і дівчат); традиційною (яка є правонаступницею жіночих рад радянської доби); професійною (ґрунтується на єдності спільних професійних інтересів); гендерної орієнтації (прагнення захищати всіх жінок, реалізація громадських ініціатив та перетворення гендерних ролей і гендерних відносин у суспільстві) та релігійною (діяльність жіночих організацій різних релігійних конфесій, метою об’єднання яких є місіонерська просвіта).

4. Установлено, що основними функціями жіночих громадських організацій є: організаційна (створення нових товариств, залучення молоді як нових членів); інтеграційна (об’єднання з регіональними та іншими організаціями); ідеологічна (визначення своєї світоглядної ролі в реалізації стратегічних та політичних завдань); виховна (формування у жінок почуття власної гідності, ініціативності); координаційна (встановлення контактів між громадськими організаціями); творчо-культурологічна (проведення масових заходів); благодійницька (захист окремих категорій жінок та надання їм соціальної допомоги).

5. Важливим засобом впливу міжнародних організацій на функціонування жіночого руху в Україні є сучасні інформаційно-комунікативні технології, адже завдяки Інтернету сьогодні у жінок з’явилася можливість відкритого спілкування, обміну досвідом з певної проблематики. Це, у свою чергу, дає підстави для твердження про виокремлення такого напряму в діяльності жіночих організацій, як кіберфемінізм, який характеризує взаємодію жіночих громадських організацій на міжнародній арені й має на меті допомогти сучасній жінці вільно реалізувати себе в суспільному житті, користуючись відповідними інформаційними послугами.

6. Виходячи з власного практичного досвіду автором проаналізовано основні аспекти налагодження взаємодії держави та громадських організацій на прикладі діяльності Київської міської державної адміністрації, зокрема Управління в справах жінок, інвалідів, ветеранів війни та праці. Автором проведене власне соціологічне дослідження, що дало змогу визначити рівень взаємодії жіночих організацій з органами державної влади.

7. У результаті дослідження встановлено, що в умовах розвитку громадянського суспільства жіночі організації є важливим ресурсом реалізації державної влади, оскільки вони виконують функції зі здійснення контролю за владою, а подекуди й виступають безпосередніми партнерами держави, коли згідно з делегованими державою повноваженнями долучаються до реалізації програм, зокрема у сфері зайнятості, надання соціально-психологічної підтримки сім'ї, дітям та багатодітним сім’ям, спрямованих на соціальний захист жінки.

8. Основними шляхами оптимізації внеску жіночого руху в процеси формування громадянського суспільства в Україні є забезпечення соціально-політичного, правового, морально-етичного та духовного рівнів реалізації сучасної гендерної політики. Тому важливими напрямами діяльності жіночих організацій мають стати:

гендерна просвіта, яка сприятиме формуванню феміністичної свідомості та гендерної культури, досягненню гендерного паритету в українському суспільстві;

гендерна експертиза вже прийнятих державних програм, планів з позицій гендерної перспективи з метою ліквідації нерівномірності в гендерному розподілі ресурсів країни.

Важливим аспектом розв’язання гендерної проблеми в українському суспільстві є стратегія реалізації соціального партнерства: з одного боку, жіночих організацій між собою, а з другого – держави та жіночих організацій. У цьому плані держава має системно здійснювати гендерну просвіту, і відповідно до цього – гендерний аналіз та експертизу, які б дали змогу належним чином ураховувати пропозиції жіночої громадськості в процесі здійснення гендерного дискурсу в суспільстві та прийняття відповідних державно-управлінських рішень.

9. На підставі результатів дисертаційного дослідження, аналізу вітчизняного та зарубіжного досвіду обґрунтовано доцільність створення громадських (координаційних) рад при органах державної влади, які б безпосередньо опікувались розв’язанням жіночих проблем. Доведено потребу в створенні на теренах України центрів у справах жінок як необхідної умови формування ефективної гендерної політики в Україні. Одним з механізмів реалізації державної політики щодо забезпечення гендерної рівності в українському суспільстві має стати розробка відповідних інформаційних програм щодо висвітлення гендерної проблематики засобами масової інформації, формування в масовій свідомості образу соціально активної сучасної жінки.

Нагальною є потреба в прийнятті Державної програми гендерного розвитку України, яка має, в першу чергу, сприяти досягненню гендерної рівноваги між чоловіком і жінкою в усіх сфера життя, а на основі цього запропонувати механізми ліквідації гендерного дисбалансу в усіх гілках влади.

Визначені актуальні напрями подальших наукових досліджень: жіночі організації в процесі реформування політичної системи в Україні, становлення і діяльність жіночого руху в Україні на різних етапах суспільного розвитку.

Публікації автора:

1. Ковалішина Н.П. Жіночі громадські організації: регіональні аспекти та базові моделі діяльності // Зб. наук. пр. УАДУ. – 2000. – Вип. 2. – Ч. І. – С. 101-106.

2. Ковалішина Н.П. Витоки, умови виникнення та етапи розвитку жіночого руху в Україні // Зб. наук. пр. УАДУ. – 2001. – Вип. 1. – С. 72-77.

3. Ковалішина Н.П. Паритетна взаємодія органів державної влади й громадських організацій – запорука розвитку гендерної демократії в Україні // Зб. наук. пр. УАДУ. – 2001. – Вип.2. – С. 214-222.

4. Ковалішина Н.П. Жіночий рух України – важливий чинник розбудови громадянського суспільства // Вісн. УАДУ. – 2001. – № 2. – Ч. 2. – С. 260-268.

5. Ковалішина Н.П. Жіночий рух у системі громадянського суспільства: зарубіжний досвід // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 95-99.

6. Ковалішина Н.П. Демократизація політичної культури жінок в Україні: уроки виборів–2002 // Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський союз: Матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю: У 2 т. – К.: Вид-во УАДУ, 2002. – Т. 2. – С. 53-56.

7. Ковалішина Н.П. Роль жіночих громадських організацій у процесі реформування політичної системи України // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук-практ. конф. за міжнар. участю: У 2 т. – К.: Вид-во НАДУ, 2003. – Т. 1. – С. 455-457.

8. Ковалішина Н.П. Міська підтримка розвитку “high-tech”-технологій // Проблеми інноваційного розвитку територій: Матеріали міжнар. наук.-практ. семінарів. – К.: НДІСЕП, 2005. – Вип. 1. – С. 130-138.