У результаті дослідження автором сформульовано ряд узагальнень, пропозицій та рекомендацій, спрямованих на вдосконалення взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією. 1. Корупцію як об’єкт впливу правоохоронної системи варто вважати сукупністю різних за свої характером, але єдиних за своєю сутністю корупційних діянь, у першу чергу, злочинів, проступків та дисциплінарних правопорушень, що у сукупності створюють загрозу національній безпеці держави, порушують основні права і свободи людини, які, згідно з чинним законодавством, самостійно або спільно зобов’язані попереджувати, виявляти та припиняти правоохоронні органи України. 2. Під взаємодією суб’єктів боротьби з корупцією необхідно розуміти врегульовану переважно адміністративно-правовими нормами, погоджену за метою, часом і місцем діяльність суб’єктів боротьби з корупцією, при якій вони впливають один на одного і на суспільні відносини, опосередковані існуванням корупції, з метою попередження, виявлення та припинення корупційних правопорушень, усунення причин та умов, що їм сприяють, шляхом найбільш доцільного поєднання сил, засобів і методів, властивих цим суб’єктам. 3. Незважаючи на те, що взаємодія є ознакою, притаманною таким різновидам антикорупційної правоохоронної діяльності, як оперативно-розшукова та кримінально-процесуальна, за своєю сутністю вона має управлінський характер і відображає зовнішньосистемні та внутрішньосистемні зв’язки учасників спільної діяльності, конкретизуючись залежно від способу виконання поставлених перед ними завдань. 4. При розмежуванні компетенції суб’єктів боротьби з корупцією необхідно враховувати їх загальні завдання, кримінально-процесуальну та адміністративно-процесуальну підвідомчості, а також можливості використання керівниками відповідних органів (відомств) прямих зв’язків. 5. Перехід від децентралізованої моделі організації взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією до централізованої, яка є найбільш прийнятною для України, повинен здійснюватися поступово та підпорядковуватися єдиній меті: а) на стратегічному рівні – це забезпечення постійної спільної діяльності суб’єктів боротьби з корупцією щодо їх всебічного виявлення, вивчення та усунення причин та умов корупції; б) на локально-стратегічному – постійне об’єднання зусиль суб’єктів боротьби з корупцією на пріоритетних напрямах суспільно-економічного життя; в) на оперативному – забезпечення ефективного використання сил та засобів суб’єктів боротьби з корупцією у певний період, у відповідній оперативній обстановці; г) на оперативно-локальному – використання спільних зусиль щодо запобігання та припинення найбільш розповсюдженим видам корупційних правопорушень. 6. Існує тенденція щодо взаємопроникнення досвіду інших країн у діяльність правоохоронних органів України щодо боротьби з корупцією. Використання позитивного досвіду дозволить у короткий термін підвищити ефективність національної системи протидії цьому явищу, привести у відповідність до світових вимог чинне законодавство про боротьбу з корупцією та прискорити інтегрування України до світової спільноти. 7. З метою удосконалення міжнародного співробітництва України з іншими державами у галузі боротьби з корупцією необхідно: 1) створити єдине правове поле для боротьби з корупцією та легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) постійно здійснювати аналіз перспектив розвитку міжнародного і національного законодавства у сфері боротьби з корупцією, в тому числі з транснаціональною корупцією; 3) удосконалити системи обміну інформацією між спеціалізованими органами, які протидіють корупції й судовими органами європейських країн; 4) залучати засоби масової інформації для підтримки міжнародної політики країн, спрямованої на знищення корупції в усіх її проявах; 5) розробити Концепцію взаємодії держав-учасників ЄС, кандидатів до ЄС та третіх країн щодо боротьби з транснаціональною корупцією; 6) збільшити кількість представництв МВС України, СБУ, Генеральної прокуратури в державах – стратегічних партнерах України; 7) ініціювати створення у Європі координаційного центру з питань боротьби з транснаціональними корупційними діяннями; 8) визначитися з порядком обміну оперативної інформації, яка стосується корупційних діянь, у тому числі й такої, що має обмежений доступ; 9) активізувати роботу щодо направлення працівників правоохоронних органів України для навчання або стажування до тих держав, які мають позитивний досвід протидії корупції. 8. Розроблено пропозиції для внесення змін до ряду законів (законопроектів) та підзаконних актів, що стосуються вдосконалення організації взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією, нормативного визначенням їх правого статусу, критеріїв оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів та статистичної звітності щодо боротьби з корупцією. Так, пропонується доповнити Закон України “Про боротьбу з корупцією” положеннями: а) про те, що підрозділи Служби безпеки України повинні складати протоколи лише про корупційні правопорушення, що вчинені державними службовцями, які займають важливе та особливо важливе становище, а також суддями, прокурорами, заступниками керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць; б) про те, що працівники інших підрозділів органів, які ведуть боротьбу з корупцією, мають право брати участь у зборі матеріалів про корупційні правопорушення за дорученнями цих органів; в) точним переліком підрозділів МВС України, Податкової міліції України, СБУ, Військової служби правопорядку у ЗС України, які ведуть боротьбу з корупцією. Крім цього, обґрунтовано потребу в створенні міжвідомчої “Інструкції про взаємодію та розмежування повноважень правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією”. У структурі інструкції пропонується передбачити положення, які б стосувалися: 1) правової основи та принципів організації взаємодії; 2) мети, завдань, напрямів та рівнів взаємодії; 3) критеріїв розмежування повноважень суб’єктів взаємодії; 4) форм взаємодії; 5) функцій, завдань, прав та обов’язків кожного учасника взаємодії; 6) організації контролю за виконанням спільних завдань; 7) рівнів організації взаємодії; 8) порядку взаємообміну інформацією тощо; 9) типового переліку дій учасників спільних заходів. |
