У дисертації зроблені теоретичні узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми теоретичного обґрунтування взаємодії фінансової та грошової політик у трансформаційній економіці післякризового періоду. Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки. 1. Теорія і практика взаємодії фінансової та грошової політик активно розроблялися з 30-х років XX ст. Видатна роль у створенні моделей взаємодії політик належить Дж. Ґіксу, А. Ґансену, Р. Ґарроду, Дж. Міду, Л. Метцлеру, Т. Свону, С. Салтеру, Р. Манделлу, М. Флемінгу, Р. Дорнбушу та іншим. Моделі взаємодії фінансової та грошової політик, що створені й розвинуті на ґрунті поєднання та взаємодоповнення різних теоретичних поглядів на регулюючу роль держави, зокрема, на ефективність фінансової та грошової політик, дозволяють пояснити взаємодію і визначити правила застосування фінансової та грошової політик за різних умов відкритості економіки, мобільності капіталу, режиму регулювання обмінного курсу. Розглянуті моделі взаємодії політик — модель IS-LM для закритої економіки, модель Манделла–Флемінга, модель торгового балансу, модель IS-LM-BP, модель Салтера–Свона призначені для застосування в умовах сформованих ринкових економік і через це мають бути адаптовані для застосування в умовах трансформаційних економік. Для адаптації і застосування в умовах трансформаційних економік найбільш придатними виявилися теоретичні моделі, побудовані за логікою встановлення внутрішньої та зовнішньої рівноваги. До таких моделей належать статична модель торгового балансу і модель дискретної динаміки Салтера–Свона. 2. Вивчення сучасного досвіду взаємодії фінансової та грошової політик у трансформаційних економіках дозволило зробити такі узагальнення. Особливості трансформаційного процесу вимагають чіткого відокремлення кризового та післякризового періодів. Головними критеріями розмежування виступає завершення окремих етапів (фаз) трансформації, відновлення відтворювальних процесів в економіці, перехід до позитивної динаміки виробництва. Застосування належним чином адаптованих пояснюючих моделей взаємодії фінансової та грошової політик стає можливим і корисним лише у післякризовому періоді. У кризовому періоді воно є практично неможливим через значну деформацію фундаментальних економічних зв’язків і закономірностей, властивих економікам ринкового типу. Для вивчення взаємодії фінансової та грошової політик у трансформаційних економіках доцільно використовувати модель торгового балансу, як таку, що має низку переваг: дає змогу відокремити кризовий і післякризовий періоди у трансформаційній економіці; зосереджена на зовнішніх чинниках рівноваги, які в умовах трансформаційної економіки великою мірою відображують особливі (але одночасно і спільні) риси трансформаційних економік; пояснює взаємодію тих інструментів фінансової та грошової політик, які найчастіше застосовуються в умовах трансформаційної економіки; дає змогу усунути низку проблем, пов’язаних із використанням моделей на основі IS-LM. 3. Для поглиблення порівняльного аналізу взаємодії фінансової та грошової політик у трансформаційних економіках, виходячи з моделі торгового балансу, впроваджено такі вдосконалення: введено поняття “розривів” рівноваги, які показують відхилення фактичного рівня випуску від зовнішньо- та внутрішньорівноважних рівнів; запропоновано методику оцінки ефективності взаємодії політик за допомогою діаграми “розривів” рівноваг; запропоновано використання єдиного агрегованого показника відхилення економіки від рівноважного стану — індексу макрорівноваги. За допомогою методу аналізу “зон” у межах моделі торгового балансу, а також за аналізом діаграми “розривів” рівноваг і індексу загальної макрорівноваги вивчено досвід взаємодії фінансової та грошової політик у 18-ти країнах із економікою трансформаційного типу. Застосовані методи дозволили визначити три типових “сценарії” взаємодії політик, з яких лише один дає можливість досягти стабільного позитивного результату — поступового спрямування економіки до стану загальної макроекономічної рівноваги. Проте, “успішний сценарій” взаємодії фінансової та грошової політик у період 1990–2002 рр. був властивий лише сімом країнам трансформаційної економіки: трьом країнам Балтії, Словацькій Республіці, Угорщині, Болгарії, Словенії. Виявлено, що результати взаємодії політик з метою спрямування економічного розвитку за бажаним сценарієм залежать як від загальних особливостей трансформаційних економік, так і від особливостей, властивих кожній окремій економіці. 4. З метою вдосконалення методики дослідження взаємодії фінансової та грошової політик у трансформаційних економіках, за якою особливості трансформаційного періоду окремих країн враховувались неповною мірою, запропоновано продовження моделі торгового балансу у формі моделі “коридору торгового балансу”. Модель “коридору” дозволила визначити й формалізувати критерії взаємодії фінансової та грошової політик з погляду підтримання такої траєкторії торгового балансу, яка спрямовує економіку до загальної рівноваги. Проведене дослідження показало, що модель торгового балансу та модель “коридору торгового балансу” не враховують багатьох якісних чинників, які можуть суттєво підсилювати або, навпаки, послаблювати заходи фінансової та грошової політик і, отже, впливати як на вибір певної стратегії взаємодії політик та на кінцевий результат. 5. Аналіз і класифікація економічних, політичних, соціальних, історичних особливостей досліджуваних країн дозволив дійти висновку, що проведення масштабних змін у всіх сферах трансформаційної економіки безпосередньо впливає на вибір сценарію трансформаційного процесу і, відтак, обумовлює особливості взаємодії фінансової та грошової політик. У процесі вивчення взаємодії фінансової та грошової політик у трансформаційних економіках економічні та неекономічні особливості мають враховуватись у такий спосіб: шляхом формалізації (там де це можливо), зведення до агрегованих індексів; через поєднання пояснюючих моделей із іншими методами аналізу: описово-порівняльним, економетричним тощо. 6. Розроблена комплексна методика дослідження уможливила проведення ґрунтовного аналізу взаємодії фінансової та грошової політик у 90-х роках XX ст. та на початку XXI ст. в Україні. Поєднання методів описово-порівняльного аналізу, дослідження динаміки кількісних показників фінансової та грошової політик, регресійного аналізу дало змогу визначити основні напрями взаємодії фінансової та грошової політик і оцінити ефективність застосування їх окремих інструментів. З’ясовано, що ґрунтовна оцінка ефективності взаємодії політик додатково повинна спиратись на загальноприйняті критерії ефективності функціонування економіки на етапах виробництва, обміну, розподілу (перерозподілу) і споживання створеного продукту. Це передбачає врахування таких показників як динаміка обсягів виробництва за основними сферами національної економіки, рентабельність основних видів господарської діяльності та збитковості підприємств, рівні соціального розвитку тощо. Результати дослідження фінансової політики у післякризовому періоді 2000–2004 рр., одержані за різними методами, не дають можливості зробити однозначного висновку щодо ії спрямованості. Результати дослідження грошової політики дають змогу кваліфікувати ії у 2000–2002 рр. як стимулюючу, а у 2003–2004 рр. як помірковано стримуючу. За ефективністю впливу на макроекономічні параметри фінансова та грошова політики у післякризовому періоді можуть бути оцінені як паритетні. Порівняно із кризовим періодом, у післякризовому ефективність інструментів грошової політики зменшилася, проте заходи фінансової політика набули більшої ефективності. Порівняння взаємодії політик у кризовому та післякризовому періодах свідчить, що скоординованість дій обох політик помітно зросла у післякризовому періоді. Це значно сприяло наближенню економіки до стану загальної макроекономічної рівноваги. 7. За допомогою економетричних методів встановлено наявність значущого статистичного зв’язку між окремими показниками фінансової та грошової політик і індексом макрорівноваги. Це дало змогу підтвердити гіпотезу про можливість використання індексу макрорівноваги в якості інструменту моніторингу загального стану економіки. За багатофакторною економетричною моделлю оцінено коефіцієнти впливу показників фінансової та грошової політик на незалежну змінну — індекс макрорівноваги. Виходячи із знаків коефіцієнтів множинної регресії та фактичної динаміки показника відхилення економіки від рівноважного стану, визначено, що у післякризовому періоді для спрямування економіки до рівноважного стану, фінансова політика мала застосовуватись у стримуючому режимі, а грошова політика — у стимулюючому. Результати оцінки взаємодії політик, одержані за багатофакторною економетричною моделлю, порівняні з результатами кількісно-якісного аналізу. Це дало змогу довести корисність запропонованої методики дослідження взаємодії політик, яка, з одного боку, виходить з теоретичних засад і ґрунтується на пояснюючій моделі торгового балансу, а з іншого боку, дає можливість врахувати особливості, властиві трансформаційним економікам. 8. Напрями подальших розробок і вдосконалення запропонованої методики оцінки взаємодії фінансової та грошової політик, на нашу думку, можуть бути такими: уточнення методики розрахунку складових індексу макрорівноваги М, використання більш складних методів оцінки відхилення фактичного рівня випуску від потенційного (внутрішньорівноважного) та зовнішньорівноважного рівнів; розширення кола макроекономічних індикаторів у розрахунках “розривів” макрорівноваги. Насамперед, використання показника реального ефективного обмінного курсу (РЕОК), показників зовнішньоекономічної діяльності – сальдо рахунку операцій з капіталом та рахунку фінансових операцій. подальше вдосконалення багатофакторної регресійної моделі, що описує динаміку індексу макрорівноваги М під впливом параметрів фінансової та грошової політики. Створення на ії основі моделі, яка б мала прогнозні властивості і дозволяла передбачати вплив фінансової та грошової політик на окремі макроекономічні показники й загальну макроекономічну рівновагу за індексом М. |