Досвід розвинутих парламентських демократій свідчить, що від партій та механізмів виборчого процесу все більше залежить життєдіяльність суспільства. Тому реалізація заходів конституційної реформи в Україні значно посилило увагу до політичних партій, оскільки вони стають одним з головних суб’єктів продукування державної політики в різних сферах. Процес удосконалення партійної системи в Україні триває і в кількісному, і в якісному вимірах. Системними ознаками партійного життя в Україні стали багатопартійність, постійна трансформація, міжпартійна (міжблокова) взаємодія, активний вплив на конституційні органи влади, включення військово-політичних питань до обов’язкових напрямків партійного будівництва. Посилення уваги українських партій до проблем розвитку національної військової сфери пов’язане із загостренням військово-політичної ситуації у важливих регіонах світу, близьких до України, розширенням НАТО та геополітичною контргрою РФ, збільшенням військових видатків більшістю держав, загрозою подальшого розповсюдження зброї масового знищення та ін. Переважна більшість партій усвідомлює, що за таких умов необґрунтований пацифізм може виявитись згубним для самодостатнього державного розвитку України. Продукування якісно досконалої загальнодержавної воєнної політики було необхідною умовою розвитку державотворчих процесів в Україні 1917-1920 рр. Водночас, існуючі на той період партії, запропонувавши альтернативні варіанти військово-політичного розвитку України, виявились неспроможними до вироблення єдиного, прийнятного для всіх варіанту збройного захисту державотворчих здобутків. Силова конфронтація політичних партій спровокувала масштабні суспільно-політичні конфлікти із залученням значної кількості збройних формувань, у тому числі партійного походження. Ідеологічна толерантність та готовність до політичних компромісів виявились недосяжними компонентами партійно-політичної культури тогочасної України. Слід визнати певну екстраполяцію партійно-ідеологічної нетерпимості, неприйняття позицій політичних опонентів на сучасні реалії партійного життя в Україні. Найбільш принциповим залишається питання зовнішньополітичних орієнтирів держави. Якщо праві партії підтримують євроатлантичну інтеграцію України і навіть вимагають її інтенсифікації, то ліві наголошують на необхідності замороження (припинення, демонтажу) контактів із Заходом та прискореного розвитку військово-політичного співробітництва України з РФ та іншими державами СНД. Більшість політичних партій вимагають прийняття нової Воєнної доктрини та проведення військової реформи відповідно до реалій ХХІ ст. Майже всі партії оприлюднюють пропозиції щодо покращання системи комплектування та підготовки Збройних Сил України. Всі партії обстоюють достатнє фінансове та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України, створення достойних соціально-побутових умов для всіх категорій військовослужбовців. Водночас, лише окремі з них згадують про необхідність формування високої національно-державницької свідомості, виховання патріотизму військовиків. Аналіз програмних документів провідних політичних партій та блоків дає можливість спрогнозувати позиції законодавчого органу щодо визначених орієнтирів воєнної політики України. Можна передбачити, що новообраний парламент намагатиметься підвищити вплив на формування та реалізацію воєнної політики України, а тому ініціюватиме окремі законодавчі зміни. Зокрема, імовірними є уточнення концептуальних засад зовнішньої політики та національної безпеки України, внесення поправок до Воєнної доктрини та інших документів. Протистояння між прозахідними (правими) та проросійськими (лівими) політичними силами в парламенті зберігатиметься, однак радикальні пропозиції навряд чи матимуть підтримку. Позиція Верховної Ради стосовно системи колективної безпеки СНД залишатиметься прагматичною і стриманою. Зусилля парламенту будуть спрямовані переважно на збереження миротворчого потенціалу України, розширення участі Києва в міжнародному військово-технічному співробітництві, розвиток двосторонніх воєнно-економічних зв’язків, зокрема, із сусідніми державами. Крім того, очікується збільшення бюджетних асигнувань на оборону, активізація законодавчої роботи, спрямованої на посилення соціального захисту військовослужбовців. Водночас, деструктивне суперництво політичних сил лівого та правого спрямування зберігатиме здатність до надмірного загострення, що вимагатиме пошуку нових механізмів узгодження діяльності різних парламентських сил та гілок влади. З цією метою дисертант пропонує включити голову парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони до складу Ради національної безпеки і оборони України. | 