Дніпровське Лісостепове Лівобережжя упродовж VІІ – початку ІІІ ст. до н.е. було більш густо заселене землеробсько-скотарськими племенами, ніж у попередні епохи. Високий рівень господарства цих племен створював сприятливі умови для розвитку гончарства, що, в свою чергу, забезпечувало його необхідними речами – ужитковим посудом, виробничою та культовою керамікою. Аналіз та узагальнення матеріалів з археологічних розкопок городищ, селищ та курганних могильників із комплексним залученням методів техніко-природничих наук, експериментального моделювання, етноархеології тощо дозволили вивчити технологію виготовлення посуду, а також розділити його за призначенням. Питання виготовлення кераміки вирішується на рівні сучасних знань про глину та домішки, сушіння та випалювання, що дало можливість автору відновити етапи виробництва посуду від підбору глин до його випалювання. Завданням роботи було виявлення знань і прийомів, на яких базувалося гончарство упродовж VII – початку ІІІ ст. до н.е. та визначення його економічного рівня. На захист виносяться такі положення: 1. Стародавніми гончарями був нагромаджений чималий досвід виготовлення посуду, і цей досвід закріпився у певних правилах і традиціях, що передавалися із покоління в покоління. Схожість культурних традицій та прийомів свідчить про існування зв’язків та взаємного обміну досвідом між гончарями різних територій та локальних груп. 2. Майстри добре знали і розрізняли глини за технічними якостями, мали сформоване уявлення про них. У місцевих гончарів існували домінуючі традиції, які виражалися у використанні глин та цілеспрямованому підборі домішок. У цей час глина є основною сировиною, складаючи понад 60% формувальної маси. Решту складали домішки: шамот, пісок, жорства, органіка. Зафіксовано рецепт глиняної маси, який панує у всьому Дніпровському Лісостеповому Лівобережжі (глина чи суміш кількох глин + органіка + шамот), що свідчить про єдність гончарної традиції у різних регіонах. 3. Незважаючи на те, що з кінця VIІ ст. до н.е. у результаті торгово-економічних та культурних зв’язків із містами Північного Причорномор’я на досліджувану територію проникає античний посуд, переважає тут ліплена кераміка. Хоча місцеве населення було не тільки знайоме з привізним посудом, виготовленим на гончарному крузі, а й широко користувалися цим посудом, даний пристрій тут поширення не набув. У скіфський час не було економічних потреб для його застосування. 4. Посуд формувався шляхом ліплення шматків чи стрічок глини по спіральній траєкторії. Нерідко застосовувалася підставка у вигляді обертового столика: тканина, поставлена сторч колода дерева або перевернутий догори дном горщик. 5. Встановлено, що обробка поверхні: лискування, ангобування та обмазування, чорніння, як і орнаментація, мали як технічне, так і декоративне призначення. 6. На основі експериментальних досліджень визначено, що термічна обробка різноманітних видів посуду була в межах 450-650о С. Очевидно, переважна більшість посуду випалювалася в багатті, без температурної витримки і недовгий час. Окрім того, це могло робитися в хатніх або надвірних печах, що використовувалися для опалювання та приготування їжі, або дещо пристосованих (із збільшеним об’ємом). Внаслідок культурно-економічного розвитку в лісостепового населення V – IV ст. до н.е. з’явилися спеціалізовані печі, які використовували тільки для випалювання кераміки. Саме з появою спеціалізованих пристроїв для термообробки гончарство піднялося на новий рівень розвитку, поступово перетворившись у пізньоскіфський час із сезонного домашнього заняття в проторемесло. 7. Значних регіональних відмінностей у технології виготовлення різних видів посуду у племен басейнів рік Сули, Псла та Ворскли не зафіксовано. Встановлено, що лише для тарного та столового посуду формувальна маса була кращою, вона містила домішки з частинок меншого розміру. 8. Рівень розвитку гончарства визначався рівнем його організації. На основі археологічних досліджень з’ясовано організаційні форми робочого місця, які найчастіше не мали постійного місця і були тимчасовими. Можливо, на деяких великих поселеннях (Більське, Книшівське, Полковомикитівське городища) гончарство було постійним заняттям деяких членів суспільства. 9. Технологія виготовлення, форми посуду, його якість та орнаментація залежали від рівня кваліфікації майстра, його умінь, а також завдань, які він ставив перед собою. Крім того, він зважав не тільки на власні потреби або потреби та уподобання своєї сім’ї, а й на традиції та смаки, які існували на терені даної спільноти. 10. Горщики, миски, корчаги, черпаки, глеки тощо широко використовувалися в господарстві та побуті для приготування, споживання або використання, зберігання чи транспортування їстівних припасів чи інших речовин. Тогочасне населення розподіляло кераміку для варіння, споживання, зберігання їжі чи пиття рідини. Це можна простежити і серед поховального інвентаря, який супроводжував померлого у потойбічне життя. Різне функціональне призначення посуду і потреби в ньому, панування домашнього виробництва спричинили появу не завжди стійких форм, які змінювалися протягом скіфського часу. Частина виробів могла існувати лише певний час (наприклад, черпаки, кубки). Особливо це характерно для ранніх етапів історії лісостепових племен скіфського часу. Це свідчить, що стандартизація форм посуду ще не закінчилася. 11. Панування натурального господарства та натурального обміну, відсутність спеціалізації в гончарстві не давали стимулів для розвитку гончарства в напрямку переходу його швидкими темпами від домашнього виробництва до ремесла. Процес переходу від проторемісничого виготовлення посуду в ремесло затягнувся в часі і був зупинений на початку ІІІ ст. до н.е. численними змінами та потрясіннями в суспільно-економічному житті племен Дніпровського Лісостепового Лівобережжя. За темою дисертації опубліковано 44 статті та публікаціії, серед них 12 у фахових виданнях. Основними є такі: 1. Гейко А.В. Кераміка скіфського часу Свиридівського городища // Археологія. – 1997. – №2. – С.106-111. 2. Пашкевич Г.О., Гейко А.В. Палеоботанічні дослідження та деякі питання виготовлення кераміки скіфського часу з Дніпровського Лісостепового Лівобережжя // Археологічний літопис Лівобережної України. – 1998. – Ч.1-2 – С.38-40. 3. Гейко А.В. Археологічні розкопки на селищі скіфського часу біля села Глинське у Поворсклі // Археологічний літопис Лівобережної України. – 1999. – Ч.2. – С.24-26. 4. Гейко А.В. До питання про випалювання посуду населенням Дніпровського лісостепового Лівобережжя в скіфську епоху // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья (к 100-летию Бориса Николаевича Гракова). ІІІ Граковские чтения. – Запорожье: издание Запорожского государственного университета, 1999. – С.69-71. 5. Гейко А.В. Городище раннього залізного віку поблизу с.Глинськ // Археологія. – 2000. – №3. – С.149-153. 6. Гейко А.В. Орнаментований горщик з Глинського городища // Археологічний літопис Лівобережної України. – 2000. – Ч.2. – С.126. 7. Гейко А.В. Охоронні розкопки курганів скіфського часу поблизу с.Малий Тростянець // Археологічний літопис Лівобережної України. – Полтава. – 2001. – Ч.2. – С.90-95. 8. Гейко А. Про деякі особливості сушіння глиняних виробів скіфського часу // Український керамологічний журнал. – 2003. – №1. – С.117-118. 9. Гейко А.В. Набір тарного посуду скіфської доби з Більського городища // Археологічний літопис Лівобережної України. – 2002. – Ч.1. – 3 с. обл. 10. Гавриш П.А., Гейко А.В. Застосування оброблених уламків глиняного посуду доби пізньої бронзи – раннього заліза (за матеріалами Більського городища) // Український керамологічний журнал, 2004. – №1. – С.37-44. | 