1. У дисертації подано теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, пов’язаної з визначенням юридичної природи відносин, що виникають при виконанні заповіту, динаміки розвитку таких відносин, а також вирішення проблеми здійснення виконавцем заповіту своїх повноважень. На відміну від наукових попередників, зроблено висновок про неоднорідну (неоднакову) юридичну природу відносин з виконання заповіту. Така неоднорідність юридичної природи обумовлюється суб’єктом призначення виконавця заповіту та формою вираження останнім згоди на таке призначення. Відносини з виконання заповіту можуть мати як договірний, так і недоговірний характер. Доведено, що за наявності недоговірних засад у правовідносинах, що виникають при виконанні заповіту, відносини мають зобов‘язальний характер, при цьому таке зобов‘язання варто віднести до зобов‘язань, які виникають із односторонніх правочинів. 2. За наявності договірних засад у відносинах з виконання заповіту, укладається договір про виконання заповіту, який породжує зобов‘язання. У роботі підтримано висловлену в цивілістичній літературі позицію про те, що вказаний договір слід віднести до договорів, які укладаються на користь третьої особи, якою виступає спадкоємець за заповітом; при цьому спадкоємці за законом, особи, які мають право на обов‘язкову частку у спадщині та відказоодержувачі, не є третіми особами в договорі про виконання заповіту. Але використання моделі на користь третьої особи недостатньо для кваліфікації відносин, що виникають при виконанні заповіту, оскільки така модель не може надати відповідь на те, до якої групи договорів належить цей договір. Отож договір про виконання заповіту слід віднести до договорів про надання послуг, оскільки дії виконавця заповіту щодо виконання волі заповідача відповідають ознакам послуг. Істотною умовою договору про виконання заповіту є предмет договору – послуга, яка полягає в діях виконавця заповіту, направлених на виконання заповідальних розпоряджень. 3. Договір про виконання заповіту можна класифікувати на два види залежно від суб’єктного складу цього договору, а саме: договір про виконання заповіту, що укладається між заповідачем та виконавцем заповіту, та договір про виконання заповіту, сторонами в якому виступатимуть спадкоємці та виконавець заповіту. У дисертаційному дослідженні запропоновано наступні визначення договорів про виконання заповіту залежно від їх суб’єктного складу. За договором про виконання заповіту одна сторона (виконавець заповіту) зобов’язується за завданням другої сторони (заповідача) здійснити після відкриття спадщини від власного імені безоплатно або за плату певні юридичні та (або) фактичні дії в інтересах третіх осіб, визначених в заповіті, що спрямовані на повне виконання волі заповідача. За договором про виконання заповіту одна сторона (виконавець заповіту) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) здійснити від власного імені безоплатно або за плату певні юридичні та (або) фактичні дії, визначені в заповіті, що спрямовані на повне виконання волі заповідача. 4. Досліджувані в дисертації правовідносини породжуються цілою низкою взаємопов’язаних юридичних фактів, які в сукупності утворюють фактичний склад з послідовним накопиченням елементів. На відміну від інших дослідників, в роботі розпізнається більший набір елементів юридичного складу, необхідних для виникнення правовідносин з виконання заповіту. Склад цих елементів обумовлений юридичною природою відносин з виконання заповіту. Завершальним юридичним фактом, що поряд з іншими породжує правовідношення, є видача відповідного свідоцтва виконавця заповіту, з яким і пов‘язується виникнення повноважень у виконавця заповіту. 5. Зроблено висновок, що виконавець заповіту наділений правом укладати договори охорони, зберігання спадкового майном або його частини. Крім того, за наявності в спадщині майна, що потребує управління, виконавець заповіту має право укладати із третьою особою – управителем, договір управління спадковим майном або його частиною. У межах своїх повноважень виконавець заповіту звертається до суду з позовом в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, а також осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. У дисертації відзначається, що у разі укладання договору управління спадковим майном із третьою особою – (управителем), такий договір укладатиметься виконавцем заповіту (установником управління) на користь третіх осіб (спадкоємців за заповітом). 6. Відмову виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень слід кваліфікувати як односторонню відмову від зобов’язання. За наявності договірних засад у відносинах, що виникають при виконанні заповіту, зазначену відмову слід розглядати як односторонню відмову від договору. Відмова виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень можлива лише після відкриття спадщини. Обґрунтовано положення про те, що у разі відмови виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень, договір про виконання заповіту вважатиметься розірваним (а відповідне зобов’язання – припиненим) не з моменту надання такої відмови, а з моменту припинення повноважень виконавця заповіту, що вчиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини. 7. У роботі подано класифікацію підстав припинення правовідносин з виконання заповіту. Автор дійшов висновку, що підстави припинення досліджуваних правовідносин слід класифікувати на абсолютні (настання яких остаточно припиняє правовідносини) та відносні (умови, наявність яких остаточно не припиняє правовідносини). До абсолютних підстав припинення правовідносин з виконання заповіту слід віднести повне здійснення волі спадкодавця, яка виражена в заповіті; визнання судом заповіту повністю недійсним; поява заповідача у випадку, коли спадщина відкрилася внаслідок оголошення заповідача померлим у порядку ст. 46 ЦК України. Відносні підстави припинення правовідносин складають наступні юридичні факти: смерть виконавця заповіту-фізичної особи, ліквідація виконавця заповіту-юридичної особи; обмеження виконавця заповіту-фізичної особи в цивільній дієздатності (визнання недієздатним); усунення виконавця заповіту від виконання ним своїх повноважень в судовому порядку; добровільна відмова виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень. Вибуття із досліджуваних правовідносин конкретної особи – виконавця заповіту (смерть, відмова виконавця заповіту від здійснення своїх повноважень тощо) остаточно не припиняє виконання заповідальних розпоряджень, оскільки, виходячи із положень чинного законодавства, після відкриття спадщини може бути призначений новий виконавець заповіту за умови його згоди. 8. Беручи до уваги той факт, що закон не містить спеціальної норми про невиконання спадкоємцями своїх обов’язків щодо виконавця заповіту, робиться висновок про те, що у разі заподіяння шкоди виконавцеві заповіту з боку спадкоємців шляхом невиконання ними своїх обов’язків, мають застосовуватися загальні положення глави 82 ЦК України в тому обсязі, в якому вони не суперечать правовідносинам, що виникають при виконанні заповіту. 9. Невиконання виконавцем заповіту своїх повноважень має наступні правові наслідки: оскарження дій виконавця заповіту; пред’явлення позову про усунення виконавця заповіту; відшкодування збитків. Цивільно-правова відповідальність виконавця заповіту має певні специфічні ознаки. Перш за все, виконавець заповіту може бути притягнутий до цивільно-правової відповідальності лише у формі відшкодування збитків, які спричинені невиконанням вимог ч. 2, 3 ст. 1295 ЦК України. Такі збитки може бути завдано лише спадкоємцям. Для встановлення розміру збитків, заподіяних виконавцем заповіту, може бути застосована загальна норма щодо відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання. Крім того, виконавець заповіту невиконанням вимог ч. 2, 3 ст. 1295 ЦК України може заподіяти поряд із майновою (завдання збитків), ще й моральну шкоду спадкоємцям-фізичним особам. Але юридичній особі-спадкоємцю за заповітом, поряд із заподіянням збитків, не може бути завдана моральна шкода з боку виконавця заповіту невиконанням останнім вимог ч. 2, 3 ст. 1295 ЦК України. | 