1. Видавничо-пропагандистська діяльність ОУН періоду радянсько-німецької війни і повоєнних років була невід’ємною складовою боротьби українського підпілля за незалежну Українську Державу. Пропаганда друкованим словом мала не менше значення, ніж бойові операції УПА, а у окремі періоди відігравала пріоритетну роль. За допомогою друкованих видань організація зуміла донести свої завдання і цілі до широкого українського загалу, а також ознайомити з ними зацікавлені еміграційні середовища. 2. Видавничо-пропагандистську діяльність відповідно до тематичної спрямованості підпільних видань, а також форм і методів їх видруку можна поділити на два періоди: радянсько-німецької війни і повоєнне десятиліття. На період радянсько-німецької війни припадає складний процес становлення видавничо-пропагандистського сектора, позначений непростими ідейно-політичними шуканнями, які кожна із фракцій розв’язувала по-своєму. Використання на цьому етапі легального сектора української преси слід вважати політично недоцільним кроком, оскільки втручання німецької цензури не дозволило зробити ці видання рупором ідей ОУН, натомість члени організації на довгі роки отримали ярлик німецьких прислужників і колаборантів. У повоєнні роки видавничо-пропагандистська робота стала основною формою діяльності організації, що сприяло збільшенню кількості друкованої продукції, а також підвищенню її ідейно-політичного і інтелектуального рівня. 3. Найефективніші пропагандивно-видавничі акції були здійснені упродовж 1943-1947 років, оскільки були підкріплені діями Української Повстанської Армії. Наприкінці 40-х років, незважаючи на надання справам пропаганди першорядного значення, вони уже не мали такого впливу, оскільки стероризоване радянськими спецслужбами населення відмовлялося підтримувати боротьбу, сповідуючи ідею самозбереження. 4. Схема видання націоналістичної літератури, основу якої складала чітка ієрархія підпорядкованих одна одній пропагандивних структур, при яких діяли видавничі осередки і друкарні, є доказом масштабності і організованості українського національно-визвольного руху. 5. Видавнича політика ОУН урухомлювала складний багаторівневий процес видання літератури, надаючи йому цілеспрямованості і політичного сенсу. Вона була повністю підпорядкована ідейно-політичній лінії організації і змінювалася відповідно до того чи іншого етапу боротьби. Основні напрямки і цілі пропагандивно-видавничої роботи зазначеного періоду зафіксовані у численних інструкціях, за допомогою яких члени Головного Осередку Пропаганди (ГОСП) і Проводу скеровували видавничий процес у найефективніше русло. 6. У системі видавничої роботи особливе місце посідала підпільна преса. Висвітлюючи завдання і цілі організації, інформуючи про боротьбу УПА, подаючи відмінні від режимних оцінки подій і фактів, пресові видання виконували не лише інформативну, але й революціонізуючу роль. Наприкінці 40-х років перевага надавалася видруку неперіодичних видань, що було пов’язано із неможливістю налагодити роботу кореспондентської сітки за умов тотального контролю МВС і КДБ. 7. Видання ОУН не відзначалися ні високою поліграфічною якістю, ні художнім оформленням, проте їх зміст, що увібрав у себе ідею незалежної Української Держави, знаходив живий відгук у серцях і душах українців. Вони допомагали людям долати складні воєнні обставини, будили оптимізм і віру у перемогу. Негативним моментом, що знижував ефект від сприйняття літератури ОУН, була не завжди толерантна полеміка, яку представники двох ворогуючих фракцій необачно розгорнули на сторінках друкованих видань. 8. Публіцистична спадщина ОУН, УПА і УГВР зазначеного періоду становить понад 140 найменувань періодичних видань, близько 500 брошур, десятки вишкільних, поетичних, мемуарних збірників, тисячі назв листівок, відозв, декларацій і ін. друкованих матеріалів (беремо до уваги лише матеріали загальноорганізаційного значення). Наведена статистика відображає в основному хід видавничої кампанії ОУН-б, оскільки вклад ОУН-м у процес виготовлення літератури був відносно незначним. 9. Публіцистика ОУН — невід‘ємна частина української журналістики періоду Другої світової війни і української преси загалом. Закликаючи до безкомпромісної боротьби з окупантами з метою створення незалежної Української Держави, декларуючи загальнолюдські ідеали і цінності, розглядаючи складні ідейно-політичні, філософські, культурні і моральні аспекти життя українського суспільства, праці підпільних публіцистів становлять повноцінне культурне явище і вигідно відрізняються від численних колабораціоністських видань, до яких зараховуємо як легальні пронімецькі часописи 1941-1943 років, так і україномовну політично заангажовану радянську пресу. 10. На сторінках друкованих видань докладно відтворено зміни в ідеології і політиці організації, яка упродовж радянсько-німецької війни пройшла шлях від радикально-націоналістичних до демократичних ідей, що становить один із численних феноменів діяльності ОУН і УПА. Писання підпільних публіцистів дають ключ до розуміння політики організації на кожному із етапів боротьби, пояснюють рішення і кроки керівництва, які раніше видавались непослідовними чи необґрунтованими. 11. Праці ідеологів ОУН — це черговий етап у розвитку української ідейно-політичної і військово-політичної думки. Особливо значущою у цьому плані є післявоєнна ідеологія українського підпілля, ідейно-політичні засади якої і нині не втратили своєї вартості. Розчарувавшись у допомозі держав т.зв. західних демократій, публіцисти ОУН-б витворили власну систему поглядів стосовно боротьби за незалежність і обґрунтували необхідність створення Української Самостійної Соборної Держави (УССД) як гаранта стабільності в Європі. Одночасно ідеологи українського підпілля зробили вагомий внесок у розвінчування імперських ідеологій, що приспішило падіння нацизму і більшовизму. Висновки публіцистів і ідеологів ОУН-б щодо подій Другої світової війни, ролі і місця у ній українського визвольного руху співпадають із оцінками сучасних провідних істориків як в Україні, так і за її межами, а окремі ідеї стали пріоритетними у практиці багатьох сучасних європейських держав. |
