У дисертаційній роботі розроблено рекомендації щодо вибору та обґрунтування напрямів і методів підвищення ефективності реструктуризації шахт на сучасному етапі, зумовленому обмеженістю бюджетних коштів, на основі зміни принципів дотування та інвестування, застосування внутрішніх резервів підвищення ефективності діяльності шахт, а також розрахунку верхнього допустимого рівня їх збитковості. Науково-практичні результати дослідження дозволяють зробити такі висновки: 1. Реструктуризація як економічна категорія є механізмом перетворень економічної системи, необхідність в яких виникає у випадку, коли система піддається впливам зовнішнього та внутрішнього характеру, які її розбалансовують і знижують ефективність функціонування. Сутність реструктуризації полягає у здійсненні заходів, які направлено на комплексне приведення умов функціонування підприємства у відповідність з умовами ринку, стратегією розвитку та роллю, яку воно відіграє в економічній системі держави. 2. Теоретичні аспекти реструктуризації не враховують галузевих особливостей, ролі та значення підприємства для держави, оцінку очікувань і наслідків; обґрунтовано, що закриття збиткового підприємства не є найдешевшим варіантом реструктуризації. Виявлено залежність ефективності реструктуризації від застосування оптимальних параметрів відтворювального процесу: прогресивних норм амортизації та повного способу відтворювання активної частини основних засобів. Наявність амортизаційного фонду в сумі, достатній для простого відтворення основних засобів, зменшує потребу підприємств у зовнішніх інвестиціях при реструктуризації. 3. Доведено, що законодавча база не містить чіткого розподілу напрямів реструктуризації, обґрунтування методів підвищення її ефективності, які складають організаційно-економічний механізм санації та ліквідації вугільних шахт. Діючий механізм реструктуризації полягає в щорічному перерозподілі державних коштів і контролі за їх використанням, без розрахунку економічної ефективності. 4. До основних чинників, які викликали зниження ефективності роботи шахт та їх банкрутство, слід віднести: заміну ціноутворення дотуванням; відсутність принципу пріоритетності в інвестуванні шахт та недотримання оптимальних характеристик відтворювального процесу; відсутність чіткого критерію закриття шахт. Доведено, що основний недолік механізму державної підтримки вугільних підприємств полягає в тому, що державні дотації та політика їх використання не забезпечували утворення амортизаційного фонду в сумі, достатній для здійснення своєчасної заміни зношеної техніки. При цьому повноцінне інвестування шахт із боку держави не проводилося, що призвело до занепаду матеріально-технічної бази виробництва та застою в упровадженні науково-технічного прогресу. 5. Установлено, що заміна індивідуальних розрахункових цін, які засновані на обліку диференціальної ренти, на єдині оптові ціни на вугільну продукцію не мала наукового підґрунтя, тому що останні не відображали реальних витрат видобутку по кожній шахті та поставили їх у неоднакові умови. Неврегульованість цінового питання між шахтами та відповідними холдинговими компаніями, до складу яких вони входять, призводить до відтоку бюджетних коштів у сферу посередницької діяльності. 6. Рекомендовано удосконалення дворівневої моделі організаційно-економічного механізму управління процесами реструктуризації вугільних шахт. На рівні „підприємство-держава” запропоновано метод дотування вугільних шахт на базі визначення величини дотації на покриття таких поточних збитків, які б ураховували формування амортизації в собівартості продукції в розмірі, достатньому для повного способу відтворення техніки; при цьому рівень збитковості шахти не повинен перевищувати визначеного критерію її закриття. Механізм ефективного використання інвестицій у процесі реструктуризації підприємств удосконалено шляхом застосування методу визначення пріоритетних шахт та їх повноцінного фінансування з метою досягнення самоокупності. Для підприємства запропоновано багатофакторну модель досягнення найбільшої ефективності роботи шахти за методом використання внутрішніх резервів, оптимальної амортизаційної та технічної політики, що має бути втілено в розробці інвестиційного проекту. 7. Доведено, що повноцінність інвестування вугільної шахти досягається за умови, що величина державної дотації формується за принципом забезпечення своєчасного оновлення її матеріально-технічної бази, методом вибору оптимальних параметрів відтворювального процесу, що забезпечують застосування таких норм амортизації, які враховують умови та інтенсивність використання основного устаткування, допустимі терміни його експлуатації. 8. Як критерій пріоритетності інвестування шахт запропоновано мінімізацію терміну окупності проекту. Якщо термін окупності інвестиційного проекту менший за термін доробки запасів, шахта вважається потенційно прибутковою. Такі підприємства ранжуються за терміном окупності проекту та інвестуються повністю. При обмеженості бюджетного фінансування пріоритетними визнаються шахти з найменшим терміном окупності інвестиційного проекту. 9. Якщо термін окупності інвестиційного проекту перевищуватиме термін доробки запасів, то для такої шахти слід розрахувати верхній допустимий рівень збитковості, який визначається шляхом зіставлення сумарних витрат держави на дотацію шахти у режимі видобутку і витрат на її ліквідацію. Запропонований підхід в обґрунтуванні рішення щодо закриття шахт показує вигідність збереження виробничої одиниці як джерела прямих майбутніх надходжень до бюджету, запобігання втратам капітальних інвестицій та іншим негативним наслідкам соціально-економічного характеру порівняно з одномоментною економією від закупівлі більш дешевого імпортного вугілля. Застосування такого підходу дозволить мінімізувати кількість шахт, які готувалися до закриття. | 