Системний аналіз багатовікових взаємозв'язків Польщі і України в галузі вищої медичної освіти виявив їх чинники та особливості пройденого ними історичного шляху від перенесення польських взірців вищої медичної освіти на терени України до передання Польщі здобутків української вищої медичної школи, що сприяло взаємозбагаченню двох сторін, довело свою ефективність і є історичним підґрунтям для подальшого їх розвитку на якісно новій основі між двома сусідніми державами європейської спрямованості. 1. Показано, що перенесення до України польських взірців медичної освіти і взаємозбагачення в цій галузі двох держав має понад 700-річну історію і пов'язане з політичними обставинами початку XIII - початку XIX століть: переміщенням після занепаду Київської Русі центру української державності на землі Галицько-Волинського князівства, що межувало з Польщею і Литвою, приєднанням до Польщі Галичини і частини Подолії (1349), а до Литви — більшої частини Волині і Берестейських земель (1377), поділ Польщі між Прусією, Австрією і Росією (1772, 1793, 1794), в результаті яких до Австро-Угорщини відійшла Галичина, а Польща опинилась під протекторатом Росії, переставши з 1815 р. існувати як держава, ставши, як і Україна, частиною Російської імперії. 2. Встановлено, що вища медична школа Польщі на різних історичних етапах пройшла складний шлях становлення та розвитку, особливістю якого стало її гальмування в період феодально-католицької реакції (кінець XVI - перша половина XVII століть), подолання схоластики як наслідок сприйняття з середини XVIII ст. передових ідей Європейського Просвітництва, а в XIX ст. — германізацію та русифікацію вищої освіти, в тому числі і медичної, однак навіть у складних політичних умовах спромоглася сформувати мережу вищих навчальних медичних закладів, зі стін яких, особливо в XIX ст., вийшла плеяда вчених — засновників національних наукових медичних шкіл і напрямків. 3. Доведено, що основними чинниками перенесення до України польських взірців медичної освіти, починаючи з другої половини XIV ст., стали заснування Краківського університету з медичним факультетом (1364), на схід від якого не було жодного вищого навчального закладу, і який на початку XV ст. став відомим за межами Польщі здобутками природничих наук, а також досягнення польської медицини в період культурного Відродження Польщі (кінець XV — початок XVII століть), як результат запозичення передових для того часу європейських взірців, які через Польщу ставали відомими і в Україні (започаткування анатомічного і фізіологічного напрямків в медицині, зародження перших клінічних шкіл). 4. Показано, що першими досвіду польської вищої медичної освіти зазнали західноукраїнські землі, пройшовши шлях від знайомства з ним в результаті поодиноких виїздів української молоді для навчання в Краківському університеті (Георгій Дрогобич, XV ст.) до власне перенесення з кінця XVI ст. її здобутків до перших навчальних закладів України — Острозької школи (1578), де викладання медицини започаткував колишній декан медичного факультету Краківського університету Ян Лятошинський, і Замойської академії (1595) з викладачами-поляками, а також до заснованих у Львові польським Урядом університету з медичним факультетом (1661) та австрійським Урядом — медичної школи "Колегіум медикум" (1773), фундатором якої став доктор медицини поляк Анджей Крупинський. 5. Результати дослідження свідчать, що становлення і розвиток якісно нового етапу українсько-польських відносин в галузі медичної науки і освіти відносяться до XIX століття, що співпало з частковим відступом Польщі від германізації вищої освіти і переходом до її русифікації, відкриттям медичних факультетів Харківського (1805) і Київського (1841) університетів, до яких поряд з іншими вищими навчальними закладами Російської держави (Московським, Петербурзьким і Казанським університетами. Петербурзькою військово-медичною академією) отримала доступ польська молодь (у 1837 р. студенти-поляки Київського університету становили 62,4% загальної кількості), що поклало початок взаємообміну студентами-медиками та викладачами між складовими Російської імперії—Царством Польським (Краківський і Віденський університети, Варшавська і Віденська медико-хірургічні академії) і Україною. 6. Доведено, що особлива заслуга у розширенні та якісному удосконаленні українсько-польських зв'язків в галузі вищої медичної освіти та науки належить медичному факультету Київського університету, становлення якого відбувалось з використанням матеріальної бази та переведенням до Києва частини студентів і викладачів закритої урядом царської Росії Віленської медико-хірургічної академії (1842), як одного з осередків національно-визвольного руху Польщі, зростанням вступу до нього польської молоді, в результаті чого його вихованцями стали 456 лікарів, або 79,6% загальної кількості випускників медичних факультетів університетів України (Харківського — 14,7%, Одеського — 5,7%), що ставить Київський університет на четверте місце після Відня, Вроцлава і Берліна, де протягом середини XIX -початку XX століть здобували освіту майбутні польські лікарі. 7. Аналіз українсько-польських медичних зв'язків свідчить, що відкриття медичних факультетів в університетах України, особливо Київського, призвело до якісних змін в них, основним в чому стало взаємозбагачення сторін, як наслідок здобутків медичної науки і освіти Польщі і України, чому сприяли досягнення, зокрема, Київської терапевтичної школи, в стінах якої низка польських громадян-вихованців медичного факультету захистили докторські дисертації і згодом очолювали відповідні кафедри польських університетів, переносячи до них традиції української медицини і освіти, а окремі з них не тільки залишались працювати в Україні, а і ставали засновниками нових наукових напрямків в українській медицині. 8. Показано, що особливого впливу європейських, в тому числі і польських, взірців вищої медичної освіти зазнав відновлений в 1894 р. медичний факультет Львівського університету, становлення і розвиток якого хоча і відбувались в австро-угорський період, однак з переважною участю вчених-поляків — вихованців університетів Європи і Російської імперії, що сприяло перенесенню їх взірців на західноукраїнські землі, єдиний медичний факультет яких став і місцем підготовки майбутніх вчених, що згодом очолювали кафедри медичних факультетів Європи і Польщі зокрема. 9. Вивчення польсько-українських зв'язків щодо взаємозбагачення в галузі вищої медичної освіти і науки може стати прикладом для проведення аналогічних досліджень стосовно інших сусідніх з Польщею та Україною європейських держав, що сприятиме ліквідації "білих плям" в їх історико-медичному минулому. |
