У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової задачі, що виявляється у встановленні закономірностей формування еколого-біологічної структури бобово-злакових травостоїв та розробці рекомендацій з підвищення їх урожайності та продуктивного довголіття за рахунок бобових трав шляхом повторного підсівання в дернину в різні роки користування лучноконюшино-злакового травостою із заміною в ньому вихідного бобового компоненту іншими видами бобових трав з метою послаблення аутоінтоксикації рослин, підвищення реалізації продуктивного потенціалу ценозів та збільшення виробництва високоякісних трав’яних кормів. 1. На темно-сірих опідзолених ґрунтах при створенні сіяного лучно-конюшино-злакового травостою формується рослинне угруповання, в якому на першому році (рік сівби) користування за проективним покриттям дольова участь бобових становить 36%, злаків – 26% і різнотрав’я – 38%. На другому році кількість бобових зростає до 75%, в третьому зменшується до 37%, а на п’ятому - до 2%; злаків, навпаки, зростає від 26% на першому році до 51% на п’ятому. Кількість різнотрав’я на другому та третьому роках зменшується з 38% до 1-2%, а на четвертому-п’ятому при зрідженні конюшини та деяких видів злаків зростає до 17-24%. 2. Підсіяні у вихідний лучноконюшино-злаковий травостій на 2-му та 3-му роках користування бобові види спочатку перебувають переважно у ювенільному стані (у фазі 2-3 листочків), і тому в рік підсівання у формуванні продуктивності угідь практично не беруть участі. На другий і в наступні роки після підсіву спостерігається зростання врожайності травостою і збільшується дольова частка підсіяних бобових видів до 27-38%, або на 6-11% порівняно з варіантом без підсівання. 3. В середньому за п’ять років рослинні угруповання складаються на 64-75% (7 - 9 видів) з багаторічних трав, 25-36% (3-4 вида) – малорічників, з яких 8-17% припадає на дворічники і 15-27% на однорічники. Найбільшу участь у травостої багаторічники забезпечують на другому-п’ятому роках користування: на другому-третьому – переважно за рахунок бобових, у наступні роки – сіяних злакових трав. Малорічники дають спалах лише у першому укосі в рік сівби, тобто в період найбільшого порушення едафотопу. За типом надземних пагонів переважають напіврозеткові види, підземних – короткокореневищні, за типом кореневої системи – китицеві та стрижнево-китицеві рослини. Каудексові в трав’янистому покриві складають – 6-16% (1-3 видів). Серед кліматичних форм (за Раунк’єром) домінуюче положення належить гемікриптофітам, бруньки відновлення яких знаходяться в приземній частині ценозу, при незначній домішці геофітів, рослин з розміщенням бруньок відновлення в ґрунті. Терофіти, які переносять несприятливі погодні умови у вигляді насіння, у великій кількості в усіх ценозах представлені лише в рік посіву. Підсівання бобових трав сприяє збільшенню в ценозах гемікриптофітів. За спектром ценоморф 41-55% відноситься до типових лучних, 16-20% - до лучно-степових, 18% - до рудеральних, тобто бур’янів. У перші роки після створення сіяних травостоїв домінуюче положення займають мезофіти (62-70%). З роками їх кількість поступово зменшується (до 39-60% за проективним покриттям), а участь ксеромезофітів зростає (до 40-63%). За відношенням до родючості ґрунтів – травостої в основному представлені мезотрофами (69%) та мегатрофами (31%). 4. При підсіванні бобових трав на 2-му році користування кількість особин в травостої складає 32-45 шт./м2, на 3-му році користування – 44 - 202 шт./м2. Заміна вихідного бобового компонента у травостої іншими видами сприяє збільшенню кількості їх особин у ценозі. Найкращі результати забезпечує підсівання лядвенцю польового та люцерни посівної. Конюшина повзуча забезпечує рясні сходи, однак до кінця вегетаційного періоду внаслідок нестачі вологи часто сильно зріджується і тому не завжди забезпечує позитивний ефект. 5. Найменшою інгибуючою алелопатичною активністю, а в окремі фази онтогенезу (відростання, бутонізація і плодоношення) навіть і стимулюючою дією, вирізняється лядвенець польовий. Найбільший гальмуючий вплив проявляють люцерна посівна і конюшина лучна без підсівання до них інших видів бобових трав. Сильнішу пригнічуючу дію на ріст корінців конюшини лучної, конюшини повзучої і люцерни посівної справляють водні витяжки з коріння, а на лядвенець польовий – з надземної маси цих видів. Найвища фітотоксичність ґрунту в фітоценозах проявляється у фазу бутонізації під люцерною посівною чи люцерною з підсіванням конюшини лучної, нижча - в рослинних угрупованнях з конюшиною лучною у фазу плодоношення при підсіванні лядвенцю польового. Носіями алелопатичної дії у фітоценозах є фенольні сполуки, зокрема фенолкарбонові кислоти. Найбільше накопичення фенольних сполук в органах рослин спостерігається у фазу бутонізації, найменше – плодоношення. Повторне підсівання в дернину у вихідний травостій із заміною за роками користування різних видів бобових трав виступає засобом послаблення негативної дії колінів рослин-едифікаторів і є одним із шляхів подолання «бобововтомлення» і підвищення участі бобових у рослинних угрупованнях. 6. Включення конюшини лучної до складу злакового травостою на фоні Р60К120 за п’ятирічного його використання забезпечує у 1,3 раза вищу урожайність порівняно із злаковим травостоєм на аналогічному фоні фосфорно-калійних добрив (51,6 проти 39,7 ц/га сухої речовини, відповідно 49,5 і 38,8 ц/га кормових одиниць та 9,7 і 6,6 ц/га сирого протеїну). Підсівання бобових як на 2-му, так і 3-му роках користування підвищує урожайність конюшино-злакового травостою на 15,3-45,5%, а загальний рівень компенсації азоту мінеральних добрив біологічним – з 53 до 81-125 кг/га. 7. Найкращим розподілом урожаю за циклами використання характери-зуються бобово-злакові травостої та злакові з роздрібним внесенням під укоси N75-150, дещо гіршим – лучноконюшино-злаковий травостій без повторного підсівання в нього бобових видів та злаковий на фоні фосфорно-калійних добрив. 8. Включення у травосумішки бобових трав під час залуження чи при повторному їх підсіванні у дернину порівняно із злаковим травостоєм забезпечує підвищення вмісту сирого протеїну в сухій масі трави на 1,6-2,5 абсолютних відсотків, білка на – 1,2-2,1, жиру на 0,2-0,3%. Дещо знижується в траві вміст безазотистих екстрактивних речовин – на 0,4-0,7% та сирої клітковини – на 0,5-2%. За мінеральним складом рослинна маса бобово-злакових травостоїв з підсіванням в них різних бобових компонентів добре забезпечена фосфором (0,51-0,55%), калієм (2,34-2,44%) і кальцієм (0,67-0,71%). Дещо менше мінеральних елементів у траві нагромаджують злакові травостої при внесенні N75-150. Підсівання бобових видів трав на 2-му та 3-му роках користування сприяє покращенню білковості та поліпшенню мінерального складу корму не тільки порівняно із злаковим травостоєм, а й із лучноконюшино-злаковим без повторного підсівання бобових. 9. Під сіяними лучними травостоями у 0-20 см горизонті ґрунту накопичується 71,1-104,2 ц/га сухої маси, у коренях - 128,0-199,2 кг/га азоту, 32,7-57,9 кг/га фосфору і 60,3-127,4 кг/га калію. Найбільше кореневої маси нагромаджують бобово-злакові травосумішки з підсіванням в дернину на 2-му та 3-му році користування люцерни посівної та лядвенцю польового, найменше – сіяні злакові травостої на фоні РК. Внесення під злаковий травостій азотних добрив в дозі N75 не впливає на збільшення кореневої маси і лише при дозі азоту N150 кількість її збільшується на 11%. Одночасно під травостоями з роками у 0-20 см горизонті ґрунту відбувається зростання вмісту гумусу (від 2,30-2,37 до 2,37-2,57 %) та лужногідролізованого азоту (від 9,2-9,8 до 10,2-12,7 мг/100 г ґрунту), за винятком злакового травостою без внесення азотних добрив та зниження обмінного калію й рухомого фосфору (відповідно від 38,9-31,2 до 28,3-29,4 і 36,0-38,0 до 26,2-36,3 мг/100 г ґрунту), рН (від 6,6-6,7 до 6,4-6,5). 10. Найбільше азоту з урожаєм виносять бобово-злакові травостої (139-207 кг/га) і злакові з внесенням азотних добрив в дозах N75 і N 150 (відповідно 176 і 234 кг/га), найменше (96 кг/га) – злакові травостої на фоні РК, при надходженні його в бобово-злакових сумішках за рахунок симбіотичного азоту (141-199 кг/га) і на злаках – внесення добрив. Бобово-злакові травостої забезпечують позитивний баланс азоту, злакові на всіх фонах добрив – негативний (– 46-63 кг/га). Найбільший дефіцит фосфору і калію відмічається на бобово-злаковому травостої при підсіванні люцерни посівної та лядвенцю польового (відповідно -25-31 і -87-89 кг/га), на злаковому травостої - при внесенні лише N150Р60К120. 11. Найбільший вихід валової (142,3-165,4 ГДж/га) та обмінної (77,2-92,4 ГДж/га) енергії забезпечують бобово-злакові травосумішки з повторним підсіван-ням лядвенцю польового й люцерни посівної та злаковий травостій з внесенням N150 (відповідно 200,7 і 106,7 ГДж/га), найменший – злаковий травостій без внесення азотних добрив (58,0 і 30,6 ГДж/га). 12. Найвищий чистий прибуток (1776-2005 грн/га), найменшу собівартість продукції (17,5-18,3 за 1 ц кормових одиниць) при рентабельності 145-158% забезпечують бобово-злакові травостої з повторним підсіванням у дернину на 2-му та 3-му роках користування лядвенцю польового та люцерни посівної. Найнижчі показники економічної ефективності забезпечують на фоні Р60К120 злаковий та лучноконюшино-злаковий травостої без повторного підсівання в нього бобових компонентів. Внесення азотних добрив на злаковий травостій збільшує технологічні витрати з 911 грн/га на фоні РК до 1268 і 1650 грн/га при внесенні відповідно N75РК і N150РК, хоча умовно чистий прибуток при цьому зростає з 876 до 1364-1968 грн/га та знижується собівартість корму на 11-12%. |