Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Економічна теорія


Тимохова Галина Борисівна. Вплив держави на розвиток інвестиційних процесів в трансформаційній економіці інверсійного типу: дисертація канд. екон. наук: 08.01.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. - Х., 2003.



Анотація до роботи:

Тимохова Г.Б. Вплив держави на розвиток інвестиційних процесів в трансформаційній економіці інверсійного типу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.01.01 - економічна теорія.

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна МОН України, Харків, 2003.

За допомогою комплексного аналізу змісту, структури і форм реалізації інвестиційного процесу доведено, що інвестиційна діяльність є однією з базисних форм реалізації відносин власності, що забезпечують завершеність, цілісність і розвиток даних відносин.

На основі систематизації інституціональних форм державної участі в інвестиційному процесі запропоновані критерії прийнятного рівня цієї участі і розроблені заходи для удосконалювання інвестиційної політики держави за допомогою практичного сполучення суперечливих інтересів суб’єктів різного рівня, що інвестують.

Відокремлено етапи трансформації інституціональних функцій держави в економічній системі перехідного типу, що засновані на послідовній зміні форм інвестиційної поведінки. За допомогою дослідження суперечливих форм впливу держави на інвестиційні процеси розкрито специфічний механізм протидії даним процесам.

На основі аналізу впливу процесів трансформації відносин власності на інвестування розроблені дві моделі участі держави в інвестиційних процесах. Виходячи з встановлених у роботі меж і суперечностей державного регулювання інвестиційного процесу запропоновані методи якісного удосконалювання інвестиційного клімату

У даному дисертаційному дослідженні автор розглядав проблеми державного регулювання в трансформаційної економіці з погляду їхнього впливу на інвестиційний процес. Проведене комплексне дослідження дало наступні теоретичні і практичні результати.

1. Щоб осмислити предмет розгляду, він має бути вивчений у взаємозв’язку “реалізація власності – інвестиційна діяльність”.

Соціальна форма присвоєння соціальних благ (власність) – категорія багатомірна. Відносини власності пронизують усі сфери суспільного виробництва матеріальних благ і послуг. І розглядаючи одне зі складової власності – відносини присвоєння, слід зазначити, що дані відносини є ядром виробничо-економічних відносин, їхньою серцевиною, визначальним головним початком.

Власність – насамперед економічна (базисна) категорія, однак вона має і юридичну (надбудовну) сутність. У розвинутій системі економічних відносин власність відображає самі глибинні зв’язки і взаємозалежності, сутність економічного буття. Власність виступає і як чинник: соціальний, політичний, психологічний, моральний, ідеологічний. Тому ядром відносин власності є відносини на засоби виробництва. На думку автора, власність не є “спокійний” момент, а первісно діяльні суб’єктні відносини до ресурсів. Суб’єкт власності – активне починання, що діє. Будь-яка власність є накопичена (тобто інвестована) праця. Справжня свобода власника виявляється у відмові від поточного споживання в ім’я майбутнього результату.

Економічним змістом процесу реалізації власності з погляду інвестиційної проблематики є розгортання зв’язку власник = той, хто інвестує. Економічні рішення щодо інвестиційних потоків власник-інвестор приймає самостійно, обмежуючись лише межами правового поля. Стан правового поля власності в державі визначає сутність, структуру і механізм інвестиційного процесу в державі, обумовлює ефективність даного процесу.

У результаті інвестиційної діяльності відбувається історико-еволюційний процес відносин власності, інвестиційна модифікація суб’єктів і об’єктів власності і самого характеру присвоєння, завдяки цьому власність одержує в інвестиційній діяльності активний характер.

2. Розглядати питання впливу держави на розвиток інвестиційної діяльності необхідно з позиції її впливу на інвестиційний клімат. Основними формами державного впливу на ринкову економіку є інституціональне, правове регулювання і контроль, які підпорядковані створенню сприятливого правового й інституціонального середовища діяльності бізнесу, розвиток конкуренції, упорядкування економічного обороту. Саме ці форми створюють і розвивають інвестиційний клімат, через який держава реалізує свої інтереси і потреби. Створення сприятливого інвестиційного клімату пов’язано, насамперед, із чітким регулюванням інвестиційної діяльності, тобто інвестиційної функції держави.

Інвестиційний клімат будь-якої господарської системи характеризується надзвичайним динамізмом і постійно змінюється в кращу або гіршу сторону. Це особливо справедливо щодо сучасних українських умов. При удосконалюванні інвестиційного клімату треба усувати не просто окремі вади, а їхній взаємозалежний комплекс, що утворює механізм протидії. Ядром механізму протидії, на наш погляд, є неринковий сектор, тіньова економіка і корупція, а всі негативні характеристики інвестиційного клімату є похідними цього ядра суперечностей.

Прийнятна участь держави в інвестиційному процесі міститься в межах оптимуму – створення найкращої ситуації в економічних системах управління інвестиційною діяльністю, до того ж ця ситуація не повинна суперечити оптимуму за Парето і враховувати систему трансформаційних цілей. Для досягнення оптимуму потрібний прийнятний рівень участі держави в даному процесі. Критеріями ефективного рівня участі держави в інвестиційному процесі можуть бути:

а) баланс між стабільністю та розвитком господарчої системи;

б) оптимальні темпи структурних і технологічних перетворень, які не руйнують технологічні та інстутиційні основи організації економіки та співвідношуються с критеріями сучасної конкурентоспроможності;

в) загальний рівень накопичення.

3. Інвестиційна діяльність первісно характеризується багатомірністю і комплексністю як за передумовами і ресурсами, так і за результатами. У силу цього, оптимальна інвестиційна політика держави не може обмежуватися тільки лише особливими запозиченими інвестиційними регулюючими механізмами, вона обов’язково має враховувати реальні потреби держави, що трансформується, і їх особливу національну характеристику.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів слушність вибору пріоритетів дозволить уникнути розпилення засобів і зусиль, сконцентрувати їх на ключових напрямках регулювання інвестиційної діяльності і рівнях її розвитку, забезпечуючи тим самим, максимальну ефективність економічного росту. Основними трансформаційними потребами української держави є такі її види:

  1. Інвестиційні.

  2. Створення цілісної соціальної моделі реформ.

  3. Структурно-інноваційні потреби.

Потреби держави реалізуються через відповідні форми, при цьому їхні межі містяться в рамках основної стратегії держави. Основна стратегія конструктивних зусиль у перехідний період полягає в створенні такого устрою національного господарства, яке, володіючи механізмом самоорганізації, здатне досягти оптимального рівноважного стану, і вийти з трансформаційного кризи в прийнятний час.

Інституціональні перетворення в ході реформ спрямовані на упорядкування ринкового середовища, всебічне облаштування ринкового простору. Даного роду перетворення – це дії, щонайменше, середньострокового горизонту. Виокремимо етапи даного процесу, що заключається у послідовній зміні форм інвестиційної поведінки:

1) етап переважно ситуаційного інвестування, спрямованого на цілі виживання;

2) етап ситуаційно-стабілізуючого інвестування, спрямованого на формування передумов стабільного функціонування;

3) етап стратегічного інвестування, націленого на довгострокові структурно-інституціональні пріоритети.

4. Держава через створений інвестиційний клімат на своїй території не тільки забезпечує участь в інвестиційному процесі всіх суб’єктів господарської діяльності, але і сама бере участь в інвестиційному процесі залежно від потреб. Державні інвестиційні інтереси реалізуються через інвестиційну діяльність держави за допомогою деталізації формальних і неформальних повноважень суб’єкта, визначених наявністю інвестиційних ресурсів, інвестиційної історії, інвестиційних спроможностей, права на захист інтересів і повноважень. На думку автора, у цьому і полягає інвестиційний статус держави.

5. Виходячи з того, що державна власність і мінімальна непряма участь держави в економіці за суттю є двома крайніми формами в системі державного регулювання економіки, між якими знаходиться величезний спектр інших прийомів і способів впливу держави на соціально-економічні процеси в суспільстві, розроблені дві моделі оцінки впливу держави на інвестиційний клімат.

Перша модель: відповідна збалансованій непрямій участі держави в інвестуванні національної економіки. У цій моделі економічні структури суспільства досить розвинуті і вони вже освоїли об’єкти, що покликані створювати найзагальніші, мінімально необхідні умови для оптимального функціонування економічної системи. Держава не підміняє собою існуючих власників, не змінює форму власності, але створює такі умови діяльності, які можуть і не витримати всі суб’єкти, у власності яких знаходяться об’єкти, що цікавлять державу. Чергове посилення регулюючої функції держави призводить до порушення механізму відтворення на мікрорівні, і суб’єкт господарювання при цьому не в змозі забезпечити нормальне функціонування об’єкта. У цих умовах згортання виробництв, що забезпечують оптимальний ритм функціонування економічної системи, або банкрутство подібного роду підприємств, особливо якщо вони займають монопольні позиції в економіці, можуть бути компенсовані появою нового власника в особі держави.

Друга модель: відповідна прямій участі держави в інвестуванні. У цій моделі економічні структури суспільства не розвинуті і не освоюють об’єкти власності, держава через систему заходів має можливість стимулювати процес проникнення недержавних підприємств у відповідні галузі і виробництва. Як і в попередньому випадку, до деяких пір держава не переступає ту межу, що відокремлює державне регулювання від державної власності. Якщо витрати, зв’язані з забезпеченням підтримки і стимулювання державних власників, не приносять очікуваних вигод і результатів, то державі доцільніше направити засоби і зусилля на створення необхідних об’єктів, власником яких вона стане сама. У даному випадку діють інші чинники, що перетворюють державу у великого інвестора і власника. Держава оволодіває не тільки тими об’єктами, за допомогою яких економічно доцільніше зрівноважити загальні умови відтворення для усіх без винятку економічних агентів, але і тими, що можуть розвиватися на інший економічній основі.

6. Інвестування економіки в постприватизаційний період вимагає створення його нової парадигми, а саме:

гнучке сполучення методів ринкового регулювання, що засновуються на зворотних зв’язках, із державним регулюванням соціально-економічних процесів;

формування і функціонування ринкових суб’єктів, що господарюють, як відкритих соціально орієнтованих систем;

самоврядування на всіх рівнях і перехід до поліцентричної системи господарювання;

сполучення ринкових і адміністративних методів управління державними і змішаними підприємствами. Управління цими підприємствами має ґрунтуватися на їхньому відповідному статусі в економічній системі країни, комбінації методів, що носять як ринковий, так і адміністративний характер.

7. Проведений аналіз впливу держави через інвестиційний клімат дозволив виявити, що суперечності між іноземним донором і країною-реципієнтом на макрорівні полягають у різних мотиваціях інвестиційної діяльності. На мезорівні суперечності виникають, з одного боку, між інтересами асоціацій суб’єктів даного рівня (за галузевому, регіональному й іншим видами ознак) і загальнодержавними інтересами, а з іншого боку – між інтересами суб’єктів мезорівня іноземних інвесторів.

На мікрорівні суперечності між вітчизняними суб’єктами та іноземними інвесторами набувають різноманітних форм. При цьому один з їхніх проявів – недобросовісність у багатьох випадках випереджає очікувані порушення з боку вітчизняних суб’єктів.

Автор припустив, що всі суперечності є окремими чинниками, у загальному випадку – різнонаправленими. Чинники мікрорівня узагальнюються і складаються. Сумарний чинник суперечностей макрорівня далі вступає у взаємодію з відповідним чинником суперечностей мезорівня, впливаючи на нього і генеруючи в результаті цієї взаємодії новий вектор. Останній, у свою чергу, взаємодіє із сумарним вектором суперечностей макрорівня. Взаємодію цих сумарних чинників дає інтегральний чинник. Вступаючи потім у взаємодію з інтегральним чинником суперечностей іноземного інвестора, він формує генеральний напрямок (орієнтир) інвестиційної діяльності.

8. Для стимулювання інвестиційної активності необхідно: разом із проведенням заходів щодо оздоровлення фінансового положення підприємств і удосконалюванням законодавчої бази інвестиційної діяльності, не ігнорувати таких заходів, як централізована оцінка платоспроможності регіонів і визначення особливого механізму оподатковування платоспроможності регіонів. На основі цієї оцінки, обґрунтовані податкові пільги для підприємств і осіб, що впроваджують інноваційну й інвестиційну діяльність, бюджетна підтримка інвестицій, така як централізовані бюджетні капіталовкладення, бюджетні кредити, інвестиційні премії та ін.

Іншій власний резерв інвестування – економія бюджетних асигнувань за поточними витратами, що є також і необхідною умовою залучення інвестицій у місцевий бюджет. Дана економія досягається за рахунок зниження собівартості товарів (робіт, послуг), що поставляються для муніципальних потреб, фіксації рівня рентабельності постачань споживачам, а також на основі впровадження механізму конкурсного розміщення муніципальних замовлень.

9. Крім перерахованих джерел власний інвестиційний капітал муніципалітетів може зростати за рахунок збільшення частки неподаткових надходжень у місцевий бюджет (від реалізації, приватизації й оренди державного і муніципального майна тощо). Розширення економічної і господарської самостійності місцевих органів влади звичайно супроводжується зростання цих прибутків.

За рахунок неподаткових надходжень може формуватися не тільки власний, але і залучений інвестиційний капітал (різні запозичення коштів населення, прибутки від грошово-речових лотерей та ін.). Але система запозичень коштів населення може стати значимим джерелом інвестування тільки за умови довіри людей до органів державної влади і місцевого самоврядування, узгодженні інтересів цих сторін. Активна участь населення у формуванні інвестиційних ресурсів сприяло б поліпшенню фінансування виробничих і соціальних об’єктів, зниженню ставки позичкового відсотка і поліпшенню соціально-політичних умов. При цьому розв’язання економічних завдань буде обумовлювати підвищення життєвого рівня населення, а останнє – розвиток виробництва.

Публікації автора:

Статті у фахових наукових виданнях

1. Тимохова Г.Б. Стимулирование инвестиционного процесса в Украине // Бизнес Информ. – 1999. – № 19/20. – С. 36–38 (0,4 д.а.).

2. Тимохова Г.Б. Исследование и мониторинг инвестиционного климата // Вісн. Харк. держ. політехн. ун-ту. – 2000. – Вип. 122: Технічний прогрес та ефективність виробництва, ч. 1. – С. 238-241 (0,2 д.а.).

3. Тимохова Г.Б. Реализация инвестиционного статуса государства // Вісн. Нац. політехн. ун-ту "Харк. політехн. ін-т". – 2001. – Вип. 24: Технічний прогрес та ефективність виробництва, ч. 4. – С. 105-107 (0,2 д.а.).

Інші статті

4. Тимохова Г.Б. Рынок труда в Украине: параметры и регулирование // Економіка і управління. – 1999. – № 2. – С. 35–40 (0,5 д.а.).

5. Тимохова Г.Б. Проблемы начального этапа реформирования собственности в Украине // Вісн. Харк. ун-ту. – 2001. – № 456. – С. 68-71 (0,2 д.а.). – (Сер.: Актуал. пробл. сучас. науки в дослідж. молодих вчених м. Харкова; Ч. 1).

6. Тимохова Г.Б. Механизмы финансирования инвестиций на мезоуровне // Збірник наукових праць (Педагогічні науки) / Херсон. гос. пед. ун-т. –Херсон, 2000. – Вип. 14. – С. 219–222 (0,2 д.а.).

7. Тимохова Г.Б. Экономическая роль процесса реструктуризации // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту “Нар. укр. акад.”. – 2000. – Т. 6. – С. 293–297 (0,5 д.а.).

8. Тимохова Г.Б. Предпосылки регулятивной функции государства в трансформационный период // Вісн. Харк. ун-ту. – 2001. – № 506. – С. 89-92 (0,2 д.а.). – (Сер.: Актуал. пробл. сучас. науки в дослідж. молодих вчених м. Харкова; Ч. 1).

9. Тимохова Г.Б., Лымарь Е.Е. Активизация инвестиционных процессов в инфраструктуре Украины // Вчені зап. Харк. гуманіт. ін-ту “Нар. укр. акад.”. – 2000. – Т. 8. – С. 382–388 (0,5 д.а.).

10 Тимохова Г.Б. Регулятивные методы государства в инвестиционном процессе // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации: Материалы межвуз. науч.-практ. конф., Харьков, 27 апр. 2001 г. / Нар. укр. акад. – Х., 2001. – С. 67–68 (0,09 д.а.).

11. Тимохова Г.Б. Последствия неравных условий конкуренции // Проблемы равновесия экономических систем в условиях рыночной трансформации: Материалы межвуз. науч.-практ. конф., Харьков, 14 дек. 2001 г. / Нар. укр. акад. – Х., 2001. – С. 77–79 (0,09 д.а.).