Анотація до роботи:

Прокопенко Н.В. Вплив анестетиків і інгібіторів аніонного транспорту на стійкість еритроцитів до змін температурних і осмотичних факторів середовища. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата біологічних наук за спеціальністю 03.00.19 - кріобіологія. - Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України, Харків, 2007.

У дисертаційній роботі досліджено вплив похідних барбітурової кислоти (барбіталу, фенобарбіталу), місцевого анестетика (лідокаїну) і інгібіторів аніонного транспорту (ДИДС, діпірідамолу) на структурно-функціональну стійкість еритроцитів до змін температурно-осмотичних параметрів середовища. Показано, що барбітал, фенобарбітал, лідокаїн підвищують стійкість еритроцитів в умовах гіпертонічного кріогемолізу і гіпертонічного шоку, однак не змінюють чутливість клітин в умовах постгіпертонічного лізису. Показано, що барбітурати і лідокаїн змінюють функціональну активність аніонного транспортера. Змінення транспортної активності залежить від осмолярності середовища. Наявність у середовищі ДИДС і діпірідамолу впливає на змінення активності білка смуги 3, викликане барбіталом, фенобарбіталом, лідокаїном. Лідокаїн і ДИДС змінюють активність еритроцитарної ацетилхолінестерази. Характер змінення залежить від складу середовища.

У дисертаційній роботі представлені теоретичні та експериментальні дані, стосовно вивчення особливостей реакції еритроцитів на змінення температури і осмолярності середовища інкубації. Наразі достатньо добре відома дія похідних барбітурової кислоти, місцевих анестетиків на ліпідний компонент мембрани, однак особливості функціонування білків мембрани в умовах змінення температури, осмолярності середовища інкубації, а також при додаванні в середовище інкубації зазначених сполук залишаються нез'ясованими.

1. Фенобарбітал, барбітал і лідокаїн інгібують розвиток гіпертонічного кріогемолізу еритроцитів. Інгібіторний ефект більшою мірою залежить від концентрації використовуваної сполуки та у меншому ступені від її хімічної природи.

2. Барбітал, фенобарбітал, лідокаїн підвищують стійкість еритроцитів в умовах гіпертонічного гемолізу. Захисна дія залежить від концентрації досліджуваної речовини.

3. Барбітал, фенобарбітал, лідокаїн не проявляють захисної ефективності в умовах постгіпертонічного лізису в інтервалі використовуваних концентрацій.

4. Барбітал, фенобарбітал, лідокаїн інгібують транспорт аніонів через мембрану еритроцитів, контрольований білком смуги 3. Максимальне інгібування має місце в середовищі, яке містить 0,12 Моль/л Na₂SO₄ при використанні фенобарбіталу, у той час у сахарозних середовищах інгібування виражене слабкіше. У лідокаїну і барбіталу менш виражена інгібуюча дія в порівнянні з фенобарбіталом.

5. Фенобарбітал і барбітал проявляють здатність активувати транспорт аніонів в еритроцитах у середовищі, яке містить 0,12 Моль/л Na₂SO₄. Концентраційний інтервал, у межах якого спостерігається ця дія становить (0,125-0,5) мМоль/л. Підвищення концентрації фенобарбіталу і барбіталу призводить до інгібування транспорту.

6. В умовах інкубації еритроцитів у середовищах, які містять 0,12 Моль/л Na₂SO₄, 0,5 Моль/л сахарози+0,12 Моль/л Na₂SO₄, 0,86 Моль/л сахарози+0,12 Моль/л Na₂SO₄ ефект модифікації за типом «барбітурат, лідокаїн+інгібітор транспорту аніонів» залежить від природи використаного інгібітору. У випадку діпірідамолу комбінована модифікація призводить до збільшення інгібування транспорту аніонів у порівнянні з умовами, коли барбітал, фенобарбітал, лідокаїн і діпірідамол застосовували окремо. У випадку ДІДС таке збільшення спостерігається тільки стосовно індивідуального використання барбітуратів і лідокаїну, але не ДІДС.

7. В інтервалі концентрацій (0,092-9,2) мМоль/л лідокаїн знижує активність ацетилхолінестерази в мембрані еритроцитів, причому ефект інгібувания зростає зі збільшенням концентрації анестетика. Інгібування ацетилхолінестерази більше виражено в сульфатному середовищі в порівнянні із середовищами, які містять хлорид. Як у сульфатному, так і в хлоридному середовищах ДІДС блокує вплив лідокаїну на активність ацетилхолінестерази.

Публікації автора:

1 Бондаренко Н. В., Рамазанов В. В., Бондаренко В. А. Вплив барбітуратів на обмін хлориду і сульфату в еритроцитах крові людини // Вісник проблем біології і медицини. - 2002. - Вип. 9-10. - С. 3-7.

2. Прокопенко Н. В. Влияние лидокаина на мембраносвязанный фермент – ацетилхолинэстеразы в эритроцитах человека. // Вісник проблем біології і медицини. – 2005. - №1. – С. 32-37.

3. Прокопенко Н. В., Бондаренко В. А. Особенности гипертонического криогемолиза и постгипертонического лизиса эритроцитов человека под воздействием фенобарбитала и барбитала // Проблемы криобиологии. - 2005. – Т. 5. - №1. - С. 27-33.

4. Прокопенко Н. В., Бондаренко В. А. Влияние барбитуратов и лидокаина на устойчивость эритроцитов к гипертоническому гемолизу // Проблемы криобиологии. - 2006. – Т. 16. - №3. - С. 242-249.

5. Бондаренко Н. В., Рамазанов В. В., Бондаренко В. А. Вплив специфічних та неспецифічних інгібіторів на транспорт аніонів в еритроцитах людини // Біологія та валеологія. – 2002. – Вип. 5. – С. 31-36.

6. Бондаренко Н. В., Рамазанов В. В. Влияние гипертонических сред и барбитуратов на транспорт анионов в эритроцитах человека. // Проблемы криобиологии. – 2002. - №1. – С. 111-113.

7. Прокопенко Н.В. Влияние функционального состояния белка полосы 3 на активность мембраносвязанного фермента эритроцитов - ацетилхолинэстеразу // Материалы научно-практической конференции «Перспективные разработки науки и техники». Том 16. Биология и сельское хозяйство. – Белгород – Днепропетровск: Наука и образование, 2004. – С. 26-29.

8. Прокопенко Н. В. Вплив деяких анестетиків на розвиток холодової чутливості еритроцитів. // Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта ‘2004”. Том 54. Фізіологія людини та тварин. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 47-48.

9. Прокопенко Н. В. Влияние барбитала, фенобарбитала и лидокаина на развитие гипотонического гемолиза эритроцитов человека. // Матеріали III Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень ‘2004”. Том 32. Біологічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 58-59