– Науково-організаційна діяльність В. Гнатюка в Науковому Товаристві ім. Шевченка мала велике значення, завдяки його старанням було піднято на якісно новий рівень роботу Етнографічної комісії Товариства. У сферу видавничої роботи вченого входило редагування праць і матеріалів до “Матеріалів до української етнології”, “Української видавничої спілки”, “Літературно-наукової бібліотеки”, “Літературно-наукового вісника”, в яких він виступав як редактор, видавець, перекладач, автор публікацій. – Науковий доробок В. Гнатюка в галузі фольклору та етнології становить понад 300 наукових статей і монографій. За збірку “Народні оповідання про опришків” Петербурзька Академія наук 1913 р. присудила йому премію О. Котляревського. – В. Гнатюк підтримував творчі зв’язки з видатними вченими і науковими товариствами багатьох країн Європи. Ці його зусилля служили справі популяризації науки і культури України у світі. З'ясовано взаємини В. Гнатюка з І. Франком, Ф. Вовком, М. Грушевським. – Наукова спадщина вченого багата оригінальністю методики досліджень. В. Гнатюк широко застосовував історико-порівняльний, стаціонарний, системний, ретроспективний методи при вивченні явищ народної культури. Професійний збирач завжди намагався досліджувати саме ті матеріали, які були новим напрямом у науковому світі. Вчений глибоко розумів і всебічно обґрунтовував суспільно-політичне значення української етнологічної науки, намагався залучати її в світовий науковий процес. Проводячи свої дослідження на високому науковому рівні і, вимагаючи цього від інших дослідників, він тим самим долучився до популяризації української етнографічної науки. – В сфері наукової діяльності особливою є заслуга В. Гнатюка у дослідженні території, що в громадсько-політичній та науковій літературі ХІХ ст. окреслювалась як Угорська Русь (територія, заселена українцями, що до 1918 р. входила до складу Угорщини). Серед українських вчених, які в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. писали про Угорську Русь, В. Гнатюку належить провідне місце. Його дослідження народної культури угорських українців позначені істотними результатами. Вчений багато зробив для того, щоб довести, що закарпатські русини – це українське населення, для цього він дуже наполегливо вивчав історію розселення українців в Австро-Угорській імперії, їх матеріальну культуру, народну творчість, мову, літературу. За результатами шести наукових експедицій в Угорську Русь було видано шість томів “Етнографічних матеріалів з Угорської Руси”. – В. Гнатюк виявив себе як знавець і плідний дослідник побуту і матеріальної культури українців. Значний вклад вніс вчений у вивчення духовної культури українців. Особливо великою була його увага до збирання матеріалів про народні звичаї, обряди, вірування, до праць про традиційні знання, способи лікування, морально-етичні норми, на які він писав ґрунтовні рецензії. Дослідження звичаїв та обрядів було для того часу новим напрямком у науковому світі. – У плеяді найвизначніших українських етнографів кінця ХІХ – початку ХХ ст. В. Гнатюк посідає чільне місце поряд з такими діячами, як Ф. Вовк, І. Франко, М. Сумцов, Д. Яворницький, Д. Багалій, З. Кузеля, В. Охримович та ін. Всупереч історичним реаліям політичної розірваності України, всупереч національному гнобленню українців на російському та австро-угорському боці, а також ворожим теоретичним концепціям, що заперечували саме існування українського народу, кваліфікуючи його то як “ветвь великого русского народа”, то як “щеп” польського, українські етнографи, історики, філологи послідовно розглядали народну культуру і побут українців як феномени, властиві єдиній історико-етнічній спільності. Вчені цього періоду виявили інваріантні загальнонаціональні та локальні етнографічні особливості культури і побуту українського народу, його самобутні етнічні риси та аналогії з певними компонентами культур інших народів. |