В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у різних галузях юриспруденції, автором запропоновано нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні сутності організаційно-правових засад внутрішньоуправлінської діяльності Верховної Ради України, особливостей та видів її внутрішньоорганізаційних відносин, а також формулюванні науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення організації діяльності Верховної Ради України. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на вирішення зазначеного завдання. Основні з них такі: 1. Внутрішньоуправлінську діяльність Верховної Ради України можна розглядати як різновид державного управління, яке повинно забезпечувати взаємодію апаратів (служб) Верховної Ради України, їх керівників, народних депутатів як єдине ціле з метою забезпечення виконання норм ст. 85 Конституції України у межах, передбачених ч. 2 ст. 6 Конституції України. 2. Виділено дві неодмінні умови, яким має відповідати внутрішня організація органу законодавчої влади України: наявність визначених правил, якими він керується під час проведення своїх засідань, організації дебатів, голосування тощо; обов’язкове дотримання встановлених правил всіма учасниками парламентської діяльності.
3. Для того, щоб Верховна Рада України, приймаючи закони, визначала межі управлінської діяльності та формувала державну політику, повинні виконуватися такі умови: здатність до ефективного функціонування, уникнення внутрішніх конфліктів і чітке дотримання свого регламенту; володіння всебічною інформацією про стан справ у державі; наявність такої організаційної структури, яка б ефективно забезпечувала постійні комітети, парламентарів аналітичними матеріалами з різних проблем державного будівництва, політики, економіки, культури, освіти, медицини, новітніх технологій тощо. 4. До форм організації діяльності Верховної Ради України належать: основні (сесії; засідання депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради, комітетів, підкомісій і робочих груп, тимчасових слідчих і спеціальних комісій; персональна робота Голови Верховної Ради України, його заступників, голів комітетів; парламентські та комітетські слухання; індивідуальна робота народних депутатів у парламенті та виборчих округах) і допоміжні (особистий прийом громадян і посадових осіб; робота із зверненнями громадян; проведення прес-конференцій та інтерв’ю; участь в міжпарламентських заходах, а саме – Загальні збори Національної парламентської групи України, засідання Виконавчого комітету Національної парламентської групи України; участь народних депутатів України в наукових, міжпарламентських щорічних та спеціалізованих конференціях і зустрічах; закордонні візити делегацій депутатів і парламентського керівництва тощо). 5. Методами організації діяльності Верховної Ради України названо: планування, вироблення і прийняття рішень, контроль за виконанням прийнятих рішень, координацію, роботу з персоналом. 6. Статус та діяльність парламенту України значною мірою залежать від того, як здійснюється керівництво під час його пленарних засідань та в періоди, коли йде підготовка питань для наступного їх розгляду повним складом законодавчого органу. Тобто, Голова Верховної Ради України відіграє в організації її діяльності надзвичайно важливу, ключову роль. Дослідження еволюції моделі керівництва парламентом України дозволило сформулювати такі її етапи: 1) до 1991 р.; 2) 1991-1992 р.; 3) 1992-1996 р.; 4) 1996-2000 р.; 5) 2000 і по наш час. Їх узагальнення дозволило сформулювати пропозицію щодо доцільності відтворення колегіального керівного органу (його функції з березня 2000 р. отримала Погоджувальна рада). 7. Апарат Верховної Ради України надає народним депутатам такі адміністративні послуги: 1) науково-дослідна робота; 2) підготовка документації; 3) адміністративна допомога. 8. Колегіальний орган, який складають народні депутати України, і апарат Верховної Ради, який формується з державних службовців, мають принципово відмінну основу – статус первинних структуроутворюючих одиниць, який визначається законами. Цим зумовлені різні засади, на яких здійснюється управління названими складовими. Депутатський корпус Верховної Ради організує свою діяльність на самоврядних засадах, а діяльність парламентського апарату здійснюється на організаційно-управлінських принципах, суттєво відмінних від самоврядування. Обидві складові парламенту взаємодіють в єдиному законотворчому процесі, пов’язані спільними технологіями цього процесу, тому повинні мати спільний управлінський центр, який би спрямовував і координував їх діяльність. Це можливо лише за умови побудови управління парламентом як окремою державною установою із специфічною двоєдиною організаційною структурою, в якій пріоритетною є структурна частина, що складають народні депутати України, власне Верховна Рада України, як вона визначена в Конституції. 9. Є підстави розглядати діяльність керівництва Верховної Ради України, народних депутатів як окремий різновид державної служби в її загальнотеоретичному широкому розумінні. Депутати вирішують найважливіші питання державного життя шляхом прийняття законів, і тому функціонування парламенту не може бути виключеним із загального механізму державного управління суспільством, а діяльність депутатів – із цілісного уявлення про систему державно-службової діяльності. З позицій сучасних підходів до розуміння парламентаризму не викликає ніяких сумнівів те, що формування дієздатного і відповідального законодавчого органу в Україні неможливе без переходу депутатів на професійні засади роботи. 10. Всі напрямки діяльності Верховної Ради та її заходи забезпечують державні службовці апарату, тому організаційно-правові аспекти його діяльності необхідно розглядати комплексно: як соціальний інститут, організаційно-технологічну систему і найважливіший інструмент забезпечення законодавчої влади. Звідси й основні принципи його побудови: відповідність структури апарату структурі парламенту; підпорядкованість і підзвітність Верховній Раді; статус юридичної особи. 11. До критеріїв ефективності діяльності Верховної Ради України варто віднести: 1) ступінь забезпечення повноти і якості правового регулювання певної сфери або галузі суспільних відносин; 2) цілеспрямованість; 3) ступінь відповідності напрямків змісту і результатів діяльності підрозділів Апарату Верховної Ради України; 4) достатній для виконання законотворчої діяльності рівень правової, фінансово-економічної та організаційно-кадрової забезпеченості. |
