Дослідження сутності власного капіталу банків і проблем капіталізації банківської системи України дало змогу отримати низку висновків та узагальнень, розробити рекомендації науково-теоретичного та прикладного характеру. Перспективи інтеграційних процесів тісно пов’язані із суттєвими змінами в економіці країни, фінансовим підґрунтям яких є економічна безпека банківського сектору. Зміцнення капітальної бази вітчизняної банківської системи та перспективи її входження до Європейського співтовариства значною мірою залежать від практики вдосконалення формування власного капіталу банківськими установами, що зумовлює й перспективи його нарощення. Для збільшення обсягів капіталізації банкам потрібно використовувати як внутрішні, так і зовнішні джерела, а для підтримки рівня адекватності власного капіталу – вести пошук різних способів, які дадуть змогу знизити ризики, підвищити ліквідність та конкурентоспроможність на ринку. Глибинна сутність капіталу банку випливає з органічного поєднання матеріально-речового змісту й суспільно-економічної форми, що і стало результатом теоретичного дослідження. Запропоноване в дисертації тлумачення капіталу банку дає змогу стверджувати, що капітал банку – це частина банківських ресурсів, яка спрямована в оборот і приносить прибуток банку, тобто є самозростаючою вартістю; власний капітал – одна зі складових капіталу банку, яка сформована за рахунок коштів його власників та використовується у процесі здійснення банківської діяльності з метою отримання прибутку, забезпечення фінансової стійкості й конкурентоспроможності. Визначення величини власного капіталу банку на основі балансового методу або як сукупності певних його складових базується на недостатній інформації щодо всіх банківських ризиків і не відображає реальної вартості активів та пасивів банку. Запропоноване в дисертаційній роботі застосування ринкового підходу до визначення величини власного капіталу банку дасть змогу врахувати очікувані грошові потоки з балансових і позабалансових статей банку, а використання методу аналізу дюралії дозволить врахувати ступінь чутливості реагування ринкової вартості активів та зобов’язань банку (а отже, й власного капіталу) на зміни ринкової процентної ставки.
4. Визначальний вплив на процес формування власного капіталу банків має організаційно-правова форма здійснення банківської діяльності. Хоча більшість банків функціонує у формі відкритих акціонерних товариств, відкритість банківської системи України не зростає. Різні за величиною активів банки мають неоднакові можливості щодо формування власного капіталу, але головна проблема для всіх банків на сьогодні полягає у відсутності ефективно діючого фондового ринку, що робить неможливим вільний обіг банківських акцій. Важливою проблемою залишається також закритість і непрозорість вітчизняної банківської системи: закрита форма акціонерних товариств обмежує можливості вкладників в отриманні достовірної інформації про фінансовий стан банку, якісну характеристику та обсяги його власного капіталу. 5. Складність та неоднозначність трактування поняття “капіталізація банку” зумовлені можливістю його дослідження і як процесу використання прибутку банків для нарощення капіталізації, і як методу визначення ринкової вартості банківських акцій. Основу капіталізації банку формують фінансово-економічні відносини між різними суб’єктами ринку щодо створення, оцінювання власного капіталу та його використання. Визначення рівня капіталізації банків має базуватись на врахуванні кількісних (обсягів власного й статутного капіталу) і якісних (структури власного капіталу та достовірної оцінки окремих його складових) показників. 6. Збільшення загальних активів, в тому числі й кредитів, наданих банками в економіку країни на кінець 2006 р. свідчить про посилення ролі й участі банків як фінансових посередників у процесі формування фінансових ресурсів вітчизняної економіки. Водночас, невідповідність зростання власного капіталу стрімкому зростанню банківських активів свідчить про недостатній рівень капіталізації, який на сьогодні є одним зі стримуючих факторів подальшого стабільного розвитку та ефективного функціонування банків, їхньої активної участі в забезпеченні економічного зростання країни. 7. Якісний показник вимірювання капіталізації банків – це достатність (адекватність) власного капіталу здійснюваним банком операціям, сучасне оцінювання якої на практиці здійснюється з урахуванням кредитного ризику відповідно до положень Базеля I. Навіть при умові дотримання вітчизняні банками нормативних розмірів статутного та регулятивного капіталу (інституційна позиція), запропонований НБУ мінімальний розмір статутного капіталу на рівні 10 млн. євро буде складним для виконання для більшості малих і середніх банківських установ, що, безумовно, призведе до зменшення їхньої кількості. З урахуванням диверсифікації ризиків сучасного економічного простору обґрунтовано необхідність застосування нових, удосконалених способів визначення операційного, кредитного і ринкового ризиків відповідно до основних положень Базеля II при обчисленні нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2). 8. Головним внутрішнім джерелом нарощення обсягів капіталізації для найбільших і великих банків є чистий прибуток шляхом повного або часткового його реінвестування. Використання банками багатофакторної мультиплікативної моделі дасть можливість визначити рівень внутрішньої капіталізації банку з урахуванням впливу маржі прибутку, дохідності використання активів, мультиплікатора капіталу та коефіцієнта реінвестування. 9. Створення ефективних інтегрованих банківських структур, безумовно, приведе до консолідації вітчизняної банківської системи як на внутрішньо-національному, так і на міжнародному рівні, що позитивно вплине на підвищення рівня капіталізації банків і банківської системи. Реалізація основних переваг малих і середніх банків у ринковій економіці стане можливою за умови використання підходу, який базується на інтеграційній стратегії та синергетичній теорії, що забезпечують досягнення максимального ефекту фінансової та операційної синергії. 10. Успішній консолідації українських банків сприяє активізація процесів проникнення іноземного капіталу на вітчизняний ринок банківських послуг, що потребує чіткого законодавчого визначення статусу банку за участю іноземного капіталу, а також раціонального обмеження та регулювання з боку НБУ присутності останнього у банківському секторі нашої держави. Злиття вітчизняного й іноземного банківських капіталів може відбуватися такими шляхами: поступове проникнення іноземних інвесторів; вихід українських банків-емітентів на відкритий первинний ринок публічного розміщення акцій (ІРО); приватне розміщення акцій банками серед потенційних іноземних інвесторів. 11. Використання банками фінансового інструменту сек’юритизації дасть змогу не лише покращити якість портфеля банківських активів, а й підвищити показники достатності власного капіталу, знизити ризик та отримати додаткові ресурси для поповнення капіталу. Водночас успішність застосування вітчизняними банками цієї інновації потребує законодавчого і нормативного врегулювання механізму та інструментарію здійснення таких операцій, що буде сприяти формуванню й розвитку ринку довгострокового іпотечного кредитування. |