Виконана дисертація є першою узагальнюючою роботою, присвяченою вирішенню біостратиграфічних задач на основі поверствового вивчення решток викопних вапнистих водоростей у візейських відкладах південної частини Донецького басейну. Вапнисті водорості зустрічаються більш-менш регулярно по усій товщі суцільних вапняків (крім стильського горизонту), а також у вапнякових прошарках товщі переверстування межівського горизону (вапняки В1-В11). У цілому у розрізі, як за кількістю так за таксономічним різноманіттям переважають зелені вапнисті водорості родини Palaeoberesellaceae Mamet et Roux, 1974 та Dasycladaceae (Kutzing, 1843) Stizenberg, 1860. У верхньовізейських відкладах до них приєднуються зелені водорості родини Anchicodiaceae Shuysky, 1987, червоні родини Stacheinaceae Loeblich et Tappan, 1961 emend, та синьозелені родини Girvanellaceae Luchinina, 1975. Отримані результати дозволяють зробити наступні висновки. 1. Монографічно описані рештки водоростей, що належать до 59 видів 43 родів 12 родин. 1 вид зелених водоростей – Kamaena donbassica описаний вперше. Вперше для візейських відкладів Донбасу визначені та описані 25 видів вапнистих водоростей, вперше для візе України описані 12 видів вапнистих водоростей. Складено палеонтологічний атлас викопних вапнистих водоростей візейських відкладів Донбасу. Найбільш широко у розрізі представлені зелені водорості, що належать до 36 видів 27 родів. Червоні водорості віднесені до 15 видів 10 родів; синьозелені водорості належать до чотирьох видів двох родів і мікропроблематика до чотирьох родів. 2. Детальний аналіз власного матеріалу та літературних джерел дозволив віднести родину Palaeoberesellaceae Mamet et Roux, 1974 до зелених водоростей сифонового типу. Окресливши родові критерії у представників родини (структура стінки, наявність перегородок та комбінування різних їх типів у одному й тому ж екземплярі, наявність та тип розгалуження, пропорції висоти псевдоклітин до їх ширини) вдалося зробити припущення про синонімічність родів Parakamaena Mamet et Roux, 1974 = Kamaenella Mamet et Roux, 1974, Crassikamaena Brenckle, 1985 є молодшим синонімом Stylaella Berchenko, 1981, Pokorninella Vachard, 1977 є молодшим синонімом Proninella Reitlinger, 1971 3. Результати аналізу поширення водоростей у візейських відкладах Донбасу дали змогу виділити два водоростеві комплекси: ранньовізейський та пізньовізейський; а у пізньовізейському комплексі розрізняються два підкомплекси – характерні для донецького та межівського горизонтів. Ранньовізейський комплекс характеризує відклади докучаєвського, глибокинського та сухинського горизонтів. Цей комплекс представлений переважно зеленими дазікладієвими та сифонокладієвими водоростями, які становлять близько 83%, мікропроблематикою 4% та червоними водоростями, які визначені у самих верхах сухинського горизонту 13%. Підкомплекс донецького горизонту різко відрізняється від ранньовізейського значним оновленням систематичного складу зелених водоростей, які складають тут біля 50%, значно збільшується кількість червоних водоростей до 32%, мікропроблематика становить 12%, у невеликій кількості з’являються синьозелені водорості 6%. У цих відкладах значно скорочується кількість таксонів з ранньовізейського комплексу. Підкомплекс межівського горизонту характеризується подальшою зміною у систематичному складі водоростей. Тут з’являються таксони які характерні для вищезалягаючих відкладів. У своєму складі підкомплекс має 50% зелених водоростей, 26% – червоних водоростей 12% синьозелених водоростей та 12% мікропроблематики. У цілому можна говорити, що такий розподіл водоростей по товщі підтверджує двочленний поділ візейського ярусу, оснований на вивченні багатьох груп макро- та мікрофауни. 4. Аналіз поширення водоростей у візе Донбасу та інших територій дав змогу зіставити ранньовізейський комплекс Донбасу з V, VI, VIIa водоростевими комплексами Уралу та комплексом характерним для XIV мікрофауністичного горизонту ДДЗ за переважанням у названих комплексах зелених дазікладієвих та сифонокладієвих водоростей дуже подібних таксонів. Пізньовізейський комплекс Донбасу зіставляється з комплексами водоростевих зон Koninckopora, Kulikia sphaerica, Calcifolium punctatum Люблінського басейні Польщі; комплексами володимирської та устилужської світ Львівсько-Волинського басейну; з VIIa-VIII комплексами Уралу; з комплексом характерним для алексинських, михайловських та веньовських відкладів Підмосковного басейну; комплексом характерним для інтервалу XIIa, XII, XI, X мікрофауністичних горизонтів ДДЗ. У всіх вищеназваних комплексах визначені численні Calcifolium, Kulikia sphaerica, Nanopora anglica, Fasciella kizilia та інші зелені водорості, а також багатий комплекс червоних водоростей де переважають стахеації. 5. У візейських відкладах Донбасу було виявлено сім мікрофаціальних типів вапняків (за класифікацією Г.Д. Кіреєвої та С.В. Максимової, 1959) – біоморфні, біоморфно-детритусові, детритусові, детритусово-шламові, спікулові, вапняки з переважанням основної мінеральної маси, органогенні пісковики. Вапнисті водорості зустрінуті майже у всіх типах вапняків крім спікулових та органогенних пісковиків. За класифікацією Дж. Уілсона типи вапняків з водоростями належать до біокластичних грейнстоунів, пакстоунів, вакстоунів та баффлстоунів. Вони відображають умови осадконагромадження характерні для фацій відкритого моря карбонатної платформи (фаціальні пояси 7 та 8 за Дж. Уілсоном). 6. Батиметричне поширення описаних вапнистих водоростей становить від 5 до 15 метрів для більшості зелених водоростей, коливається у межах 25-200 метрів для червоних водоростей; та від умов затоплення-осушення до значних глибин для синьозелених водоростей. Вапняки пізнього турне-раннього візе Донбасу формувались переважно на глибинах 5-15 метрів з незначними коливаннями. Вапняки пізнього візе формувались в умовах значно більшого коливання глибин: від перших метрів до, можливо, 200 метрів. |