Анотація до роботи:

Зінченко С.В. Візантійсько-балканські впливи на розвиток інтролігаторства в монастирях та церквах Київської митрополії XIV-XVII ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Львівський Національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2007.

Дисертація присвячена узагальнюючому історико-кодикологічному дослідженню особливостей конструкції і декоративного оздоблення візантійських оправ Сучавської митрополії та Львівської і Перемишльської єпархій Київської митрополії XIV-XVII ст. Автором виявлено та досліджено масив оправ, виконаних за візантійською технікою оправлення, що зберігаються у книгозбірнях України (НМЛ, ЛНБ, НБ ЛНУ, ЛІМ, НБУВ) та Польщі (BNW); визначено основні методичні принципи описування та специфічні особливості конструкції оправ цього періоду; простежено візантійсько-балканські впливи на розвиток інтролігаторства в монастирях та церквах Київської митрополії XIV-XVII ст., а також зміни в їхній конструкції, що відбулися під впливом європейської традиції оправлення кодексів.

Методами джерельної евристики виявлено 25 рукописів (XIV – XVII ст.), оправи яких належать до візантійського типу і створені у монастирях Сучавської митрополії. З них дев’ять кодексів та їхні оправи датуються серединою XIV кінцем XV ст., десять – XVI ст., шість – XVII ст. А також виявлено 46 кодексів і одна відокремлена від блоку оправа, виконані за візантійською технікою протягом XV – XVII ст. у скрипторіях Львівської та Перемишльської єпархій. Серед них п’ять рукописів та їхні оправи виконані наприкінці XV початку XVI ст., тридцять дві – у XVI ст., дев’ять – у XVII ст.

Кодикологічний та порівняльний аналіз цих оправ з візантійськими свідчить, що книгопереписування й інтролігаторство в Київській митрополії сформувалося і тривалий час розвивалося під впливом візантійської традиції. Цю тезу підтверджують і збережені первинні оправи новгородських кодексів ХІІ-ХІІІ ст., коли місцева архиєпархія входила до складу Київської митрополії. Згадані процеси нерозривно пов’язані з утвердженням на Русі християнства.

На початковому етапі (Х-ХІІІ ст.) візантійські впливи проникали в Україну безпосередньо з Візантії. Починаючи XIV ст., значну роль у розвиткові інтролігаторства в східнослов’янських землях починають відігравати південнослов’янські і, частково, вірменські культурні осередки. У XVI-XVIІ ст., під впливом латинської Європи, до арсеналу українських інтролігаторів поступово входять як європейські професійні техніки, так і інструменти для виготовлення оправ.

Становлення та розвиток інтролігаторського мистецтва на Буковині, пов’язані з інституціями Молдавського князівства і Сучавської митрополії. У свою чергу, культурний обмін між монастирями та церквами Сучавської митрополії та Львівської і Перемишльської єпархій, традиції і технічні прийоми у виготовленні сучавських оправ візантійської конструкції, вплинули на розвиток інтролігаторства в цих двох києвохристиянських єпархіях.

Особливості в конструкції й декоративному оздобленні покриття й обрізів, притаманні сучавським оправам, дозволяють виділити їх в окрему самостійну підгрупу східнослов’янських оправ візантійської конструкції. Аналіз і співставлення набору басм (каталогізовані на рис. 3.15-3.17, 3.35-3.40 додатка А), змін у конструкції виявлених дотепер сучавських оправ кодексів XIV-XVII ст. дає підстави датувати і локалізувати недатовані рукописи (однак в тому разі, коли оправа є первинною). Особливості конфігурації жолобків на торцях дошок оправ та способи оздоблення обрізів уможливлюють точну атрибуцію місця походження (єпархія, монастир) та датування оправ (у межах 10 років).

Конструкції оправ книг, що побутували у Львівській та Перемишльській єпархіях неможливо віднести до типових візантійських оправ, хоча вони і відповідають їхнім основним вимогам та критеріям. Тому, аналогічно до вірменських та “alla greca”, пропонуємо виділити їх в окрему підгрупу візантійських оправ, на відміну від сучавських, що наближені до візантійських. Подібно до латинських оправ “alla greca” українські оправи були модернізовані такими європейськими елементами, як каптали, застібки. Змінилися й композиційні та технічні прийоми виконання декоративного оздоблення.

Техніка виготовлення оправ візантійської конструкції зберігалася у Львівській і Перемишльській єпархіях до кінця XVII ст. Це пов’язано як з домінуючими позиціями Православної Церкви в цьому регіоні, так і з відсутністю друкарень на території Перемишльської єпархії і відносно невеликою їхньою кількістю у Львівській. У Львові з появою друкарства і необхідністю оправлення великої кількості друкованої продукції та утворенням цеху інтролігаторів кропітка візантійська техніка швидко стає неактуальною. Запроваджуються нові інструменти, однак у багатьох монастирях Львівської єпархії ще тривалий час дотримуються давніх традицій візантійської оправи. На розвиток техніки оправлення кодексів безпосередньо впливали культурологічні й релігійні тенденції, а також інновації у розвитку науки та техніки.

Після опрацювання друкованих та архівних джерел (матеріалів архівів та візитацій монастирів, окремих церков, єпархій, приписок власників та виробників оправ на книгах) на предмет ознайомлення з історичної фаховою лексикою з інтролігаторського мистецтва на підставі історичної та вже існуючої за кордоном спеціальної термінології розроблено національний уніфікований понятійний термінологічний апарат для вивчення та описування оправ візантійської конструкції. На підставі цих матеріалів було укладено словник вибраних термінів з інтролігаторства та палітурництва представлений у Додатку B.

Публікації автора:

1. Зінченко С. Унікальний вид інтролігаторства (іконопис на українських книжкових оправах) // Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічне дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. – К.: Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, 1998. – Вип. 4. – С. 113-118.

2. Зінченко С. Найдавніші українські оправи зі збірки Національного музею у Львові // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. – К.: НБУВ, 2000. – Вип. 4. – С. 101-112.

3. Зінченко С. Найдавніші українські оправи книжок з блінтовим тисненням зі збірки Львівської наукової бібліотеки імені В. Стефаника НАН України // Записки НТШ. – Львів, 2000. – Т. 240: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. – С. 457-470.

4. Зінченко С. Суперекслібриси архієпископа Львівського Яна Анджея Прухницького (матеріали до вивчення та реконструкції давніх бібліотек XVI-XVIIIст.) // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: Вип. 10. – К.: НБУВ, 2003. – С. 192-211.

5. Зінченко С. До питання уніфікації спеціальної термінології для створення електронної пошукової бази суперекслібрисів // Рукописна та книжкова спадщина України: Вип. 9. – К.: НАН України, НБУВ, Інститут рукопису, 2004. – С. 217-231.

6. Зінченко С. Живописні Розп’яття на оправах рукописних книг із збірки Національного Музею у Львові // Українська Хрестологія: Тези і резюме наукової конференції 24 жовтня 1996. – Львів: Інститут народознавства НАН України, 1996. – С.26-28;

7. Зінченко С. Розп’яття XV ст. на оправі Євангелія 1571 р. із с. Угорок. (Унікальний вид інтролігаторства) // Сакральне мистецтво Бойківщини: Треті наукові читання пам’яті Михайла Драгана: Матеріали виступів на конференції 19–20 листопада 1998 р., м. Дрогобич / Музей “Дрогобиччина”. – Дрогобич: Відродження, 1998. – С. 132-136.

8. Зинченко С. Методические рекомендации для описания, локализации и датирования средневековых кожаных переплётов с тиснением // Рукописная книга Древней Руси и славянских стран: от кодикологии к текстологии: Сборник трудов Российской библиотеки академии наук. – СПб.: Дмитрий Буланин, 2004. – С. 5-18.

9. Дзендзелюк Л., Зінченко С. Каптал // Тези доповідей V міжнар. науково-практичної конференції “Проблеми збереження, консервації та експертизи музейних пам’яток”. Київ, 23-27 травня 2005 р. – К.: ННДРЦ України, 2005. – С. 72-75;

10. Zinczenko S. Warsztaty introligatorskie w skryptoriach klasztorw metropolii Suczawskiej XIV-XV w. // Klasztorne orodki pimiennictwa i kultury w krajach sowiaskich. – Krakw: Wydawnictwo Naukowe PAT, 2005. – S. 123-134. – Biblioteka Ekumenii i Dialogu: T. 26.;

11. Зінченко С. Оправи візантійської конструкції, що виготовлялися в інтролігаторських майстернях при монастирях Львівської та Перемишльської єпархій XV-XVII ст. // Рукописна і стародрукована книга. Зб. праць: Міжнародна конференція (ХІІІ Федоровський семінар) “Рукописна і стародрукована книга”. Львів, 23-25 квітня 2004 р. – Львів, 2006. – С. 113-141.