У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання з проведення історичної реконструкції організації війська скіфів, виявлення його організаційної структури і функціональних компонентів, узагальнення поглядів вчених на характер скіфського озброєння та спорядження, систематизації знань про війни за участю скіфів, встановлення принципів та особливостей їх воєнного мистецтва. Основні результати виконаної роботи полягають у наступному: 1. Проведено історіографічний огляд та показано стан розробки теми, дана характеристика джерельної бази. Зроблений висновок про те, що хоча події скіфської воєнної історії є одними із найважливіших в давній історії України, всебічне вивчення цього питання ще не набуло відповідного висвітлення у воєнно-історичній науці. 2. На основі масового використання заліза скіфи здійснили технологічний стрибок у виготовленні озброєння. Автором виявлені основні тенденції розвитку скіфського озброєння: надання особливого значення зброї дистанційного бою; створення різноманітного захисного озброєння; модифікація частини списів у довгі списи-піки; підвищення бронепробивних якостей різних видів зброї для ефективної боротьби з панцерною кіннотою та щитоносною піхотою. Запропонована класифікація скіфського озброєння включає зброю, захисне озброєння та кінний склад. В основу її покладено функціональне призначення того чи іншого виду озброєння. Окремі види озброєння в свою чергу об’єднані в групи за призначенням, за принципом дії і за конструктивними особливостями. 3. Скіфська військова організація співпадала із соціальною. Структурно вона об’єднувала військові з’єднання трьох басилій, в які входили загони областей-архе та номів Великої Скіфії. Загін поділявся на менші структурні компоненти, основу яких складали сімейно-родинні групи. Воїнами у скіфів були не тільки чоловіки, але і значна частина жінок. Функціонально у скіфське військове об’єднання входило загальне ополчення та професійний компонент – дружини військових вождів. У скіфському війську сформувалось два основні роди війська – кіннота і піхота. Кіннота скіфів могла виконувати самостійні завдання стратегічного значення. У скіфів, вперше в євразійських степах, виникла важкоозброєна кіннота. Військові дружини воїнів-професіоналів, безпосередньо підпорядковані скіфським царям та аристократії, стали стрижнем військової організації. Для визначення чисельності підрозділів, безпосередньо підпорядкованих вождям, дисертант запропонував врахувати кількість горитів і наконечників стріл у них, що знаходять у скіфських похованнях. Мається на увазі, що стріла могла символізувати конкретного воїна. Виплавлений з наконечників стріл підлеглих воїнів котел царя Аріанта, у розповіді Геродота, був втіленням всієї його держави. Крім того, автор вважає, що котли, покладені в могили воєнних ватажків, призначались для того, щоб зібрати і забезпечити гарячою їжею в потойбічному світі безпосередньо підпорядкований підрозділ, як це мало місце в реальному житті. Якщо це припущення вірне, то котел мав бути “символом” підрозділу, а воїни, яких він об’єднував, були “воїнами такого-то котла”. Більшість скіфських котлів мають об’єми в межах 10–50 літрів, хоча відомий унікальний екземпляр і на 250 літрів. Визначивши індивідуальну норму порції в 0,45–0,95 літра, можна дійти думки, що скіфські котли мали би забезпечувати потреби 10–100 чол. Варто зауважити і те що переважна більшість котлів, була розрахована на середній показник, тобто на підрозділ близько 50 чол. Вивчення археологічних матеріалів в поєднанні з аналізом письмових джерел дозволило прийти до висновку про те, що основний підрозділ скіфського війська мав би нараховувати близько 50 чол. Крім того можливе існування у скіфів підрозділів у 5, 10 і 100 чол. та малих тактичних груп по два та три воїна. 4. Серйозним недоліком військової організації скіфів було те, що їх військо не мало чіткої організаційної структури; у скіфському суспільстві припускалось створення самостійних збройних формувань, які могли вести бойові дії на розсуд їх ватажків. Відсутність єдності – найважливіший фактор послаблення скіфської воєнної могутності. Посилення військового потенціалу правителів окремих регіонів в другій половині IV ст. до н.е. неминуче провокувало внутрішні воєнні конфлікти, що стали важливим чинником припинення існування Великої Скіфії. 5. Аналіз природних умов Північного Причорномор’я в VII – III ст. до н.е. сприяв здійсненню об’єктивної оцінки воєнно-історичних подій, явищ та процесів скіфської доби. Природні умови того часу суттєво відрізнялись від сучасних і значною мірою впливали на розвиток воєнної справи. Перш за все, це стосується клімату, гідрологічних умов, ландшафтів, флори і фауни. 6. Опис та хронологічний аналіз війн, в яких брали участь скіфи як на території сучасної України, так і за її межами дозволив виділити три періоди їх воєнно-політичної діяльності та визначити їх особливості. Перший період (VII ст. до н.е. – перша чверть V ст. до н.е.) був насичений воєнними подіями. Для війн цього періоду характерними були дальні грабіжницькі воєнні походи (Передня Азія, Центральна Європа, Балкани, Північний Кавказ), для забезпечення успіху яких створювались довготривалі стратегічні базові райони з постійним перебуванням там частини скіфського війська (межиріччя р. Кури та р. Араксу, район південного узбережжя оз. Урмія в країні Мана, район Добруджі в Задунав’ї, район в Трансільванії). В цьому періоді скіфам доводилось здійснювати рішучі заходи з утвердження свого панівного становища в Північному Причорномор’ї (конфлікти з грецькими містами-полісами, встановлення над ними протекторату, захоплення городищ лісостепової смуги) та відстоювати свою незалежність (скіфо-персидська війна). Стосовно другого періоду (друга чверть V ст. до н.е. – середина IV ст. до н.е.) майже нема відомостей про війни за участю скіфів. На думку автора, це не є наслідком браку інформації. Скоріш за все, більш як столітній період “затишшя” був результатом встановлення в Південно-Східній Європі стабільної воєнно-політичної ситуації з безумовним верховенством скіфів. Разом з тим, в цьому періоді виникають воєнні конфлікти всередині скіфського суспільства, розгортається міжусобна боротьба. Особливістю війн третього періоду (друга половина IV ст. до н.е. ) було те, що вони могли вестись окремими з’єднаннями адміністративно-політичних одиниць Великої Скіфії. Командувачі цих з’єднань у великій мірі могли проявляти самостійність. 7. На основі історичного аналізу воєнних конфліктів за участю скіфів вдалося виявити основні принципи тактики та особливості стратегії, характерні для скіфського війська прийоми і способи збройної боротьби, дослідити систему забезпечення воєнних дій. Основними принципами тактики скіфів були: широке застосування маневрових дій та висока активність; вміле використання фактору раптовості та військових хитрощів; завдання максимального ураження противнику метальною зброєю, надання переваги дистанційному бою перед рукопашним. Удосконалення озброєння сприяло змінам в тактиці ведення бою, шикуванні бойових порядків. Завдяки підвищенню ефективності захисного озброєння воїнів та бойових коней, використанню довгих списів-пік став застосовуватись спосіб розгрому противника зосередженим ударом в центр його бойових порядків з метою їх прориву і знищення ворога по частинам. Для виконання цього завдання типовим бойовим шикуванням скіфських загонів важкоозброєної кавалерії став клин. Особливостями стратегії дій скіфського війська були: постійна готовність до ведення бойових дій; організація і проведення вирішальних битв і війн в цілому за завчасно продуманим планом; поєднання колегіальності прийняття рішень з принципом єдиноначальства; організоване здійснення перегрупувань великих контингентів війська на значні відстані, вдалий вибір і використання довготривалих стратегічних базових районів в безпосередній близькості до театру воєнних дій; завчасна підготовка майбутнього театру воєнних дій; здійснення асиметричних відповідей на воєнні загрози; застосування принципу досягнення загальної перемоги через низку проміжних успіхів. 8. Автором проведені розрахунки працезатрат на обладнання типових фортифікаційних споруд скіфських городищ. За основу взяті дерев’яно-земляні укріплення першого будівельного періоду Східного Більського городища. Встановлено, що 1 км таких споруд тисяча робітників могла спорудити за 16 діб. 9. Таким чином, у воєнній справі скіфів проявляються всі ті кардинальні зміни, які сучасні воєнні теоретики відносять до революції у військовій справі: принципові технологічні зміни в озброєнні (створення ефективного комплексу зброї та захисного озброєння на основі переходу до масового використання заліза); створення нових військових організаційних і функціональних компонентів (формування професійного компонента війська, використання загонів важкоозброєної кінноти); принципово нові підходи до форм і методів ведення збройної боротьби. Об’єктивна оцінка нашої прадавньої історії певною мірою може дати відповіді на виклики сьогодення, стати корисною у процесі впровадження в Збройних Силах України Концепції гуманітарного і соціального розвитку для удосконалення системи військово-патріотичного виховання, формування у військовослужбовців почуття гордості за стародавню історію своєї Батьківщини, героїчне минуле народів, що заселяли її. |
