У висновках дисертації наведено основні результати дослідження: 1. Статус військ НКВС (МВС), дислокованих в досліджуваний період в Україні, їх структура, функції і завдання характеризувались повною залежністю від центру й визначалися законодавством СРСР, нормативно-правовими актами НКВС (МВС), а в роки війни військовим командуванням фронтів та армій. У всіх випадках компетенція вищих органів влади УРСР, республіканського НКВС (МВС) обмежувалась оперативно-тактичними заходами, спрямованими на охорону західної ділянки державного кордону Радянського Союзу, боротьбу зі злочинністю, придушення у 1944–1953 рр. спротиву радянській владі на теренах Західної України. Будучи складовою частиною НКВС (МВС) СРСР, війська виступали невід’ємним елементом охоронно-карального державного механізму. 2. Зміцнення тоталітарного режиму і, як наслідок, посилення каральних та інших протиправних заходів, вимагало знаходження спеціальних військових формувань в структурі НКВС. Загострення в країні суспільно-політичної ситуації, проведення численних реорганізацій і структурних змін, уточнення функцій та завдань негативно впливали на стан дисципліни і порядку в військах, їх боєготовності та боєздатності. 3. Реорганізація в ході війни військ НКВС пов’язувалась з воєнним становищем на фронтах та суспільно-політичною ситуацією, зокрема в Україні, і здійснювалась у два етапи: червень 1941 р. – початок 1943 р.; весна–літо 1943 р. Протягом них видозмінювались та уточнювались їх функції та завдання. Діяльність спеціальних військових формувань у цей період включала: участь у бойових діях на лінії фронту; охорона тилу Діючої армії; диверсійно-розвідувальна діяльність за лінією фронту; гарнізонна служба на звільненій території. 4. На загальному тлі скорочення військових формувань НКВС (МВС) СРСР у повоєнний час, в Україні, особливо в західних регіонах, спостерігається зворотній процес. Правова регламентація їх діяльності розширюється за рахунок посилення карально-репресивних заходів, зокрема, із застосуванням депортації населення. В порушення норм Конституції СРСР, джерелами кримінального права переважно стають відомчі нормативні акти НКВС (МВС). 5. Система правоохоронних органів держави, як складовий елемент апарату держави, повинна розглядатися й оцінюватися з точки зору забезпечення реальних потреб збереження її суверенітету, дотримання правопорядку й законності. В іншому разі посилення силового тиску на суспільство, беззастережна ставка на насильство, встановлення тотального контролю за діяльністю та поведінкою громадян призводять до згортання демократії, порушення фундаментальних прав людини. На підставі аналізу історико-правових і теоретичних розробок та одержаних результатів дисертант висуває такі пропозиції: – спираючись на історичний досвід, сучасну практику європейських держав, об’єднати внутрішні війська МВС і Державну прикордонну службу України в структурі єдиного центрального виконавчого органу – Міністерства внутрішніх справ України; – усунути правову колізію між Законами України “Про внутрішні війська МВС України” (ст. 2) і “Про правовий режим надзвичайного стану” (розділ IV, ст. 20) щодо залучення військових формувань МВС України до здійснення заходів правового режиму надзвичайного стану; – внести зміни до ст. 2 Закону України “Про внутрішні війська МВС України”, доповнивши її положеннями про участь внутрішніх військ у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (при виникненні епідемій, епізоотій та епіфітотій, техногенних катастроф тощо); про місце і роль внутрішніх військ в умовах війни чи в період воєнних конфліктів; – доповнити статті 3 і 5 Закону в частині основних принципів діяльності військ положеннями: про позапартійність; колегіальність при розробці важливих рішень; взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями при здійсненні покладених на них завдань; відкритість для демократичного цивільного контролю; – підтримуємо думку про зміну назви “Внутрішні війська” на “Державну варту МВС України”. | 