Анотація до роботи:

Крупко Д.І. Відповідальність за хабарництво за кримінальним правом Німеччини, Швейцарії та України (порівняльно-правове дослідження). – Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право. – Академія адвокатури України. – Київ, 2005.

Досліджено поняття предмета хабара за КК Німеччини, Швейцарії та України, встановлено, що в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії він може бути матеріальним і нематеріальним.

Здійснено аналіз так званого „хабара про всяк випадок”, тобто надання матеріальних цінностей за конкретно не визначене службове діяння.

Встановлено, що коло суб’єктів одержання хабара за КК Німеччини і Швейцарії є вужчим, ніж за КК України.

Захищається теоретичне положення, відповідно до якого поняття службової особи характеризується двома ознаками: функціональною і формальною.

Встановлено, що за кримінальним правом Німеччини і Швейцарії одержання і давання хабара тягнуть кримінальну відповідальність і тоді, коли вони вчинені з непрямим умислом. З нових наукових позицій підтверджено, що одержання і давання хабара тісно пов’язані умислами, що дає можливість розглядати такий зв’язок як протиправний договір.

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у комплексній розробці проблем відповідальності за хабарництво, які склалися в кримінальному праві України, шляхом порівняльного аналізу рішень аналогічних проблем в Німеччині та Швейцарії, і формулювання на підставі одержаних результатів обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення боротьби з хабарництвом в Україні:

1. Узагальнення поглядів німецьких, швейцарських і українських вчених дозволяє зробити висновок, що суспільна небезпечність злочинів у сфері службової діяльності зумовлена тим, що службові особи посягають саме на той об’єкт, який ці особи зобов’язані охороняти, – на правильну (нормальну) діяльність державного та громадського апарату, а також апарату управління підприємств, установ та організацій.

2. Об’єктом хабарництва в кримінальному праві Німеччини прийнято вважати віру громадськості в непідкупність службових осіб і об’єктивність їх рішень. Таке визначення німецьких фахівців в певній мірі підтверджує позицію вітчизняних науковців, згідно з якою об’єктом хабарництва є авторитет держави, підприємств, установ, організацій.

3. Предметом хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії є вигода. У зв’язку з наступною ратифікацією Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією вигоду буде необхідно визнати предметом хабара і в кримінальному праві України. Визначення цього предмета хабара ми вважаємо за можливе запозичити з кримінального права Німеччини і Швейцарії, де під вигодою прийнято розуміти матеріальне або нематеріальне поліпшення стану одержувача, на яке він не має права ані за законом, ані за договором. До ознак, які характеризують предмет хабара, належить також діяння по службі (службове діяння). Це діяння повинно бути конкретною формою службової поведінки.

4. Встановлено, що об’єктивна сторона одержання хабара в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії може виражатися в одній з трьох дій: (а) у вимозі, (б) прийнятті обіцянки або (в) у одержанні предмета хабара, а об’єктивна сторона давання хабара – (а) у пропозиції, (б) у обіцянці або (в) у наданні предмета хабара. Ці визначення відповідають вимогам Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією. У зв’язку із її наступною ратифікацією в кримінальному праві України буде необхідно розширити об’єктивну сторону давання і одержання хабара, криміналізувавши пропозицію, обіцянку, вимогу вигоди і прийняття обіцянки вигоди, визначення яких можливо запозичити з кримінального права Німеччини і Швейцарії.

5. Німецькими вченими виявлено проблему, пов’язану з тим, що пропозиція хабара формально підпадає під визначення підбурювання до одержання хабара, а вимога хабара також формально підпадає під визначення підбурювання до давання хабара. З метою уникнення такої проблеми в кримінальному праві України ми пропонуємо доповнити Примітку до ст. 368 КК України пунктом 5 такого змісту:

„5. Вимога хабара, яку хабародавець виконав або на яку він погодився, не є підбурюванням до давання хабара. Пропозиція хабара, на яку службова особа погодилася, або який службова особа прийняла, не є підбурюванням до одержання хабара”.

6. В кримінальному праві Німеччини, Швейцарії і України поняття службової особи характеризується двома ознаками: функціональною і формальною. Функціональна ознака визначає, які функції виконує службова особа; ця ознака пов’язана з колом її прав і обов’язків. Формальна ознака визначає підставу, в силу якої службова особа отримує ці права і обов’язки.

7. В результаті дослідження встановлено, що в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії суб’єкт одержання хабара може не співпадати з хабароодержувачем. Внаслідок цього в цих країнах одержанням хабара вважається також висловлена службовою особою вимога надати вигоду третій особі і прийняття службовою особою обіцянки про надання вигоди третій особі за вчинення службовою особою службового діяння. Відповідно даванням хабара вважається також пропозиція, обіцянка і надання вигоди третій особі за вчинення службовою особою службового діяння. Відповідно до вимог Європейської кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією такі дії буде необхідно криміналізувати також і Україні. Досвід застосування цієї норми, який існує в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії, узагальнений в межах цього дисертаційного дослідження, може бути використаний в Україні.

8. Давання й одержання хабара тісно пов’язані умислами. Як показало дослідження, як німецькі і швейцарські, так і вітчизняні вчені звертали увагу на те, що цей зв’язок досягається шляхом угоди (домовленості) між хабародавцем і суб’єктом одержання хабара. З урахуванням цих даних, а також наведених нових аргументів, таку двосторонню угоду (домовленість) між суб’єктом одержання хабара і хабародавцем можливо вважати протиправним договором.

9. Дослідження показало, що визначення більшості обтяжуючих ознак хабарництва, передбачені кримінальним правом України, є більш чіткими і послідовними, ніж відповідні визначення, передбачені кримінальним правом Німеччини і Швейцарії. Проте, на нашу думку, з швейцарської судової практики доцільно запозичити принципи застосування дискреційних повноважень, які дозволяють вирішити проблему кваліфікації такої обтяжуючої ознаки одержання хабара, як вимагання хабара з погрозою вчинення або невчинення дій з використанням дискреційних повноважень.

10. Латентність хабарництва обумовлюється передусім взаємною зацікавленістю хабародавця і суб’єкта одержання хабара у втаємниченні того, що сталося. Ми вважаємо за доцільне стимулювати до позитивної посткримінальної поведінки як хабародавців, так і службових осіб. Аналіз показав, що спеціальні правові підстави звільнення від відповідальності за хабарництво, які існують в кримінальному праві Німеччини і Швейцарії, поширюються як на хабародавця, так і на суб’єкта одержання хабара. У зв’язку з цим ми пропонуємо доповнити КК України статтею 369¹, якою передбачити звільнення від кримінальної відповідальності як за одержання, так і за давання хабара у разі, якщо особа, яка одержала або дала хабар, добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Дане дослідження дало можливість сформулювати окремі пропозиції щодо вдосконалення складів хабарництва, передбачених КК України, і судової практики у справах про хабарництво. За його результатами пропонується проект Закону України „Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України” та проект відповідної постанови Пленуму Верховного Суду України, які наводяться у додатках до дисертації.

Публікації автора:

1) Крупко Д.І. Деякі проблеми кваліфікації хабарництва в кримінальному праві ФРН // Правова держава. – 2001. – № 3. – С. 157-163.

2) Крупко Д.І. Поняття службової особи у кримінальному кодексі 2001 р. // Право та безпека. – 2002. – № 1. – C. 63 – 68.

3) Крупко Д.І. Основні ознаки службових злочинів у кримінальному праві Швейцарії // Правова держава. – 2002. – № 4. – C. 123-130.

4) Крупко Д.И. Преступления в сфере служебной деятельности // Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник для вузов / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова. – Харьков: Одиссей, 2002. – С. 569-579.

5) Крупко Д.І. Порівняльний аналіз системи складів хабарництва в німецькому, швейцарському і українському праві // Кримінальний кодекс України 2001 р. (Проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства): Матеріали науково-практичної конференції (4-5 квітня 2003 р.). – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України, 2003. – С. 85-88.

6) Крупко Д.І. Хуберівська реформа кримінального права в Швейцарії // Правова держава. – 2003. – № 6. – С. 159-165.

7) Крупко Д.І. Застосування норм Загальної частини Кримінального кодексу до питання про відповідальність бухгалтерів // Юридична Україна. – 2003. – № 10. – С. 72-77.

8) Крупко Д.И. Преступления в сфере служебной деятельности // Уголовный кодекс Украины. Научно-практический комментарий / Отв. ред. Е.Л. Стрельцов. – 3-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Одиссей, 2005. – С. 695-712.