У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі з визначення методів та способів знешкодження токсичності у дерново-підзолистих грунтах. Систематичне одностороннє застосування мінеральних добрив на легких дерново-підзолистих ґрунтах порушує їх мікробіологічні властивості, призводить до високого ступеню токсичності, що негативно впливає на ріст, розвиток рослин та їх продуктивність. Невисокі дози мінеральних добрив у поєднанні з вапном збільшують чисельність агрономічно корисних фізіологічних груп мікроорганізмів – амоніфікуючих, нітрифікуючих та целюлозоруйнуючих бактерій, що підвищує біологічну активність ґрунту. Виявлена зворотна залежність між нітрифікаційними процесами, чисельністю ґрунтових водоростей, активністю азотобактера з одного боку, та ступенем токсичності дерново-підзолистого ґрунту з іншого.
19 3. Зменшення рівня застосування мінеральних добрив на фоні гною, коли на долю однієї тони гною припадає 12-25 кг NPK супроводжується поступовим зниженням ступеня токсичності дерново-підзолистого супіщаного ґрунту, покращенням його мікробіологічних властивостей та формуванням кращих умов для росту і розвитку культурних рослин. 4. Головним фактором, що змінює біологічний стан токсичного ґрунту на краще, є наявність в ньому в достатній кількості (не менше 12-13 т/га сівозмінної площі) свіжого органічного субстрату у вигляді різних органічних добрив (торф, сапропель, гній та інше). 5. Зниження ступеня токсичності дерново-підзолистого супіщаного ґрунту можливе за умови інтенсивного застосування протягом трьох років органічних добрив за схемою: перший рік - 40 т/га органічної речовини, другий рік – 50% від норми першого, третій рік – 25% від норми першого року. 6. Інтенсивне застосування органічних добрив не тільки знешкоджує токсичність, але й сприяє накопиченню в ґрунті рухомого фосфору, обмінного калію, зменшує кислотність ґрунту. З органічних добрив, що застосовуються для подолання токсикозу ґрунтів, найкращими виявились поєднання: гною, торфу, сапропелю та біогумусу. При їх застосуванні урожай озимого жита зростає в середньому на 12,5 ц/га, або на 56,3%. 7. Позакореневе підживлення мікроелементами (борна кислота по 0,5 кг/га, молібдат амонію, мідний купорос по 0,2 кг/га у фазі кущення) в значній мірі покращує ріст та розвиток рослин, підвищує їх урожайність. Позакореневі підживлення є одним із ефективних способів покращення розвитку рослин і виступають як тимчасовий засіб поліпшення умов вирощування рослин на токсичному ґрунті. 8. Вапнування токсичних ґрунтів (в тому числі високими дозами – потрійними за гідролітичною кислотністю) не призводить до суттєвих змін ступеня токсичності, однак сприяє покращанню фізико-хімічних властивостей грунту з токсичними ознаками. 9. Cільськогосподарська продукція, що вирощена на ґрунті з токсичними ознаками, поступається за якістю продукції, одержаній на здоровому ґрунті. При зменшенні токсичної дії ґрунту якість культурних рослин покращується. 10. У результаті довготривалого використання системи удобрення культурних рослин на токсичному дерново-підзолистому супіщаному ґрунті не відмічено нагромадження мікроелементів (важких металів) до токсичного рівня. Одночасно із зменшенням кислотності ґрунту спостерігається зменшення рухомих форм кобальту та нікелю. Встановлено, що вапнування таких ґрунтів зменшує рослинно-ґрунтовий коефіцієнт 20 переходу (поглинання мікроелементів рослинами залежно від вмісту рухомих елементів у ґрунті) цинку міді, бору, свинцю та кадмію. 11. Енергетична та економічна оцінка різних систем удобрення, що застосовують для поліпшення властивостей ґрунту з токсичними ознаками в багатьох напрямках співпала за своїми висновками з агроекологічною оцінкою. Найбільш енергетично та економічно доцільними є системи удобрення з дотриманням оптимального співвідношення між органічними та мінеральними добривами, коли на тонну перших припадає до 12 кг/га NPK, в тому числі не більше 5 кг азоту у сівозміні. |