Поїздник Інна Іванівна. Відносини між Греко-католицькою та Римо-католицькою церквами на українсько-польському порубіжжі (1939-1946 рр.). : Дис... канд. наук: 07.00.02 - 2007.
Анотація до роботи:
Поїздник І.І. Відносини між Греко-католицькою та Римо-католицькою церквами на українсько-польському порубіжні (1939 – 1946 рр.). – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 – всесвітня історія. – Інститут історії України НАН України. – Київ, 2007.
Дисертація присвячена дослідженню взаємин між ГКЦ та РКЦ в контексті суспільно-політичного, національного та духовного життя українсько-польського порубіжжя 1939 – 1946 рр. В роботі простежено еволюцію державної політики в релігійній та етноконфесійній сферах залежно від геополітичних обставин та воєнних подій, проаналізовано позицію греко-католицьких і римо-католицьких ієрархів та духовенства щодо протистояння своїх вірних в період війни, розкрито релігійний аспект українсько-польського трансферу 1939 – 1946 рр.
На підставі результатів дослідження зроблено висновки, що трансформація відносин між Греко-католицькою та Римо-католицькою церквами в роки Другої світової війни здійснювалась насамперед під впливом суспільно-політичних чинників. Етноконфесійні зміни на українсько-польському порубіжжі в 1939 – 1946 рр. відображенні в сучасній національній та релігійній ситуації в Україні та Польщі.
Ключові слова: етнорелігійна сфера, Греко-католицька церква, Римо-католицька церква, міжцерковні відносини, українсько-польське порубіжжя, Друга світова війна.
Аналіз стану наукової розробки теми показує, що вона досі не була предметом спеціального дослідження в історичній науці. Залучена до дисертації джерельна база достатньо репрезентативна для з’ясування основних аспектів поставленої проблеми.
Друга світова війна стала початком нового етапу етноконфесійних відносин на теренах українсько-польського порубіжжя. Німецька окупаційна влада прагматично використовувала церкву: уряд не перешкоджав діяльності релігійних інституцій на захопленій території, маніпулював авторитетом кліру для реалізації своєї політики. Відносна свобода віросповідання також слугувала засобом пропаганди на противагу антирелігійній політиці в СРСР. Свідоме протиставлення владою українців та поляків, ГКЦ та РКЦ спричинило загострення давніх етнічних та релігійних протиріч у регіоні та оберігало окупантів від небажаних опозиційних проявів.
Релігійна політика комуністичної влади повністю залежала від процесів становлення тоталітарної системи в СРСР, коливань внутрішнього та зовнішнього курсу, впроваджуваного його керівництвом. Об’єднання в єдину державу територій з різною конфесійною традицією та релігійною свідомістю населення, провал антирелігійної кампанії 1939 – 1941 рр., спричинили корекцію форм та методів здійснення державної політики. В процесі «радянізації» релігійний чинник, зокрема міжцерковні та внутрішньоцерковні суперечки, став уперше використовуватися органами влади в своїх інтересах для поширення та зміцнення комуністичного режиму.
Значний вплив на перебіг релігійного життя в роки війни мала діяльність українського та польського національно-визвольних рухів. ГКЦ та РКЦ, визначаючи відносини між собою, завжди враховували позицію українського та польського національного підпілля. Впродовж Другої світової війни офіційна візія РКЦ українсько-польських стосунків відображала погляди основних польських політичних сил. Керівництво ГКЦ, засуджуючи радикальні методи боротьби українських націоналістів, а згодом пронімецьку політику УЦК, намагалося реалізувати власну концепцію вирішення національного питання.
Під час українсько-польського конфлікту діалог ієрархів обох церков був переважно конструктивний та спрямований на порозуміння. Тогочасна позиція рядового греко-католицького та римо-католицького духовенства – неоднозначна, вона залежала від низки факторів. В умовах постійного контролю з боку окупаційної влади, українського та польського підпілля важко розмежувати вчинки священика з власних переконань і волі від тих, що здійснені під жорстким тиском.
Аналіз унійного процесу воєнної доби дає уявлення про переорієнтацію основних векторів міжконфесійних відносин на теренах українсько-польського порубіжжя. До війни релігійне життя регіону переважно визначали стосунки між римо-католиками та греко-католиками, однак внаслідок дій урядових структур роль православних у міжцерковному діалозі постійно зростала.
Національна та релігійна політика комуністичної влади в 1944 – 1946 рр. призвела до формування принципово нової конфігурації етноконфесійного ландшафту українсько-польського порубіжжя. Маючи досить незначну кількість громад і духовенства напередодні ліквідації унії, РПЦ зайняла панівні позиції в регіональному поліконфесійному просторі. Примусова депортація населення сприяла виникненню нових локальних порубіжних зон у місцях компактного проживання переселенців, де приналежність до «свого» обряду і надалі сприймається як елемент збереження «своєї» національної самосвідості.
Таким чином, трансформація відносин між ГКЦ та РКЦ на території українсько-польського порубіжжя в 1939 – 1946 рр. здійснювалась насамперед під впливом суспільно-політичних чинників, домінуючим з яких була урядова політика в етнорелігійній сфері. Певну конкуренцію владі становила діяльність українського та польського національних рухів. Фактори релігійного життя підпорядковувались суспільно-політичним обставинам. Дія зазначених вище чинників виявилась довготривалою, що знайшло відображення в особливостях сучасної етноконфесійної ситуації в Україні та Польщі. Її розуміння, спроби вирішення існуючих проблем та подолання негативних наслідків неможливі без врахування історичного досвіду.
Публікації автора:
Основні тенденції розвитку українсько-польських етноконфесійних відносин в роки Другої світової війни // Література і культура Полісся. Регіональна історія та культура в українському контексті. – Ніжин, 2004. – Вип. 27. – С. 172 – 177. (0,5 др. арк.).
Греко-католицька церква на тлі етноконфесійного конфлікту в Галичині (1939 – 1946 рр.) // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. праць. – Київ, 2005. – Вип. 9. – Ч. 1. – С. 165 – 172. (0,4 др. арк.).
Радянська антирелігійна політика в 1939 – 1941 рр. на Галичині // Вісник Черкаського університету: Секція історичні науки. – Черкаси, 2005. – Вип. 66. – С. 118 – 124. (0,6 др. арк.).
Польові священики в дивізії «Галичина» // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. праць. – Київ, 2006. – Вип. 10. – Ч. 2. – С. 109 – 119. (0,4 др. арк.).
Українсько-польський трансфер 1944 – 1946 рр.: етнорелігійний аспект // Університет. – 2007. – № 3. – С. 56 – 66. (0,9 др. арк.).
Окупаційна влада як чинник міжконфесійних відносин на Галичині в 1941 – 1944 рр. // Архіви окупації 1941 – 1944. Більше не таємно / Упоряд. Н. Маковська. – Т. І. – Київ, 2006. – С. 817 – 823. (0,4 др. арк.).
The Attempts of Influence of the Greek Catholic Church and its Clergy on Formation of National Identity in Lemko Region // Czy istnieje czwarta Ru? Wokуі toїsamoci kulturowej w regionie karpackim. – Przemyl – New Haven, 2007. – S. 178 – 192. (0,5 др. арк.).
Kociуі greckokatolicki wobec konfliktu polsko-ukraiсskiego w latach 1939 – 1946 // Pamiкж i Sprawiedliwoж. – 2007. – Nr. 2 (II). – S. 145 – 176 (1,8 др. арк.).
