На основі узагальнення результатів дослідження ми дійшли таких висновків: 1. Враховуючи соціокультурні чинники – регіональну самосвідомість, особливості звичаїв, обрядів та їхню термінологічну специфіку, гомогенність побутування комплексу традиційної матеріальної культури, а також зовнішнє оформлення житла, колористику одягу, орнаментування вишивки, ми змоделювали етнографічну карту Західного Поділля, яка позначена наступними кордонами. З півдня від Старої Ушиці по Дністру кордон простягається до гирла річки Верещиці і на захід прямує по її течії аж до Городка. На півночі кордон пролягає біля Щекотіва в напрямі ріки Буг у межах Буська, Олеська, Плісневська до верхів’я річки Горині біля Старого Олексинця, Колодно, до сіл Шили, Гнилиці і Пальчиці аж до річки Збруч. Східна частина території Західного Поділля простягається вздовж течії Збруча в напрямку Війтівець, Городка, Дунаївців до Старої Ушиці. 2. Обрядовість річного календарного циклу Західного Поділля (як і всієї України) – єдина змістом. Основна ідея полягає у шануванні двох животворчих начал – світла і води. Андріївська обрядовість їх ініціює, Різдвяна – вшановує, Великодня – оновлює, Зеленосвятська – посвячує, Купальська – поєднує їх у єдине ціле (шлюбує). 3. У весняній обрядовості Західного Поділля яскраво виражена трициклічність: довеликодня, великодня та післявеликодня. Кожен цикл певною мірою розкриває ідею весняних свят, що в цілому базується на оновленні та розквіті природи. Довеликодня обрядовість побудована на ритуалістиці зустрічі весни, хвали на честь її приходу та вегетативній магії. Великодня обрядовість присвячена вшануванню оновлених (воскреслих) культів сонця та води (дохристиянська традиція) та воскресіння Сина Божого – Ісуса Христа (християнська традиція). Післявеликодня обрядовість розкриває пастушу, аграрну та еротичну ритуалістику, супроводжувану вербальною магією. 4. Розглянувши три версії походження терміна «гаївка», ми вважаємо, що в його основі лежить назва стародавнього праукраїнського весняного божества Гаїла (Гагіла), що уособлював дух оновлюваної природи. Підтвердженням цього є тексти західноподільських гаївок, у яких цей персонаж фігурує й до сьогодні («Гаїл, гаїлочка, гаїлова дочка...»). 5. Проаналізувавши основний складовий компонент Великодня – гаївковий обряд, ми можемо з упевненістю стверджувати, що в ньому присутні всі композиційні елементи – пролог, зав’язка, наростання дії, кульмінація, розв’язка та епілог, які загалом представляють велике і довготривале музично-театральне дійство. Кожна його складова композиційно вмотивована і наповнена відповідною кількістю гаївок в означеній послідовності. У переважній більшості сіл західноподільська молодь є активним учасником гаївкових обрядів, хоча знання пісенного репертуару звузилося до мінімуму (у цьому недостатню роль відіграють такі інститути, як сім’я, школа, позашкільні заклади, церква, засоби масової інформації). 6. Аналіз текстів гаївок Західного Поділля дав змогу констатувати, що вони творять 4 тематичні блоки, які слідують один за одним, виходячи із ритуальної процесуальності зустрічі весни, її хвали, початку та настання вегетативних процесів у природі, спеціального періоду залицяння до дівчат з метою одруження, жартування та загравання з ними. Все це зумовлює в гаївках хвальну, вегетативну, любовну та жартівливу тематику. 7. Розглянувши історію становлення та розвитку ритмічних форм гаївок Західного Поділля, ми маємо можливість визначити парадигматичне підпорядкування новіших складових давнішим на основі вихідного ритмічного модусу, яким виявився нецезурований шестискладник. Таким чином, шестискладник, семискладник, восьмискладник та десятискладник представляють генетичний рівень; дев’ятискладник, одинадцятискладник та тринадцятискладник – синонімічний, а дванадцятискладник та чотирнадцятискладник – генетично-структуротворчий. Показову форму структуротворчого рівня представляють у цьому ряді п’ятнадцятискладник та сімнадцятискладник, а подвійну форму структуротворення репрезентують шістнадцятискладник, вісімнадцятискладник, двадцятискладник та двадцятидво-складник. У кінцевому результаті семискладник, восьмискладник, десятискладник та дванадцятискладник у гаївковому масиві досліджуваного регіону творять типологічний рівень. 8. Гаївкова пісенність Західного Поділля представлена двома групами народномузичних форм: астрофічними та строфічними. Первісну групу складають астрофічні форми (лише 2% усього аналізованого нами матеріалу). В досліджуваному регіоні вони представлені діапазоном від п’яти до двох ритмоінтонаційних рядів. З часом дворядний ритмоінтонаційний строфоїд трансформується в однорядкову форму, в якій починає відбуватися типізація простої періодичності. Наступний етап у формуванні гаївок Західного Поділля спричинений появою складносурядного речення, яке представлене двома формами: дворядковим та трирядковим паратаксисом. Якщо перша народномузична форма охоплює 44,8% аналізованого матеріалу, то друга зустрічається лише в 14,6%. Трирядковий паратаксис дав поштовх для формування в гаївках Західного Поділля елементів гіпотаксису. Остання формотворча структура властива лише семи варіантам гаївкових парадигм пізнішої фольклорної верстви, що сформувалися під впливом гармонічного способу мислення. 9. Найпрезентабельнішими в гаївках Західного Поділля є оліготонічні ладозвукоряди. Вони представлені 88,1% усього аналізованого нами матеріалу. Найдавніший пласт у західноподільському гаївковому масиві представляє іонійський трихорд (це 20% усіх аналізованих ладозвукорядних парадигм). Тетрахордна ладозвукорядна модель, що фігурує в 13,8% досліджуваного матеріалу, є своєрідною «перехідною ланкою» між трихордною та пентахордною. Найпоширенішим у гаївках Західного Поділля є іонійський пентахорд. Він, без сумніву, є «візиткою» весняного обрядового народнопісенного жанру, його типовим мелосним модусом. Гексахордне ладове поєднання – продукт пізнішого походження. Він в основному сформувався під впливом гармонічної музики і культивується в основному у гаївках-новотворах (охоплює 10% досліджуваного нами матеріалу). 10. Як показав аналіз, у Західному Поділлі в основному збереглися гаївки, що представлені трьома типами танкового малюнка: круговим, ключовим та дворядним. Найбільш поширений у досліджуваному регіоні круговий тип гаївок. За формою хореографічного орнаменту він представлений трьома різновидами: колом без дійових осіб та з дійовими особами в ньому, колом-спіралькою та колом-черепашкою (останнім часом у досліджуваному регіоні найчастіше зустрічається коло без дійових осіб в ньому), що символізують весняне сонце. Коло-черепашка та коло-спіралька символізують щасливе одруження та ріст рослин. Ключові гаївки представлені трьома різновидами: підковою, вісімкою та кривулькою (змійкою), що символізують зміни пір року, народження, життя та смерть, безкінечність людського буття. Дворядні гаївки, що представлені двошеренговою ходою, імітацією будування мостів та воріт символізують рух весняних явищ природи – хмар, дощу, вітру, ріст злакових та городніх культур, прихід з неба на землю Весни. Усі вищезазначені характеристики весняної обрядовості Західного Поділля є складовою української традиційної культури загалом та її регіонального відгалуження зокрема. |
