1. Упродовж ХХ ст. число великих ссавців у південних районах України зросло з 20 до 32 видів. Це відбулося за рахунок природного, а також штучного розселення тварин у різних частинах їх ареалу та спеціальних заходів з охорони. Його наслідками стали: а) розширення ареалу козулі, кабана, видри, борсука, лісової куниці, бабака, а також створення острівних популяцій благородного і плямистого оленів, лані, муфлона та білки; б) формування угруповань лося та шакала; в) освоєння ондатрою всіх придатних водно-болотних біотопів, відновлення поселень бобра та непередбачене розселення американської норки. 2. Створення значних масивів сільськогосподарських культур, мережі лісонасаджень порушило монотонність ландшафтів степової зони та сприяло поліпшенню умов існування копитних ссавців та деяких хижих (борсук, лісова куниця). На півдні всі вони віддають перевагу лісовим біотопам, розташування яких визначає сучасне просторове розміщення їх угруповань. 3. Наприкінці ХХ ст. відносно монолітна структура ареалів перетворилася на значну кількість дрібних осередків, відокремлених просторами малопридатних біотопів. Це усклад-нило існування спеціалізованих видів (горностай, степовий тхір, перегузня, хохуля, європей-ська норка, лісовий кіт), призвело до втрати їх угрупованнями екологічної стійкості, скоро-чення чисельності та ареалів. 4. Деякі аборигенні ссавці (заєць-русак, лисиця, вовк, бабак) виявили велику здатність до існування у зміненому середовищі, обираючи для мешкання у певні фази біологічного циклу агроценози, а кам`яна куниця взагалі стала домінуючим видом хижих ссавців у населених пунктах. 5. За високої відтворювальної здатності, південні популяції великих ссавців відзначаються дуже низькими показниками приросту чисельності, що є наслідком загибелі великої кількості тварин у антропогенному ландшафті. У ХХ ст. найсуттєвішим фактором смертності для багатьох з них стало полювання, яке визначає стан ресурсів і динаміку чисельності більшості угруповань. Лише в деякі роки на неї суттєво впливають погодні умови, що найбільш яскраво проявляється в популяціях зайця-русака. Для копитних велике значення має не лише розмір вилучення тварин, а й тиск на окремі статево-вікові групи. Це потребує вдосконалення системи управління їх ресурсами та прийняття відповідних законодавчих рішень. 6. У ХХ ст. на півдні чисельність великих ссавців стала дуже залежати від впливу гос-подарської діяльності людини на біотопи. Упродовж нетривалого часу тут сформувалася штучна ритміка захисних і кормових умов, яка обумовлена технологією вирощування сіль-ськогосподарських культур. Після збирання врожаю на значній площі середовище існування руйнується, а після сівби – відновлюється. Зазначена пульсація призводить до переселення ве-ликої кількості тварин у стислі терміни і супроводжується зростанням їх смертності, що зни-жує ефективність відтворювання популяцій. 7. Завдяки інтродукції великої кількості диких кабанів усурійського підвиду під час деп-ресії аборигенних популяцій, на півдні України відбулася трансформація їх фено- і генотипу. Наслідком цього стала краніологічна подібність угруповань, розташованих на великій відстані одне від одного, обумовленої спільністю походження. 8. Для південних угруповань козулі характерна невиразна дивергенція за краніологічними ознаками, що є наслідком тривалого існування виду за дуже одноманітних природних умов на значному просторі. Лише в гірському Криму, де аборигенна популяція козулі розвивалась без впливу континентальних мігрантів, спостерігається її морфологічна відмінність і фенетична своєрідність. 9. Аборигенні ссавці (заєць-русак, вовк, лисиця) на півдні представлені дрібними форма-ми, що за високого температурного градієнту має важливе адаптаційне значення. Натомість інтродуковані види у нових умовах досягли розміру предків, а деякі перевершили їх. У єнотоподібного собаки скоротилася тривалість зимової сплячки та розширилися трофічні можливості за рахунок кормів антропогенного походження. Наслідком цього стала соматична акселерація, яка проявилась у збільшенні довжини тіла порівняно з вихідною формою. 10. Помітне скорочення чисельності мисливських рослиноїдних ссавців наприкінці ХХ ст. не пов`язане з циклічністю природних процесів, а є наслідком неефективного управління їхні-ми ресурсами. За даних умов популяційні механізми не в змозі виправити структурні зміни та компенсувати втрати від надмірного вилучення тварин, тому деградація угруповань великих ссавців посилюється. Цьому сприяє висока чисельність вовка, хижацтво якого, за низької щільності альтернативних жертв, створює значний тиск на популяції копитних та зайця-русака. 11. Макротеріофауна Південної України відзначається нестабільністю, за якої спостерігається зникнення у багатьох місцях спеціалізованих степових ссавців, пульсація ареалів аборигенних та інтродукованих лісостепових видів. Значна динамічність характерна і для популяційних процесів, що виражається у великій амплітуді коливань чисельності, а також просторової та статево-вікової структури популяцій. Це обумовлено суттєвим тиском антропогенного чинника на ресурси великих ссавців та середовище їх існування, а також значною частотою і різноякісністю природних аномалій. |