В результаті здійсненого дисертантом дослідження створено теоретико-методологічні засади вирішення наукових задач, що виявляються у вдосконаленні методичних засад та інструментарію розвитку системи адміністративно-територіального устрою в Україні. Це дозволило сформулювати низку висновків теоретичного та науково-практичного характеру, що відображають вирішення завдань дисертаційного дослідження відповідно до поставленої мети. Основні положення дослідження автора такі: 1. Процес розвитку адміністративного управління та місцевого самоврядування характеризувався наявністю впродовж довгого часу певних князіутворень, історичних самоврядних форм, в яких можна простежити лише деякі паростки сучасного, демократичного врядування. Для нього було характерне взаємонакладання, взаємопроникнення автохтонних та іноземних традицій, а також значний вплив на розвиток місцевого самоврядування звичаєвого права, присутність декількох моделей самоврядування в українському суспільстві для окремих його верств, залежність розвитку місцевого самоврядування від державної політики, а також, з огляду на досить довгі періоди бездержавності українського народу, вплив іноземної державної політики на засади формування органів самоврядування. 2. Оцінив особливості системи можна констатувати, що на сьогоднішній день невідповідність між адміністративно-територіальним поділом і соціально-економічними особливостями розвитку території є очевидною. Існуюча схема адміністративно-територіального устрою України являє собою складну неупорядковану чотирирівневу ієрархічну структуру. 3. Аналіз місцевих бюджетів свідчить про наявність бюджетної піраміди із властивою їй повною залежністю бюджетів нижчого рівня від прийнятих наверху рішень. Це сприяє формуванню розтратної системи бюджетних відносин. Бюджетна піраміда не дозволяє проводити єдину політику пріоритетів затрат. Адміністративно-територіальні утворення мають неоднакову податкову базу і фінансовий потенціал. 4. Оцінив процес формування комунальної власності в Україні необхідно зважувати ряд проблем, які не дозволяють ефективно використовувати інститут комунальної власності як економічну та матеріальну основу місцевого самоврядування. До цього часу відсутня комунальна форма власності на такі обєкти як земля, природні ресурси, ліси, водойми, що не дозволяє створити надійні фінансово-економічні основи місцевого самоврядування. 5. З метою удосконалення міжбюджетних відносин в Україні теоретично обгрунтована нова модель розподілу фіскальних ресурсів між рівнями державної влади і місцевого самоврядування, яка відповідає потребам децентралізації і поки що знаходиться на початковій стадії формування. Запропоновано практичний перехід до фіскальної децентралізації в Україні. Він має бути поетапним і досить обережним. 6. Зробивши аналіз протікання процесу муніципалізації в державі запропонована поетапна передача необхідного майна у колективну власність органів самоврядування з виключенням його із державної власності. В Україні слід надати громадам право розробляти і приймати власні хартії самоврядування, де детально регламентуються їх функції та принципи діяльності, регулюються взаємні обовязки жителів населених пунктів і громад. 7. Доведено, що розвиток системи адміністративно-територіального устрою залежить від прямої участі держави в регулюванні регіональним розвитком країни. Теоретично обгрунтована і запропонована нова система державного управління в Україні, яка має бути створена шляхом проведення адміністративної реформи. Вона охоплює трансформацію низової ланки системи адміністративно-територіального устрою України (село, селище та місто), формування комунальних обєднань територіальних громад. Трансформуються також адміністративно-територіальні одиниці середньої (район) та вищої (область) ланки адміністративно-територіального устрою на основі збереження його конституційної триланкової структури. 8. Виявлено, що в сучасних умовах місцевим органам влади й управління надається можливість вирішувати проблеми розвитку регіонів на основі власної фінансово-економічної бази, ефективного використання комунальної власності, територіальних ресурсів і надання законодавством повноважень. При цьому суттєво зменшується пряме управління із центру з боку державних структур, але залишається цільове фінансування окремих проектів, пільгові кредити тощо з метою регулювання регіональних пропорцій у розвитку регіонів. 9. За центральними державними структурами мають бути закріплені питання регулювання територіальних народногосподарських пропорцій, рівнів соціально-економічного розвитку регіонів, проведення соціально-демографічної, природно-ресурсної, інвестиційної та містобудівної політики, а також розробка міжрегіональних стандартів, вимог, норм і нормативів. 10. Поділ території України на макрорегіони, які характеризуються соціальною і господарською своєрідністю, відмінностями у внутрішньорегіональних та міжрегіональних зв'язках, дає можливість диференційовано управляти процесами планування і прогнозування розвитку господарства. Регіоналізація сприяє раціональному розвиткові кожного регіону, раціональному розміщенню продуктивних сил території, і, в кінцевому підсумку, прискореному регіональному розвитку всієї країни. 11. Сутність вдосконалення системи адміністративно-територіального розвитку в Україні формується на фоні значної регіональної варіації. Теоретично обгрунтовано та апробовано модель впливу економічних, соціальних та демографічних факторів на розвиток адміністративно-територіальних одиниць. За допомогою кластерного аналізу виділено регіональні відмінності та їх тотожність. Отримані кластери протестовані на якісність та надійність за допомогою дискримінантного аналізу. В результаті застосування алгоритму кластер-процедури маємо чотири регіональні кластери. Активну державну політику щодо розвитку і вдосконалення системи адміністративно-територіального устрою необхідно здійснювати за допомогою диференційованого стратегічного підходу. |