Проведене дисертаційне дослідження дало змогу зробити такі узагальнення і висновки: 1. Провівши аналіз дефініцій ціни, дійшли висновку, що ціна – це кількість грошей, яку покупець може і бажає сплатити за товар, який йому пропонує продавець, а продавець, в свою чергу, згодний отримати цю кількість грошей за товар, в даний момент часу і при даній ситуації на ринку. Ціна товару не завжди дорівнює його вартості і за певних умов може бути більша або менша за неї, залежно від виду товару та конкретної ринкової ситуації. 2. Розглянувши різні підходи щодо розуміння сутності та визначення ціни в економічній теорії, відзначаємо, що цінність товару інтегрує в собі різноманітні чинники, в тому числі витрати живої і уречевленої праці, ступінь корисності, попит і пропозицію тощо. Оскільки всі існуючі теорії цін концентрують увагу лише на одній стороні цінності товару, то кожна з них окремо не є вичерпною. 3. Існує два діаметрально протилежних підходи до ціноутворення: витратний і маркетинговий. Беручи до уваги, що витратні методи ціноутворення не відображають і не враховують всі чинники, які впливають на ціну в умовах ринкової економіки, пропонуємо використовувати його в поєднанні з маркетинговими методами. 4. На основі порівняльного аналізу таких концепцій організації внутрішньоекономічних відносин на підприємствах як внутрішній господарський розрахунок і внутрішнє підприємництво та розгляду можливостей їх використання на вітчизняних підприємствах визначено основні елементи концепції організації внутрішньоекономічних відносин між структурними підрозділами окремого підприємства, пов’язаними технологічним процесом, зокрема: форма функціонування структурних підрозділів; статус їх трудових колективів; внутрішнє ціноутворення, яке є основою і невід’ємною складовою всіх елементів зазначеної концепції. 5. Проаналізувавши існуючі методи встановлення внутрішніх цін, можна зробити наступні висновки: всі наведені методи встановлення внутрішньої ціни базуються на витратах (нормативних, фактичних); при їх визначенні не враховуються ринкові ціни на продукцію (роботи, послуги) як структурного підрозділу, так і підприємства; визначення частки прибутку в структурі внутрішньої ціни базується на припущенні, що витрати всіх структурних підрозділів є рівнорентабельними і не враховують специфіку діяльності, рентабельність продукції (робіт, послуг), технічний та організаційний рівні розвитку структурних підрозділів. 6. Суб’єктами внутрішнього ціноутворення на досліджуваних підприємствах були виділені: для ДП “Любарський маслозавод” ВАТ “Житомирмолоко”: відділ постачання, що забезпечує основними і додатковими матеріалами виробничі підрозділи; виробничий підрозділ, що випускає молоко 3,2% жирності; виробничий підрозділ, що випускає вершки 20% жирності; виробничий підрозділ, що випускає масло селянське; відділ збуту; для ВАТ “Житомирський маслозавод”: відділ постачання; виробничий підрозділ, що випускає продукцію з незбираного молока; виробничий підрозділ, що виготовляє масло тваринне; виробничий підрозділ, що виготовляє морозиво; виробничий підрозділ, що виготовляє сухе знежирене молоко; відділ збуту; ремонтна служба; котельня. 7. Доведено доцільність та ефективність використання системи внутрішніх цін як засобу контролю та об’єктивної оцінки ефективності діяльності структурних підрозділів підприємства, а також засобу преміювання працівників підрозділу. 8. Включення до частини планового прибутку, яка входить до структури внутрішніх цін, коштів планового чистого прибутку, які спрямовуватимуться на розвиток виробництва та поповнення резервного фонду, є основою для реалізації потенційної підприємницької активності та джерелом створення робочої власності працівників структурних підрозділів. 9. Розроблена методика розподілу частини планового прибутку між структурними підрозділами підприємства з метою встановлення внутрішніх цін базується на визначенні інтегрального критерію розподілу та дозволяє врахувати специфіку діяльності, рентабельність продукції (робіт, послуг), технічний та організаційний рівень розвитку підрозділу. |