У дисертації пропонуються теоретичні узагальнення та якісно новий погляд на усталені словосполучення правничої мови з точки зору лінгвокультурологічного та комунікативно-прагматичного аспектів. Основні теоретичні та практичні результати проведеного дослідження дають змогу зробити такі висновки: 1. Усталеними вважаються такі словосполучення, яким притаманні ознаки полілексикалізації та стійкості для неідіоматичних, й ідіоматичності для ідіоматичних (переосмислених) сполучень слів. Досліджувані мовні одиниці можуть складатися з двох і більше слів (необов’язково автосемантичних). Неідіоматичні усталені словосполучення відрізняються від вільних головним чином тим, що мають значно вищий ступінь спаяності компонентів, є відтворюваними та нарізнооформленими. В дисертаційному дослідженні встановлено, що усталені словосполучення належать до фразеологічної системи мови та трактуються в роботі в широкому розумінні. Усталені словосполучення з інституційних юридичних текстів розподілено за трьома типами класифікації: структурно-семантичною, структурно-синтаксичною та структурно-морфологічною. Відповідно до кожної з них встановлено основні функціональні ознаки певних типів словосполучень, характерних для мови права. 2. Визначено поняття інституційного юридичного тексту. Виділені ознаки зазначених текстів доводять провідну роль усталених словосполучень у процесі створення текстів. Зокрема, стислість та уніфікованість проявляється у використанні усталених словосполучень, які сприймаються як звичайні обов’язкові компоненти, що спрощує процес укладання текстів і забезпечує однотипність засобів в однакових ситуаціях. Ефект точності тексту набувається за допомогою використання номінативних стереотипів як лексикалізованих мовних одиниць, що мають термінологічний та номінативний характер. Нейтральність і відсутність індивідуальних рис забезпечується використанням абстрактно-узагальненої лексики, передусім дієслівних усталених словосполучень в неозначеній формі та пасивному стані, аналітичних конструкцій з дієслівним елементом (вербоїдів). 3. Основними підходами до виявлення національно-культурної специфіки усталених словосполучень на сучасному етапі є: лінгвокраїнознавчий, контрастивний, лінгвокультурологічний та лінгвокогнітивний. Зважаючи на те, що методологічною основою є розуміння онтологічної сутності мови як соціального явища й антропоцентричний підхід, який передбачає синтез когнітивізму та функціоналізму, в дисертаційному дослідженні беруться за основу лінгвокультурологічний і частково лінгвокогнітивний підходи. 4. Спираючись на визначення смислів, що становлять етнокультурні концепти «порядок» і «право», доведено, що право розглядається представниками німецької національності у вузькому розумінні, а саме як система законодавства або нормативно-юридичних актів. В такому розумінні право є складовою концепту порядок, який розуміється як суспільна система. Тому національно-культурною особливістю є надання вагомого значення концепту «порядок», який виступає для німців макроконцептом відносно поняття «право». Дослідження зазначених концептів показало, що системоутворювальними цінностями у німецькій лінгвокультурі, які безумовно відображаються на системі права, є такі: порядок, право, закон, справедливість, влада. Лінгвокультурологічна роль метафор в німецьких інституційних юридичних текстах, зокрема у текстах законів та судових рішень, полягає у вкрапленні в поняття нового знання про світ на підставі вже пізнаної дійсності, що приводить до створення нового, зрозумілого поняття. 5. Для законодавчих текстів комунікативно-прагматичною метою директивів є загальний вплив на поведінку, надання дозволу, висловлення заборони; комісивів – висловлення погрози; декларативів – визнання існування певного стану речей або явища. Для текстів судових рішень комунікативно-прагматичною метою у декларативах є визнання факту скасування рішення, припинення провадження у справі, розподілу судових витрат тощо; визнання фактів існуючими; оцінка класифікації обставин справи судом нижчої інстанції; у репрезентативах – доведення до відома певних фактів; класифікація; у директивах – спонукання до скасування рішення, припинення провадження у справі, розподілу судових витрат тощо. Одним із засобів досягнення комунікативно-прагматичної мети є вживання усталених словосполучень: в законодавчих текстах на семантичному рівні переважають аналітичні конструкції з дієслівним елементом (вербоїди), колокації, номінативні стереотипи (для визначення понять); в текстах судових рішень перевага віддається колокаціям, номінативним стереотипам, а також різновиду останніх – мовленнєвим штампам/кліше, які створюють ефект офіційності та стандартизованості. 6. Особливістю юридичних інституційних текстів є те, що одними й тими ж лексичними засобами – усталеними словосполученнями – можуть виражатися декілька мовленнєвих актів. Цей факт пояснюється особливістю законодавчих текстів та судових рішень, де наявний один адресант – законодавчий орган або суд, і декілька адресатів. Таким чином, в німецьких юридичних інституційних текстах констатуємо наявність феномену поліфункціональності. |